Правові засади діяльності, повноваження, органiзацiйна структура і соцiальний склад земгромад. Аналіз їх фінансової бази, міста у структурі влади на селі, участі у проведенні податкової політики радянської влади та позиції в питанні кооперування селян.
Аннотация к работе
Серед різних сторін суспільного життя відносини, повязані з працею на землі, з врегулюванням поземельних стосунків, є вічними, а в історії українського народу - одного з найдавніших хліборобських народів - вони займають особливе місце. Зокрема, в 1920-х роках як форма селянського самоврядування i одночасно як форма керівництва селянами з боку держави постали земельні громади. Аналіз діяльності земгромад має допомогти в пошуках відповіді на питання сучасності, а саме - в дискусії щодо можливості допущення повної приватної власності на землю i в прогнозуванні наслідків цього кроку. Певні елементи регулювання поземельних відносин, стосунків між владними структурами і селянами можуть бути запозичені сучасними органами державної влади i самоуправління. Автор робить спробу реконструювати діяльність земельних громад як специфічної форми соціальної саморегуляції одноосібних селянських господарств 20-х років, виявити особливості функціонування земгромад Південної України, узагальнити історичний досвід земельних громад для можливого застосування в сучасний момент при визначенні взаємин між селянами i державою.I лише з початку 60-х років розпочалося реальне дослідження історії громад істориками. За характером і грунтовністю звернення до проблеми громад історичні праці 60-90-х років можна поділити на дві групи: 1) загальні праці, в яких земельні громади згадуються побіжно, в звязку з розглядом інших проблем; Першу групу історичних праць становлять дослідження, в яких розглядалися питання існування громад в контексті аналізу законодавства УСРР та СРСР, проведення землеустрою, аналізу функцій земгромад. В залежності від походження джерела, що містять інформацію про земгромади, розподіляються на документи i матеріали: 1) вищих органів влади (закони і постанови ВУЦВК, РНК, матеріали зїздів рад, Земельний кодекс УСРР); 2) місцевих органів влади (документи і матеріали рад усіх рівнів і їх виконкомів, губернських, окружних, районних зїздів рад); 3) громадських та політичних організацій (компартії, КНС); 4) народногосподарських установ (Наркомзему, Робітничо-селянської інспекції, Центрального статистичного управління УСРР); 5) земельних громад (протоколи загальних зборів, витяги з протоколів, скарги селян до владних структур, подвірні списки та ін.). Температурний режим Степової України, особливості грунтів, водний режим, великі земельні простори визначили екстенсивний напрям розвитку селянського господарства, який у свою чергу викликав необхідність господарського обєднання селян, зумовлював тривкість станових селянських інститутів - общини та земельної громади.Але термін "земельна громада" увійшов до законодавчого обігу лише на початку 20-х років. Особливостями земельних громад Південної України були їх малодвірність, відносно велика землезабезпеченість, значна частка общинної форми землекористування та більша фінансова забезпеченість порівняно з земгромадами інших регіонів. Специфікою південноукраїнських селянських обєднань було також збереження протягом 20-х років стосунків типу общинних, які реалізувалися в поземельній сфері, у формуванні керівних органів за принципом авторитетності, в застосуванні норм звичаєвого права, у відповідальності всіх членів за проведення агротехнічних заходів, у залишенні певних елементів кругової поруки при сплаті громадою державних податків. Аналіз матеріалів вибіркових обстежень фінансової спроможності земельних громад, що були проведені Наркомземом у 1927 і 1928 рр., дає підставу стверджувати, що матеріальні можливості земгромад приблизно в 10 разів перевищували фінансову забезпеченість сільрад. Врегулювання конфліктів всередині громади відбувалося на основі традицій, впливу авторитету громади на своїх членів.