Специфічні особливості займенників як самостійної частини мови. Займенник у діловому мовленні, їх розряди за значенням. Змістове наповнення і стилістичне забарвлення займенників. Присвійні, означальні, вказівні та заперечні займенники в документах.
Аннотация к работе
Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й повязана з виробництвом, із його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона - елемент соціальної сфери. У сучасному житті по-новому розглядаються питання функції мови. Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної та політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.Займенник - це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови. З огляду на це займенники використовують тільки у відповідному контексті, у звязку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їх значень [3, с. Закріпленість займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функціональне призначення - текстотвірне, тобто займенники можуть замінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення і виступають засобом розгортання та встановлення змістових звязків у тексті, напр.: Це місто - монстр. Особові - займенники, які вказують на особи: перша особа - мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа - співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви); третя особа - особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).Займенник ми позначає групу мовця разом з іншими особами, а також може: ? набувати експресивного забарвлення, передавати поняття друзі (близькі, однодумці) i протиставлятися ви (МИ i ви); Позначаючи особу чи предмет, до яких звернене мовлення, займенник ти може також набувати й іншого (здебільшого узагальненого) значення: Кому ти потрібен з такими знаннями?! Займенник ви позначає групу осіб, до якої належить особа співрозмовника разом з іншою особою (з іншими особами). Займенники третьої особи позначають також основні предмети мовлення, які з тих чи інших причин іменниками не називаються; ці предмети мовлення маскують, евфемістично позначаючи займенником: Його проти ночі не згадуй! Коли займенник себе стосується особи, яку в межах речення можуть позначати різні іменники, то можливе виникнення двозначності внаслідок віднесення займенника себе до тих слів, що можуть також виступати як субєкти цієї дії або стану, тобто якщо займенник себе стосується кількох іменників, то це є причиною виникнення двозначності: Степан попросив дружину насипати собі борщу.Займенник вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в професійному мовленні вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обовязково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Займенники мають відповідні стилістичні функції, надають мовленню урочистого характеру або передають іронію.
Вывод
У результаті дослідження ми дійшли до таких висновків.
Займенник вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в професійному мовленні вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обовязково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають повязати речення в тексті.
Займенники мають відповідні стилістичні функції, надають мовленню урочистого характеру або передають іронію. У розмовному й художньому мовленні є стилістичним засобом виокремлення, підкреслення іменників i прикметників, посилюють i виокремлюють якість, підкреслюючи прикметники. Кожний займенник має свої відтінки значення й особливості вживання
Використання чи невикористання займенників у професійному мовленні змінює тональність ділових текстів, може посилювати або помякшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.
Паралельне вживання займенників першої особи однини i дієслівних форм першої особи акцентує увагу на інформації про мовця, вирізняє його в комунікативному плані.
Ми виокремили типові помилки у мовностилістичному використанні займенників. На наш погляд, займенники в професійному ммовленні треба вживати для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обовязково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно використані займенники допомагають створити досконалий, зрозумілий текст.
Список литературы
1. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. - К.: "Сім кольорів", 2007. - 320 с. - С. 196-197.
2. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. - Львів: Світ, 2003. - 232 с.
3. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посібн. - К., 1999. - 263 с. - С. 135.
4. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика української мови: Використання морфологічних засобів мови. - К.: ТОВ "ЛДЛ", 1998. - 176 с. - С. 96-97.
5. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови : навчальний посібник. - К.: МАУП, 2002 - 208 с.
6. Волощак М.Й. Неправильно-правильно. Довідник з українського слововживання: За матеріалами ЗМІ. - К.: Марія Волощак, 2007. - С. 173.
7. Дронова В.В., Рибас Н.Т., Шевцова В.О Українське ділове мовлення. / Навчальний посібник. - Луганськ: Видавництво СУДУ. 1999. - 147 с.
8. Дудик П.С. Стилістика української мови : навчальний посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 368 с.
9. Зарицька У.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів , 1997. - 128.
10. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. - Харків: «Торсінг», 2001. - 382 с.
11. Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. - X., 2004. - С. 229.
12. Зубков М. Сучасна українська ділова мова: Підручник для вищих навчальних закладів, Харків: Торсінг, 2003. - 446 с.
13. Корж А.В. Ділова українська мова для юристів. - К., 2002. - 176 с.
14. Лобода В.В. Українська мова в таблицях: Довідник. - К., 1993. - 239 с.
15. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. - К.: Каравела, 2005. - 352 с. ISBN 966-8019-43-1.
16. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. - К.: Вища школа, 2003. - 462 с.
17. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ. - К., 1992. - 396 с.
18. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс : навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 592 с.
19. Погиба Л. Складання ділових паперів. Практикум. - К.:Либідь , 2002. - 240 с.
20. Паламар Л.М., Г.М.Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. - К.: Либідь , 1998. - 296 с.
21. Україна: інформація і свобода слова / упорядник Задворний А.М. - К., 1997.
22. Українсько-російський поняттєвий словник термінів та абревіатур у сфері інформатизації / За ред. Л.С. Вінаріка, Я.Г. Берсуцького. - Донецьк: Національна академія наук України; Ін-т економіки промисловості НАН України; Донецький ун-т економіки та права, 2006.
23. Українська мова / під ред. Дудика П.С. - К., 1993. - 414 с.
24. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. - К., 2000. - 823 с.
25. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення . - К.: Літера ЛТД , 2003. - 408 с.