Обґрунтування актуальності вживання багатоаспектної лінгвістичної категорії - внутрішнього мовлення. Аналіз проявів різноплановості використання даної мовленнєвої категорії у художніх текстах на прикладі російської, української та англійської мов.
Аннотация к работе
Дослідження засобів внутрішнього мовлення (далі ВМ) у сучасній лінгвістиці є актуальним питанням у звязку зі спрямованістю наукових праць на комунікативну та прагматичну діяльність людини, що, у свою чергу, повязано з виникненням та розвитком когнітивного напряму в мовознавстві. Сучасна наука намагається вирішити питання про взаємодію розумових та лінгвальних чинників у процесах вербалізації комунікативних одиниць та текстів. Обидва етапи мають відношення й до встановлення засобів звязку ВМ у тексті. Термін “внутрішнє мовлення” до сьогодні не має чіткої дефініції, про що свідчить застосування до нього багатоаспектних визначень, які відображають фізіологічні, психологічні, лінгвістичні підходи до вивчення цього поняття: А - у фізіологічному аспекті ВМ: 1) згорнуте, узагальнене, предикативне мовлення (Л.С. Актуальність теми дисертації визначається загальною спрямованістю сучасних мовознавчих досліджень на розробку когнітивного напряму, при якому аналіз комунікації (тексту) повинен ураховувати не тільки всі аспекти механізму породження, а й всі фактори, які впливають на його сприйняття та розуміння.У першому підрозділі другого розділу “Внутрішнє мовлення у формі прямого мовлення героя” розглядається перший тип ВМ та його підтипи - внутрішній діалог і внутрішній монолог. У першому пункті першого підрозділу характеризується внутрішній монолог, який безпосередньо не звязаний у смисловому аспекті з описом основних подій сюжету; має нерівномірний розподіл довжини речень (з одного боку, скорочення довжини речень у звязку із ситуативністю, з іншого - їх зріст, викликаний необхідністю показати неперервну течію думки та накопичення асоціацій); на структурному рівні переважають складні речення. У другому пункті першого підрозділу зясовано характеристики внутрішнього діалогу: зазначений підтип виражає комунікативну направленість, а також роздуми про зміст спілкування, яке тільки-но відбулося, внутрішньому діалогу властива часткова зверненість до удаваного співбесідника й одночасно форма вислову для себе, у смисловому відношенні цей підтип безпосередньо не звязаний з описом основних подій сюжету, за структурою членуються на плани вираження героя та внутрішнього світу героя, на рівні синтаксису прості й складні речення обєднуються звязком субординації, діалоги ускладнюються за рахунок розширення речення підрядними частинами. Другий тип ВМ виділяється на підставі того, що основну розповідь веде автор, але час від часу він дозволяє герою сказати своє слово. Цей засіб використовується для ВМ всіх типів, але у ВМ першого і другого типів він сполучається з іншими засобами включення: Но как раз в это время, когда он катился по лестнице, вошла Варенька и с нею две дамы; они стояли и глядели - и для Беликова это было ужаснее всего.