Аналіз заходів органів радянської влади щодо вирішення земельного питання в Кримській АРСР в 1920-і роки, їх відповідності інтересам кримського селянства. Кроки органів влади й управління щодо "соціалізації землі" в Криму, ставлення до них селянства.
Аннотация к работе
В умовах радянського ладу земельне питання вирішувалося на засадах марксистсько-ленінської ідеології. Представники суспільних наук змушені були виконувати політичні замовлення номенклатури КПРС, що панувала в країні, акцентували свою увагу на позитивних досягненнях аграрної політики партії, навязували радянській і світовій громадськості думку про переваги колективного господарювання перед індивідуальним, колгоспно-радгоспного виробництва СРСР перед фермерськими господарствами країн Заходу. Як тоді, так і тепер, на порядку денному владних органів стоїть земельне питання. Предметом вивчення поставленої проблеми є цілі, способи і форми вирішення земельного питання в Кримській АРСР в 1920-і роки, які застосовувалися владними органами автономії, і, зрештою, дали негативні результати, не задовольнивши вимог місцевого селянства. Теоретико-методологічну базу дисертації становлять принципи обєктивності, історизму, гуманізму і світоглядного плюралізму, які разом допомагають найповніше і найглибше розкрити як загальні, так і специфічні риси аграрної історії Криму в 1920-і роки.У роботах, що появилися, не було історіографічного аналізу літератури, дуже рідко характеризувалися джерела, багато з них не мали навіть посилань. Початок йому було покладено рішеннями XX зїзду КПРС, які стимулювали роботу радянських суспільствознавців у вивченні та висвітленні досвіду соціалістичного будівництва в 20-і роки. Серед досліджень, присвячених аграрно-селянському питанню та практиці його вирішення в 20-і роки в Україні, заслуговують на увагу праці Б.К. Ці праці стали найважливішими серед праць радянської історіографії з питань доколгоспного стану земельного питання і практики його вирішення в масштабі усієї країни. В опублікованих ними за останні роки працях критично проаналізовано ленінську спадщину з аграрно-селянського питання, реальну практику щодо його вирішення в Україні і Криму, виявлено негативні наслідки командно-адміністративних методів впливу на селянство.З приходом до влади більшовики в Росії змушені були зважати на земельні вимоги селянських мас, що знайшли відображення в проекті декрету про землю, виробленого партією есерів. Прагнучи зберегти свою владу, більшовики на ІІ зїзді Рад пішли на компроміс з есерами, прийнявши декрет про землю, суть якого виражав лозунг "Земля - селянам". З власників землі селян було перетворено на землекористувачів під контролем держави "диктатури пролетаріату". Повсюдно почалося проведення в життя більшовицької лінії на колективізацію, створення умов для "вільного розвитку класової боротьби на селі". Упродовж 20-х років органи кримської влади, дотримуючись настанов союзних і російських владних структур, багато разів переглядали норми селянських земельних наділів, що призводило до частих переділів землі і не давало змоги землекористувачам зосередити свої зусилля на розвитку господарств.
План
Основний зміст дисертації
Вывод
Дожовтневі положення більшовицької аграрної програми ставили за мету конфіскацію поміщицьких земель, їх націоналізацію, створення на їх базі колективних господарств - радгоспів. З приходом до влади більшовики в Росії змушені були зважати на земельні вимоги селянських мас, що знайшли відображення в проекті декрету про землю, виробленого партією есерів. Прагнучи зберегти свою владу, більшовики на ІІ зїзді Рад пішли на компроміс з есерами, прийнявши декрет про землю, суть якого виражав лозунг "Земля - селянам".
Але зміцнівши, більшовицька влада почала "соціалізацію земель" в країні. Поряд з поміщицьким землеволодінням були націоналізовані і селянські наділи. З власників землі селян було перетворено на землекористувачів під контролем держави "диктатури пролетаріату". Повсюдно почалося проведення в життя більшовицької лінії на колективізацію, створення умов для "вільного розвитку класової боротьби на селі".
Перетворення в поземельних відносинах Криму почалися після закінчення громадянської війни. Наприкінці 1920-1921 років кримські органи влади запевняли місцеве населення в їх намірі повністю задовольнити земельні потреби селянства. Але їхні дії у сфері земельної та продовольчої політики суперечили корінним інтересам селян, спричинили масові селянські повстання - "рух зелених".
Упродовж 20-х років органи кримської влади, дотримуючись настанов союзних і російських владних структур, багато разів переглядали норми селянських земельних наділів, що призводило до частих переділів землі і не давало змоги землекористувачам зосередити свої зусилля на розвитку господарств. Відповідно до прийнятого в 1922 році Земельного кодексу РРФСР найзручніші в господарському відношенні землі відводилися колективам: комунам, радгоспам, артілям. Багато селянських дворів продовжували залишатися малоземельними і безземельними. Таке становище відповідало більшовицькій політиці - подальшому розшаруванню в селянському середовищі, створенню умов для розширення соціальної опори влади на бідноту.
На УІІ зїзді РКП (б) в1919 році більшовицька партія проголосила курс на союз робітничого класу із середнім селянством. Фактично ж упродовж усього періоду, який розглядаємо, влада організовувала бідноту і протиставляла її всім порівняно заможним верствам селянства. Свідомо розпалюючи класову боротьбу на селі, органи влади покладали вину за всі провали у своїй економічній політиці на "куркульські елементи".
Найважливішою складовою частиною земельної політики в Криму було проведення соціалістичного землеустрою. В першій половині 20-х років здійснювався міжселищний, у другій половині - внутрішньоселищний землеустрій. Він був підпорядкований інтересам колгоспного будівництва в республіці. Кримська АРСР наприкінці 20-х років за рівнем колективізації вийшла на перше місце в СРСР. Радгоспи і колгоспи, що створювалися в Криму, планувалося перетворити на зразки соціалістичного землеробства. А насправді вони упродовж усього досліджуваного періоду перебували в жалюгідному стані, їх питома вага в загальному сільськогосподарському виробництві сягала до 10 відсотків. Дане дослідження свідчить про те, що уявлення про переваги колективного господарювання над індивідуальним і про створення в цей період передумов для суцільної колективізації, які навязувалися радянській громадськості, не мають під собою вагомих підстав.
Від вирішення земельного питання в Криму залежали відбудова і подальший розвиток сільського господарства півострова. Практичні кроки кримських органів влади в цьому напрямі не дали бажаного результату. До кінця 20-х років у сільському господарстві Криму не було досягнуто показників дореволюційного періоду ні щодо загальних розмірів посівних площ, ні щодо валового збору сільгосппродуктів, ні щодо врожайності сільгоспкультур. Ця обставина повністю спростовує твердження кримських радянських істориків про успішну відбудову народного господарства до середини 20-х років.
Опора властей на селянську бідноту не давала змоги успішно вирішувати господарські завдання. Лише розширення можливостей у використанні найманої праці та орендних відносин на селі за рішенням ЦК ВКП (б), ВЦВК і РНК РРФСР в лютому 1925 року привело до істотних позитивних зрушень у сільській економіці. Але вже в 1927/1928 господарському році сфери найманої праці й орендних відносин було різко скорочено. За рішенням центральних органів влади в Криму було розпочато проведення нової земельної реформи, націленої на масову колективізацію. Територія півострова стала всесоюзним експериментальним майданчиком, показовим "взірцем" для інших регіонів країни.
Всі принципові питання земельної політики в Криму наперед вирішувались у московських владних структурах. Кримське керівництво робило спроби вирішувати земельне питання з урахуванням властивих їй особливостей, але вони були припинені.
Всупереч протестам кримської влади щодо переселення в Крим єврейських сімей з центральної Росії, України та Білорусії вони змушені були виконувати дані центром директиви. Диктат центру ставав основою практики вирішення земельного питання, вона уніфікувалась у всіх регіонах країни. Сталінське керівництво країни після смерті В.І. Леніна діяло по-ленінськи. Проведене дослідження не підтверджує наявності суперечностей у підходах до вирішення земельного питання з боку "ленінізму" і "сталінізму". Воно свідчить про їх повну ідентичність.
Список литературы
Статті у фахових наукових виданнях
1. Дементьев Н.Е., Маковский В.В. Крымские колхозы 1920-х годов: мифы и реальность // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 11. - С.41-49.
2. Маковский В.В. Политика властных органов Крымской АССР по отношению к различным слоям крестьянства в 1920-е годы // Крымский архив. - 2000. - №6. - С.271-277.
3. Маковский В.В. Земельный вопрос в национальной политике крымских властей (1921-1929 годы) // Ученые записки Таврического национального университета им.В.И. Вернадского. - №13, т.І. - С.81-86.
4. Маковський В.В. Орендні відносини в сільському господарстві Криму в умовах проведення нової економічної політики // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2001. - № 1. - С.
Матеріали наукових конференцій
5. Маковский В.В. Советские хозяйства (совхозы) в 1920-х годах в Крыму в замысле и реализации // Сборник "IV украинская научно-практическая конференция". - 1999. - С.83-88.