Обґрунтування необхідності застосування нормативних документів Міжнародної організації праці та їх адаптація до умов України. Розробка методологічних та методичних засад вимірювання масштабів та характеристик зайнятості в неформальному секторі.
Аннотация к работе
На міжнародному рівні вивчення проблеми неформального сектора економіки (або більш коротко - неформального сектора) ведеться з початку 1970-х років. В країнах з розвинутою економікою до неформального сектора, як правило, відносять дрібне виробництво в домашніх господарствах для самозабезпечення, діяльність добровільних обєднань споживачів, взаємний обмін послугами, випадкову чи тимчасову зайнятість. Робота підготовлена на базі особистих розробок дисертанта по плановій темі “Розробка методологічних засад дослідження зайнятості населення у неформальному секторі економіки на базі вибіркових обстежень домашніх господарств та інших джерел інформації”, яка здійснювалась НДІ статистики Держкомстату України протягом 1997-1999 рр. в рамках договору “Розробка методологічних положень статистики соціально-економічного розвитку України” (державний реєстраційний № 0199U003752). Здобувач була головним виконавцем зазначеної теми, нею розроблено теоретико-методологічні засади дослідження зайнятості в неформальному секторі на базі поточних національних вибіркових обстежень і проведено їх апробацію на фактичних даних (довідка НДІ статистики Держкомстату України від 7.05.2001 р. В межах теми 3.1.5.64 “Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України” (державний реєстраційний № 0101V007882) здобувачем досліджено методологічні аспекти формування неформального сектора економіки, його роль і функції в умовах перехідного періоду, оцінено соціальну якість зайнятості в неформальному секторі, визначено задачі державної політики та розроблено пропозиції щодо напрямів і механізму її регулювання (довідка Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України від 20.12.2001 р.У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження зайнятості в неформальному секторі економіки” сформовано понятійний апарат роботи, проаналізовано чинники поширення неформального сектора економіки в Україні, визначено критерії виробничих одиниць цього сектора. Дослідження проведено на засадах, викладених у міжнародних нормативних документах, зокрема Системи національних рахунків ООН (СНР) та Резолюції Міжнародної конференції статистиків праці 1993 року про статистику зайнятості в неформальному секторі, з урахуванням чинного національного законодавства і особливостей соціально-економічної ситуації в Україні. Категорії “зайнятість в неформальному секторі” та “населення, зайняте в неформальному секторі” трактуються як вторинні, похідні, визначення яких проводиться за ознаками неформального сектора. Методологічні і методичні розробки здобувача щодо критеріїв та способів визначення зайнятості в неформальному секторі економіки були використані Держкомстатом України при укладанні запитальника та розробці методики обчислення зайнятості в неформальному секторі на базі вибіркових обстежень домашніх господарств з питань економічної активності. Для оцінки поширення неформального сектора використовується показник “рівень участі в неформальному секторі”, що визначається як питома вага зайнятих у неформальному секторі в загальній чисельності відповідної групи зайнятого населення і вимірюється у відсотках.В результаті здійсненого дисертантом дослідження створено теоретико-методологічні засади вивчення зайнятості в неформальному секторі, реалізація яких дозволяє одержати оцінку соціальної якості цього явища в Україні. Трудова діяльність в цьому секторі створює “зайнятість у неформальному секторі”.
План
Основний зміст роботи
Вывод
В результаті здійсненого дисертантом дослідження створено теоретико-методологічні засади вивчення зайнятості в неформальному секторі, реалізація яких дозволяє одержати оцінку соціальної якості цього явища в Україні. Основні положення концепції автора такі: - первинною є категорія “неформальний сектор економіки”, під якою маються на увазі економічні відносини, створені підприємницькою діяльністю громадян з метою власними засобами і працею здобути доходи для себе та своїх сімей. Трудова діяльність в цьому секторі створює “зайнятість у неформальному секторі”. До “населення, зайнятого в неформальному секторі” належать особи, що працюють на виробничих одиницях (підприємствах) неформального сектора;
- головним фактором поширення неформального сектора в Україні впродовж перехідного періоду стали повільні темпи і непослідовність соціально-політичних та економічних перетворень; безпосередньою “рушійною силою” є низький рівень оплати праці та соціальних виплат, що змушує населення шукати додаткових доходів для подолання бідності;
- для визначення зайнятості в неформальному секторі необхідно застосовувати систему критеріїв, засновану на характерних рисах виробничих одиниць;
- одержати характеристику зайнятого населення і належним чином врахувати означені критерії неформального сектора дозволяють лише прямі методи вимірювання, найвищу ефективність дають обстеження домашніх господарств;
- структура зайнятості в неформальному секторі України дуже суттєво відрізняється від інших секторів економіки та зайнятості в неформальному секторі країн, що розвиваються;
- в неформальному секторі створюють для себе робочі місця переважно групи населення, які мають обмежені можливості працевлаштування і відчувають найбільш гостру нестачу грошових коштів; зайнятість в неформальному секторі має чітко виражений вимушений характер;
- головною метою державної політики щодо неформального сектора в Україні повинно бути поступове переведення його виробничих одиниць і працівників до структур більш високого рівня організації, для цього потрібен комплексний, цілеспрямований механізм державного регулювання;
- заходи державної політики необхідно орієнтувати на дві основні групи населення: 1) працездатні особи, що вимушені працювати в неформальному секторі через неможливість повною мірою реалізувати своє право на працю у “формальному” секторі економіки, і 2) особи з обмеженою працездатністю, що вимушені працювати в неформальному секторі через неможливість існування, хоча соціальний статус цих людей дозволяє їм не працювати.
Список литературы
1. Ткаченко Л.Г. Критерії визначення неформального сектора економіки в Україні // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. К.: РВПС України НАН України. 1998. Вип. 7. С. 91 95.
2. Ткаченко Л.Г. Неформальний сектор економіки: підходи до визначення поняття // Економіка України. 1999. № 4. С. 33 39.
3. Ткаченко Л.Г. Інформаційне забезпечення досліджень зайнятості в неформальному секторі: аналіз міжнародного досвіду та можливості в Україні // Статистика України. 2000. № 2. С. 45-51.
4. Ткаченко Л.Г. Напрями вдосконалення статистичного спостереження неформального сектора економіки в Україні // Статистика України. 2001. № 2. С. 46-51.
5. Ткаченко Л.Г. Система показників статистики праці в сільському господарстві та її інформаційне забезпечення // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. К.: РВПС України НАН України. 2001. Вип. 15. С. 87-97.
6. Ткаченко Л.Г. Методологічні засади визначення зайнятості населення України в неформальному секторі економіки // Україна: аспекти праці. 2000. № 3. С. 17-22.
7. Ткаченко Л.Г. Основні поняття міжнародної статистики економічної активності та їх використання у вибіркових обстеженнях домашніх господарств України // Проблеми статистики: Зб. наук. праць. К.: НДІ статистики Держкомстату України. 1999. Вип. 1. С. 152-155.
8. Ткаченко Л.Г. Методологічні проблеми визначення неформального сектора економіки за даними обстежень економічної активності населення України 1997-1998 років // Проблеми статистики: Зб. наук. праць. К.: НДІ статистики Держкомстату України. 2000. Вип. 2. С. 188-193.
9. Ткаченко Л.Г. Неформальний сектор економіки в Україні: визначення, критерії та методи дослідження // Доповіді міжнар. конф. “Тіньова економіка: соціальні проблеми неофіційної економічної діяльності в Україні”. К.: Ін-т соціології НАНУ. 2000. С. 142-145.