Земельні громади кримської АРСР (1922-1930 рр.) - Автореферат

Здійснення аграрної реформи в Україні відбувається в умовах низького рівня самоорганізації і кооперації селянства та відсутності практичного досвіду самостійного господарювання на землі. В контексті вищезазначеного становить інтерес вивчення традиційних для нашого народу інститутів селянського самоврядування, зокрема, земельних громад 1920-х років, які мали великий досвід в галузі регулювання соціально-економічних відносин на селі. В умовах націоналізації землі держава надавала її в користування земельним громадам, які, в свою чергу, наділяли нею окремі домогосподарства. Земельні громади несли відповідальність перед державою за раціональне використання земельних угідь і дотримання всіх норм земельного законодавства, а також виконували найважливіші функції повсякденної організації селянського життя. На наш погляд, досвід діяльності земельних громад 1920-х років вимагає всебічного вивчення з тією метою, щоб вичленити найбільш актуальні для сьогоднішнього дня елементи регулювання поземельних відносин, розвитку самоврядування на селі, взаємин держави і селянських обєднань.На його думку, в 1920-ті роки земельні громади виступали в якості неминучого і доцільного посередника між державою, що здійснювала загальне законодавче регулювання поземельних відносин, і мільйонами дрібних розрізнених користувачів землі. Питання, повязані із зясуванням ролі земельних громад у здійсненні аграрних перетворень радянської влади, обговорювалися на науковій конференції “Проблеми аграрної історії радянського суспільства”, що відбулася в Москві 9-12 червня 1969 року. За однією з них, у нашій країні здійснилося передбачення К.Маркса і Ф.Енгельса про можливість переростання общини у вищу, колективну форму землеробства, а вміле керівництво земельними громадами з боку партії сприяло їхньому перетворенню в опорні пункти соціалістичного будівництва на селі. Осокіна та інші автори твердили, що земельні громади як соціальний інститут тому і були узаконені, що розглядалися більшовиками в якості перехідної сходинки від індивідуальної праці до колективного сільськогосподарського виробництва. В залежності від походження ці джерела можна поділити на кілька підгруп: 1) документи і матеріали вищих органів влади СРСР і РРФСР; 2) документи і матеріали Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів Кримської АРСР: стенограми і постанови Всекримських зїздів рад, сесій і засідань Президії КРИМЦВК, протоколи засідань Раднаркому Криму; 3) документи і матеріали Наркоматів землеробства, робітничо-селянської інспекції та фінансів Кримської АРСР; 4) документи і матеріали районних виконавчих комітетів рад та районних земельних відділів; 5) документи і матеріали сільських рад Криму; 6) документи і матеріали громадських і політичних організацій (Кримського обласного комітету ВКП(б), Кримського товариства переселенців і розселенців); 7) документи і матеріали земельних громад Криму: протоколи земельних сходів і засідань земельних рад, приговори, подвірні списки, акти ревізій, орендні договори, заявки на придбання тракторів, насіння та ін.Політика партійних і радянських органів влади, що проводилася стосовно земельних громад протягом 1920-х років, була вкрай суперечливою. З іншого боку - класовий підхід, з позицій якого здійснювалися всі заходи радянської влади на селі, руйнував общину і вносив елементи дестабілізації в соціальні відносини між різними групами селянства. Тому земельні громади не тільки не стали “стовповою дорогою колективізації”, як стверджувалося в радянській історіографії, але були по суті єдиною масовою організацією селянства, що чинила опір соціалістичним перетворенням на селі. У порівнянні з земельними громадами інших регіонів України та Росії земельні громади Кримської АРСР мали деякі специфічні особливості. У Криму основним типом земельних громад були громади з общинним способом землекористування.Земельные общества России 20-х годов ХХ века как разновидность сельской общины // Культура народов Причерноморья. Земельные общества Крымской АССР 20-х годов ХХ века как органы крестьянского самоуправления // Культура народов Причерноморья.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Політика партійних і радянських органів влади, що проводилася стосовно земельних громад протягом 1920-х років, була вкрай суперечливою. З одного боку, більшовики намагалися використовувати общинний дух селянства з метою колективізації сільського господарства. З іншого боку - класовий підхід, з позицій якого здійснювалися всі заходи радянської влади на селі, руйнував общину і вносив елементи дестабілізації в соціальні відносини між різними групами селянства. Тому земельні громади не тільки не стали “стовповою дорогою колективізації”, як стверджувалося в радянській історіографії, але були по суті єдиною масовою організацією селянства, що чинила опір соціалістичним перетворенням на селі.

Земельні громади Криму були популярним у селянському середовищі інститутом самоврядування. Їхня діяльність охоплювала вирішення більшості актуальних питань селянського життя і спиралася на вікові общинні традиції. Навязування ідеологічних функцій органам самоврядування не призводило до очікуваних результатів, тому сільради, комітети селянської взаємодопомоги, групи бідноти тощо не користувалися підтримкою з боку мас, їхнє створення переважно навязувалося “згори”.

У порівнянні з земельними громадами інших регіонів України та Росії земельні громади Кримської АРСР мали деякі специфічні особливості. Їх діяльність здійснювалася в умовах нерозвязаності земельного питання, частих переділів землі за новими нормами наділення, слабкого поширення інституту оренди землі. У Криму основним типом земельних громад були громади з общинним способом землекористування. Гостро складалися відносини між різними національними групами селянства, насамперед, між татарами, росіянами, греками, німцями, вірменами. У Криму в порівнянні з іншими регіонами держави раніше почалися процеси масової колективізації, в ході якої земельні громади були ліквідовані. В той же час процес ліквідації земельних громад на півострові здійснювався досить довго - майже до середини 1931 року.

Земельні громади відіграли позитивну роль у роки непу як інститути самоорганізації і кооперації селянства. Їхній досвід може бути використаний і сьогодні, однак відродження земельних громад на нинішньому етапі розвитку українського села в умовах законодавчого закріплення приватної власності на землю недоцільно. Більш перспективним видається вдосконалення наявних законів про місцеве самоврядування і практики їх застосування із врахуванням сформованого в 1920-ті роки позитивного досвіду регулювання поземельних відносин, розвитку самоврядування на селі, взаємин держави і селянських обєднань.

Те, що земельні громади змогли настільки яскраво проявити себе у важкі 1920-ті роки, було невипадковим. Україна має глибокі традиції селянського самоврядування, які в роки непу ще не були втрачені. Пізніше, в умовах багаторічного панування тоталітарної системи, ці традиції виявилися багато в чому вихолощеними і незаслужено забутими. Переважна більшість населення сучасної України виросла і сформувалася в умовах цієї системи, не маючи і не знаючи досвіду самостійного господарювання на землі. Політика диктату в сполученні з патерналізмом, що здійснювалася в радянському селі протягом десятиліть, сковувала всіляку ініціативу, формувала утриманські настрої і безгосподарність.

Тому відродження історичного досвіду епохи непу полягає насамперед у зміні соціальної психології вітчизняного селянства, формуванні почуття хазяїна, відповідальності і заповзятливості. Досвід земельних громад 1920-х років показує, що більшість актуальних питань життя села може вирішуватися не на рівні держави, а самим громадянським суспільством. І сьогодні ініціатива самоврядування повинна виходити від самих селян. Селянству в сучасних аграрних відносинах варто виступити не розрізненою масою, а єдиною громадою, що почуває себе хазяїном рідної землі. Інакше аграрні реформи, що проводяться в Україні, зазнають невдачі.