Місце і роль Збройних Сил в структурі воєнної організації. Аналіз процесів їх функціонування та розвитку як елемента організаційної системи держави. Проблеми та протиріччя політичного характеру, що сформувалися в ході військового будівництва країни.
Аннотация к работе
Розвязати таке завдання можливо лише на системній основі, з урахуванням особливостей розвитку політичного утворення більш високого рівня складності - Воєнної організації держави (ВОД). Питанням будівництва та розвитку ЗС України присвячено досить багато наукових праць, проте лише окремі з них торкаються проблематики ВОД. Отже, сутність наукового завдання дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні напрямків досягнення результативних показників розвитку національних Збройних Сил у контексті еволюції системи ВОД на основі визначення сучасних вимог до військової сфери держави та зясуванні внутрішньодержавних обмежень процесу оборонного будівництва України. · виявити основні політичні проблеми розвитку Збройних Сил як елемента Воєнної організації України; Методологічну основу дослідження становлять такі підходи: інституційний (виокремлення складників ВОД, що перебувають у стані взаємодії); системний (виявлення тенденцій розвитку військової політики України); соціокультурний та геополітичний (виявлення залежності процесів військового будівництва від особливостей цивілізаційного розвитку України та економіко-географічних впливів); структурно-функціональний (визначення основних компонентів ВОД та їх функцій, виходячи з реально виконуваних дій); історичний (встановлення конкретних рис та специфічних особливостей, властивих розвитку національних ЗС в контексті еволюції ВОД як у сучасних умовах, так і за весь період державотворення України); політико-праксеологічний (виявлення інтегрованої й орієнтованої на кінцевий результат діяльності владних структур України у сфері військового будівництва).Перший розділ "Теоретико-методологічні засади дослідження воєнної організації держави" відображає теоретичні та методологічні основи розкриття сутності, змісту та ролі воєнної організації держави в залежності від цивілізаційних, духовно-культурних, історичних, соціоекономічних та інших особливостей суспільного поступу, у тому числі - рівня розвитку військового мистецтва. У підрозділі 1.1 "Війна як суспільно-політичне явище: нові змістовні характеристики" розглянуто видозміни якісних характеристик воєнно-політичного протиборства сучасності як основної детермінанти еволюції воєнної організації держави. Основним її елементом є військова організація, до якої належать військові та воєнізовані формування, військово-адміністративні та військово-правові органи і установи держави. У підрозділі 1.3 "Воєнна організація Української держави: специфіка становлення та розвитку" автором, на основі аналізу нормативно-правової бази України та системного і структурно-функціонального підходів щодо вивчення національної моделі Воєнної організації держави, розкриваються характерні особливості її побудови, а також динаміки процесу військового будівництва. У підрозділі 2.2 "Специфіка взаємодії Збройних Сил з іншими елементами Воєнної організації України" здійснено аналіз звязків Збройних Сил України в системі Воєнної організації держави та досліджено характер їх взаємозалежності і сумісності з іншими військовими формуваннями.У дисертації зроблено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, орієнтованої на досягнення результативних показників розвитку Збройних Сил України. На основі проведеного дослідження дисертант дійшов висновку, що більш ефективне вирішення сукупності завдань оборонного характеру можливе на основі систематизації процесу національного військового будівництва у форматі оптимізації Воєнної організації держави. Невпинно зростає кількість "некласичних воєн" з використанням стратегій "асиметричних" і "терористичних" дій, "мереживної" та "інформаційної" війни і т. п. Така ситуація диктує необхідність пошуку інноваційних наукових підходів та рішень в контексті оптимізації процесу військового будівництва України. збройна сила військове будівництво Україна, маючи в своєму розпорядженні декілька військових формувань (Збройні Сили, Внутрішні війська МВС, військові підрозділи ДПС, СБУ та МНС), повинна обрати свій нешаблонний підхід щодо вирішення проблеми оптимізації військової сфери держави, у першу чергу - створення дієздатної ВОД.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
Вывод
У дисертації зроблено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, орієнтованої на досягнення результативних показників розвитку Збройних Сил України.
На основі проведеного дослідження дисертант дійшов висновку, що більш ефективне вирішення сукупності завдань оборонного характеру можливе на основі систематизації процесу національного військового будівництва у форматі оптимізації Воєнної організації держави. При цьому Збройним Силам України відводиться роль базового, системоутворюючого компонента.
Реалізація такого підходу дозволить: взаємоузгодити динаміку розвитку і збалансувати параметри Збройних Сил та інших військових формувань держави; привести у відповідність до соціально-економічних реалій розвитку країни показники військового будівництва; підвищити обґрунтованість та прогнозованість політики оборонного планування України. В кінцевому результаті це наблизить кількісно-якісні показники Збройних Сил до необхідного рівня забезпечення воєнної безпеки України.
В ході дисертаційного дослідження здобуто низку наукових та практичних положень, головними з яких є такі: 1. Аналіз поглядів на динаміку розвитку воєнного мистецтва дозволив виявити дві взаємодоповнюючі тенденції сучасності: розвиток і модифікацію традиційних підходів та появу принципово нових концепцій і теорій. Невпинно зростає кількість "некласичних воєн" з використанням стратегій "асиметричних" і "терористичних" дій, "мереживної" та "інформаційної" війни і т. п. У сфері практичної діяльності армій простежується певне розширення їх функції як у традиційно-зовнішньому, так і внутрішньому вимірах. Все це загострило проблему створення багатофункціональних збройних сил, що вимагає рішучої трансформації існуючих схем їх функціональної структуризації, комплектування, підготовки, забезпечення та розвитку. Така ситуація диктує необхідність пошуку інноваційних наукових підходів та рішень в контексті оптимізації процесу військового будівництва України. збройна сила військове будівництво
Як наголошує значна частина вітчизняних фахівців, ключовим моментом осучаснення національної оборонної сфери є використання досвіду військового будівництва провідних держав постіндустріальної фази розвитку та залучення до співпраці їх експертів. Разом з тим, існують певні закономірності, які ґрунтуються на конкретно-історичних показниках соціально-економічного, науково-технічного і суто воєнного розвитку України, що не можуть бути подолані механічним копіюванням чужої практики.
2. Україна, маючи в своєму розпорядженні декілька військових формувань (Збройні Сили, Внутрішні війська МВС, військові підрозділи ДПС, СБУ та МНС), повинна обрати свій нешаблонний підхід щодо вирішення проблеми оптимізації військової сфери держави, у першу чергу - створення дієздатної ВОД. На цьому шляху існують такі перешкоди: · Воєнна організація України не має повноцінних системних ознак. Її сьогоднішні параметри, структура та функції свідчать про те, що, як система, вона перебуває на етапі дискретно-відомчого будівництва та не набула завершеного вигляду.
· Життєдіяльність всіх військових формувань держави в мирний період недостатньо повязана між собою. Згадані формування лише теоретично входять до складу Воєнної організації України. Такий підхід є нераціональним з точки зору ефективності їх розвитку та обтяжливим для бюджету. На випадок війни та в особливий період, функціонування та взаємозвязки елементів ВОД більш жорстко регламентуються вітчизняним нормативно-правовим полем, проте й такий підхід не може бути визнано повністю раціональним, оскільки виникнення нестандартних ситуацій приведе до розбалансованого функціонування всієї організації.
· Збройні Сили України та інші військові формування не співвідносяться за своїм статусом і перебувають на різних рівнях ієрархії системи забезпечення безпеки держави. Це не дозволяє їм рівноцінно інтегруватися у єдину реалізуючу підсистему Воєнної організації держави, а також неадекватно диференціює пріоритетність їх розвитку, обєми забезпечення та фінансування.
Окрему проблему ефективного становлення та розвитку Воєнної організації України складає відсутність єдиних концептуальних підходів та сформованої наукової бази вирішення цього питання. Така позиція особливо гостро відстежується у різноманітті (а інколи й розбіжності) підходів щодо визначення сутності та змісту самої організації.
3. Збройним Силам України в структурі Воєнної організації держави відводиться місце її базового компонента. Як і раніше, вони покликані відігравати роль одного з визначальних атрибутів державності України, гаранта її суверенітету і територіальної цілісності, вагомого фактору підтримки зовнішньополітичного іміджу держави.
Законодавством України Збройним Силам традиційно приписуються зовнішньополітичні функції силового захисту країни, а також участь у здійсненні специфічних заходів внутрішньодержавного характеру. Крім цього, враховуючи реалії воєнно-політичної обстановки, сьогодні на них покладається виконання низки завдань, не властивих арміям попередніх історичних типів (участь у міжнародних миротворчих операціях, антитерористична діяльність та ін.). Проте, як стверджує переважна більшість експертів, національне військо в його наявному вигляді виконує вказані завдання з недостатньою ефективністю.
4. Однією з ключових причин такого становища дисертант вбачає незавершеність процесу створення системи Воєнної організації України. Як наслідок, існує низка неузгоджених моментів державної політики військового будівництва, що не сприяє ефективному розвитку та реформуванню Збройних Сил України як базового компонента Воєнної організації держави. Це виражається у: відсутності чітко артикульованих пріоритетів розвитку нації; недостатній розробленості науково-методологічної теорії воєнної безпеки держави; недосконалості нормативно-правової бази з цього питання; неефективності стратегічного оборонного планування України; нераціональному використанні наявних можливостей та ін. На думку дисертанта, таке становище пояснюється недостатнім рівнем військової культури різних категорій населення (у т. ч. політичної еліти), наслідком чого є неспівпадання позицій політичних сил сучасної України з принципових питань геополітичного визначення держави, а також "чорно-біле" бачення перспектив її залучення в міжнародні безпекові системи.
5. Воєнно-політична обстановка довкола нашої країни характеризується високою динамічністю подій та процесів. Її основними ознаками є зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у воєнній сфері, зниження ймовірності розвязання великомасштабної війни та водночас збереження потенційної загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягування в них України. Існує низка латентних (насамперед - внутрішніх) факторів воєнної небезпеки для України, що вимагає їх постійного моніторингу та адекватної реакції владних структур. Насамперед, це стосується штучного загострення етнонаціональних відносин в окремих регіонах (зокрема, в АРК), цілеспрямованої деформації суспільної свідомості з питань входження / невходження України в НАТО, пролонгації / заборони дислокування ЧФ РФ в Криму після 2017 р., екологічних наслідків розміщення в Україні воєнних обєктів, баз, сховищ та ін.
Поряд з цим, зберігається стійка тенденція ігнорування фінансово-ресурсних запитів оборонного відомства та незадоволення мінімальних потреб військового будівництва. Це доповнюється критичним станом вітчизняного оборонно-промислового комплексу та втратою його звязків із складниками ВОД, у тому числі - Збройними Силами України.
6. Оптимізація процесу національного військового будівництва та створення ефективної Воєнної організації можлива через подолання вказаних вище негараздів оборонної політики держави та інтеграцію воєнно-політичної системи України до безпекового простору цивілізованого світу.
7. Невідкладного вирішення потребує проблема удосконалення нормативно-правої бази оборонної сфери України. Зокрема, назрілими кроками є прийняття Закону України "Про Воєнну організацію держави", затвердження Концепції та Стратегії воєнної безпеки України, а також внесення коректив до інших документів, що регламентують діяльність силових структур держави.
Список литературы
1. Єрмоленко А. Воєнна організація Української держави: теорія випереджає практику // Ґенеза. - 2005. - №1. - С. 107-113.
2. Єрмоленко А. Збройні Сили України як базовий компонент Воєнної організації держави // Політичний менеджмент. - 2005. - №3. - С. 16-27.
3. Єрмоленко А. Проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку Воєнної організації держави // Політичний менеджмент. - 2005. - №4. - С. 38-49.
4. Єрмоленко А. Системні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі державотворення // Політичний менеджмент. - 2006. - № 2. - С. 54-66.
5. Єрмоленко А. Перспективи розвитку Збройних Сил України в контексті удосконалення Воєнної організації держави // Політичний менеджмент. - 2006. - №. 4 - С. 89-97.
6. Єрмоленко А. Збройні Сили України як базовий компонент Воєнної організації держави // Система морально-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України: тенденції розвитку: Збірник матеріалів науково-практичної конференції. - К.: НАОУ, 2005. - Ч.І. - С. 184-189.
7. Єрмоленко А. Український варіант моделі Воєнної організації держави: проблеми обґрунтування // Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість: Збірник матеріалів ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. - Т.4. - С. 123-126.