Лексико-стилістичний аналіз роману Ю. Андруховича 12 обручів. Використання елементів експресії та загальновживаної лексики у творі. Стилістичне забарвлення слова. Експресивні функції пасивної лексики та лексики вузького стилістичного призначення.
Аннотация к работе
Засоби вираження експресії в романі Ю.Андруховича «12 обручів» Зміст Вступ Розділ 1. Експресія та загальновживана лексика в романі Ю.Андруховича «12 обручів» 1.1 Багатозначність 1.2 Тропи 1.3 Іншомовні слова 1.4 Мовні контрасти і мовленнєва експресія в романі Ю.Андруховича «12 обручів» 1.5 Антонімічний контраст як експресивний засіб 1.6 Лінгвостилістика синонімічних контрастів 1.7 Комбіновані паронімічні контрасти як експресивні засоби 1.9 Омоніми та каламбур як експресивний засіб Розділ 2. Експресивні функції пасивної лексики та лексики вузького стилістичного призначення в романі Ю.Андруховича «12 обручів» 2.1 Неологізми 2.2 Застаріла лексика 2.3 Діалектизми 2.4 Професіоналізми і терміни 2.5 Розмовно-просторічна лексика Розділ 3. Стилістичне забарвлення слова 3.1 Експресивно-стилістичні можливості емоційної лексики роману Ю. Андруховича «12 обручів» 3.2 Лінгвостилістика емоційно-експресивного словотворення в романі Ю. Андруховича «12 обручів» 3.3 Засоби емотивної експресії 3.4 Морфологічна варіантність як основа мовленнєвої експресії 3.5 Семантико-граматичні засоби експресивного волевиявлення Висновки Список використаної літератури Вступ Українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу. Сучасна українська літературна мова є вищою формою вияву української національної мови. Одним із важливих теоретичних завдань мовознавчої науки є дослідження і опис усіх сторін будови і життя національної мови як суспільного явища, як засобу багатоманітного спілкування в людському колективі, засобу людського пізнання, фактора розвитку і збагачення думки, свідомості кожного члена колективу - мовця. Четвертий роман автора - «12 обручів» - книга вельми-превельми глибока. Дослідженням роману «12 обручів» займались Ключковська Я., Вега М., Перепадя В., Скиба Р., Калинська Л.. “Читач у прозі Андруховича прочитує лише сюжет і відчуває (не)смак соковитої не літературної мови - авторове криве дзеркало, в якому він і частину себе може ненароком уздріти, оскільки це аж надто сучасні твори”[1,10]. Проблема такого визначення стає ще очевиднішою, коли йдеться про всебічне дослідження експресивних засобів мови, оскільки в теорії і практиці сучасного лінгвостилістичного аналізу є цілий ряд спірних, недостатньо обґрунтованих, а то й зовсім не з’ясованих моментів. На думку О.С.Ахманової, експресія - це «виражально -зображальні якості мовлення, що відрізняють його від звичайного і надають йому образності та емоційного забарвлення» [2, 524]. Експресія, на думку вчених О.Потебні, Г.І.Дідука - це якість мовлення, що притаманна в більшій мірі текстам художнього стилю. Мовленнєва експресія, за твердженням вчених, це: “складна лінгвостилістична категорія, що спирається на цілий комплекс психічних, соціальних та внутрішньомовних факторів, зумовлена емотивною, волюнтативною та естетичною функціями мови” (Чабаненко В.А) [62,35]; “лінгвостилістична категорія, що виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення впливової сили вислову” (Г.І.Дідук) [26,14]. Деякі вчені (Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко) [41, 97]. наголошують на відсутності у психології загальноприйнятої системи класифікації емоційних станів, і зазначають, що “експериментальні дослідження мовлення осіб, що перебували у різних емоційних станах, дали можливість дослідникам виділити 142 назви емоційних станів, які об’єднуються у 11 гіпотетичних зон: радість, переляк, ніжність, здивування, байдужість, гнів, печаль, зневага, повага, сором, образа. Наприклад: очі дівчини-«очі семафорів»[1,50]. Так створюється контраст на якому й будується антитеза як стилістична фігура: «світляна білість різонула її по темних очах»[1,116] В основу антитези (стилістичної фігури, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом) Ю.Андрухович загалом кладе загальномовні антонімічні пари, проте вони інтерпретуються автором досить своєрідно:« Усе це спліталося в досить нестерпний для Артура Пепи клубок: …засинання й прокидання в одному (й нудному) ліжку… ранкове й вечірнє позіхання, провалювання у свій власний, окремий сон…»[1,88].