Категорія ввічливості у лінгвістиці. Мовні засоби реалізації позитивної і негативної ввічливості у мовленнєвих актах, науковій прозі та художній літературі. Оволодіння засобами мовного етикету на заняттях з англійської мови у середніх навчальних закладах.
Аннотация к работе
ТЕМА Засоби вираження ввічливості в сучасній англійській мові ВСТУП Мовне спілкування вважають одним з найважливіших видів людської діяльності. Будучи однією з базових складових міжособистісного спілкування, ввічливість є найбільш важливим регулятором поведінки людини, необхідним для досягнення ефективної соціальної взаємодії. Дана дипломна робота присвячена вивченню засобів вираження категорії ввічливості в сучасній англійській мові. У прагматичному плані ввічливість розглядається як стратегія або набір стратегій, що орієнтовані на досягнення позитивного результату у спілкуванні. З погляду прагматики, для детального дослідження теорії ввічливості необхідно вивчити механізми вибору відповідних мовних стратегій для оформлення комунікативних намірів учасників спілкування, розглянути різні аспекти дискурсивної діяльності людини та вплив на неї соціокультурних норм і правил мовної поведінки. Предмет дослідження виступає дослідження основних семантико-синтаксичних засобів вираження категорії ввічливості, що використовуються комунікантами для реалізації своїх комунікативних цілей у ряді ситуацій повсякденного спілкування; мовленнєвих стратегій, тактик, за допомогою яких реалізується ввічливість в англійській мові. Матеріалом для аналізу послужили діалоги, приклади стратегій і тактик, відібрані методом суцільної вибірки з художніх творів сучасних англійських письменників XX століття (С. Шелдона, Дж. Гришема, С. Моэма, Р. Чандлера й ін.). У Розділі I вивчаємо теоретичні питання ввічливості, як культурного і мовленнєвого феномену. У Розділі III запропоновані методичні розробки, щодо розвитку мовленнєвих навичок ввічливості у школярів або у вивчаючих англійську мову. Спираючись на комунікативну функцію мови, Н.И.Формановська виділяє спеціалізовані функції мовного етикету, а саме: налагодження контакту, що регулює відносини, емоційно-модальну фунуцію й функцію орієнтації на адресата [29,c. Дані етикетні ситуації були виділені Н.І.Формановською - автором численних робіт про сучасний російський мовний етикет. М. Грайс1 ввів дані комунікативні постулати в науковий побут і сформулював їх у вигляді основного принципу кооперації і у вигляді чотирьох правил, що випливають із цього принципу: - постулат якості/істинності (повідомлення не повинно бути помилковим або не мати під собою належних підстав); - постулат кількості/інформативності (розуміння повідомлення залежить від його інформативної насиченості. Лакоф3 доповнює ці принципи більш загальними вихідними принципами раціональності й блага: виходь із того, що в спілкуванні беруть участь розумні люди і що вони не прагнуть нанести один одному шкоду. М. Клайн корегує правила Г.П. Грайса в такий спосіб: - правило кількості: формулюй висловлення по можливості інформативно, дотримуючись при цьому правила дискурсу й норми даної культури; - правило якості: формулюй висловлення таким чином, щоб ти міг захистити його в плані відповідності нормам твоєї культури; не говори про те, що ти недостатньо добре знаєш; - правило модальності: не ускладнюй взаєморозуміння більше, аніж цього вимагають інтереси «збереження особи», уникай двозначності, навіть якщо вона необхідна з міркувань ввічливості; формулюй висловлення такої довжини, яка диктується метою розмови й дискурсивних правил твоєї культури; структуруй висловлення відповідно до правил твоєї культури. Загальні положення теорії ввічливості представлені в роботі П. Браун і С. Левінсона [36-38].Зупинимося докладніше на цій теорії як на найбільш повній й несуперечливій. Вітчизняний вчений В.І. Карасик звязує норми ввічливості зі співвідношенням, що виражається, і з тим, яка інформація мається на увазі: - те, що обовязково бути виражене (етикетні формули спілкування й обмін інформацією); - те, що не обовязково повинне бути сказане (додаткові етикетні формули, висловлювання для змякшення категоричності й демонстрації поваги); - те, що обовязково варто приховати (табуйовані теми й форми вираження); - те, про що не варто мовчати (інформація не стосується теми діалогу).