Чинники формування мовотворчої особистості Стельмаха. Специфіка трансформацій смислового обсягу й стилістичного забарвлення розмовних одиниць, зумовлених авторською настановою. Традиційні й оказіональні словотвірні моделі розмовних лексичних одиниць.
Аннотация к работе
Сучасний стан розвитку української лінгвостилістики визначає пріоритетність одного з актуальних напрямків дослідження - характеристики взаємовідношень художньої мови з загальнолітературної мовою і, зокрема, з розмовним стилем як одним із її функціональних різновидів. З огляду на те, що розмовність як важливе мовно-естетичне явище є одним із показників індивідуального стилю письменника, її лінгвостилістичний аналіз має принципове значення для розуміння специфіки авторської художньої мови. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують розмовно марковану лексику і фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, експресивно виразні типи словотвору, певну, часто компресовану, синтаксично-інтонаційну будову речень. В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у звязку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Мета передбачає виконання таких завдань: · окреслити зміст поняття розмовності в аспекті історії та стилістики української літературної мови;У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади системного аналізу розмовності» - розглянуто питання про місце народнорозмовної мови в процесі формування й становлення нової української літературної мови та роль розмовних елементів у її нормуванні, визначено зміст понять лінгвостилістичної категорії розмовності та стилізації розмовності в мові художньої літератури, окреслено коло засобів створення розмовного колориту в художньому тексті, означено місце розмовності в мовотворчості Михайла Стельмаха. Розмовність у живому мовленні реалізується через розмовно марковану лексику й фразеологію, традиційні словотвірні типи, розмовний синтаксис і характеризується використанням емоційних та експресивних форм найменувань, що виявляють безпосередні оцінки мовця. При цьому не всі типізовані усно-розмовні конструкції залучаються в текст художнього твору; письменник відбирає тільки такі, які можуть служити сигналами розмовного стилю, сприяють стилізації під розмовність, причому стилізоване розмовне мовлення відрізняється від спонтанного набагато більшою стилістичною концентрацією. За допомогою залучення в мову художніх творів розмовно маркованих лексичних та фразеологічних одиниць з яскраво вираженою експресивністю, позитивною чи негативною оцінністю автор досягав створення розмовного колориту як в авторській мові, так і в мові персонажів, стилізованій під усно-розмовне мовлення. У другому розділі - «Лексичні, словотвірні та фразеологічні засоби стилізації розмовності в текстах прози Михайла Стельмаха» - зясовано особливості семантики та функціонування розмовної лексики, описано стилістичні функції розмовної емоційно-експресивної лексики в художніх текстах Михайла Стельмаха, проаналізовано традиційні розмовно конотовані та оказіональні словотвірні моделі, досліджено узуальне та індивідуально-авторське вживання розмовних фразеологічних одиниць.Насиченість художнього тексту розмовними елементами залежить від особливостей індивідуального стилю письменника і визначає відповідну стрижневу ознаку мовотворчості автора. Реалізуючись у текстах прозових творів митця, компоненти розмовного стилю, що є в цілому нормативним елементом художньої оповіді, підпорядковуються конкретним авторським настановам, співвідносяться з іншими особливостями мови письменника. Глибокий психологізм визначає антропоцентричний характер творчості Михайла Стельмаха, і тому в мову прози письменника широко залучається розмовна лексика, що номінує людину, характеризує її зовнішність, поведінку, а також дії та процесуальні стани особи. Автор застосовує стилістичний потенціал зменшувальних утворень і з метою вираження негативного ставлення до персонажа, а також для індивідуалізації його мови, створення іронічної експресії. Стилізація усного характеру мовлення персонажів із використанням просторічних елементів поєднує в собі три функції: соціолінгвістичну, функцію індивідуалізації мови персонажів і надання їм оцінки, опосередкованої через мову.
План
Основний зміст дисертації
Вывод
Розмовність як категорія історії української мови тісно повязана з формуванням і становленням нової української літературної мови на народнорозмовній основі та з її унормуванням. Лінгвостилістична категорія розмовності утвердилася в процесі стилістичної диференціації української мови і виокремлення в ній розмовного та художнього функціональних різновидів. Розмовність - естетично-стилістична категорія, яка в мові художньої літератури є важливим зображальним засобом і надає їй рис невимушеності та емоційної оцінності, підкреслює природність описуваних ситуацій. У художньому стилі відбувається естетизація елементів розмовної мови, тобто розвиток у них додаткових конотацій завдяки новому контекстові й ситуації мовлення. Насиченість художнього тексту розмовними елементами залежить від особливостей індивідуального стилю письменника і визначає відповідну стрижневу ознаку мовотворчості автора.
Розмовність - характерна ознака мовостилю Михайла Стельмаха. Спрямування на оповідний характер відтворення картини світу зумовило активність компонентів загальнонаціональної мови, що формують розмовну тональність мовотворчості письменника. Реалізуючись у текстах прозових творів митця, компоненти розмовного стилю, що є в цілому нормативним елементом художньої оповіді, підпорядковуються конкретним авторським настановам, співвідносяться з іншими особливостями мови письменника.
У художній мові найбільш виразні стилістичні функції з усіх компонентів розмовного стилю виконують лексичні одиниці. Глибокий психологізм визначає антропоцентричний характер творчості Михайла Стельмаха, і тому в мову прози письменника широко залучається розмовна лексика, що номінує людину, характеризує її зовнішність, поведінку, а також дії та процесуальні стани особи. Ці лексеми обєднуються в лексико-семантичне макрополе «людина». У мові прози письменника зафіксовані типові різновиди метафоричних перенесень найменувань, за яких слово набуває розмовного значення. Це один із способів створення емоційно-оцінних назв осіб, а також ознак, що характеризують людські риси й особливості. Розмовна домінанта - характерна ознака синонімічних дієслівних рядів, що реалізують різноманітну семантику з різним ступенем експресивності. Серед актуалізованих у прозі письменника розмовних дієслів найбільш частотними є синонімічні ряди на позначення дій, притаманних людині.
Михайло Стельмах правдиво відобразив у своїх творах діалектні особливості подільских говірок. Характерна риса використання фонетичних і лексичних діалектизмів полягає в позначенні місцевої матеріальної обстановки, що допомагає авторові глибше розкрити і конкретизувати реальні умови, в яких діють його герої. Рельєфно виділяючись на загальному мовному тлі, діалектні слова передають своєрідний колорит мови людей Поділля, є потужним засобом індивідуалізації характерів персонажів через особливості їх мовлення. Прагнення до більш точного й правдивого відображення усно-розмовного колориту зумовило широке застосування Михайлом Стельмахом емоційно-експресивної лексики, що відтворює невимушену мовну ситуацію спілкування з відтінками пестливості, фамільярності, вульгарності, згрубілості, зневажливості тощо. Експресивна розмовна лексика в мовотворчості письменника виконує важливу стилістичну роль, тут вона є засобом відтворення особливостей живого мовлення, а отже - характеристики персонажів. Підсиленню експресивності висловлення, інтимізації викладу, створення колориту пестливості підпорядковано вживання демінутивів. Письменник використовує ці елементи в портретній характеристиці персонажів, а також у пейзажах, де вони виконують традиційну описову функцію і є засобом емоційного впливу на читача. Автор застосовує стилістичний потенціал зменшувальних утворень і з метою вираження негативного ставлення до персонажа, а також для індивідуалізації його мови, створення іронічної експресії.
Стилізація усного характеру мовлення персонажів із використанням просторічних елементів поєднує в собі три функції: соціолінгвістичну, функцію індивідуалізації мови персонажів і надання їм оцінки, опосередкованої через мову. Письменник з цією метою залучає не тільки периферійні пласти лексики - просторічні слова, деформовані з погляду літературної норми, а й лексеми, які за сферою вживання межують з позалітературними елементами - вульгаризми і слова інвективної лексики. Їх вживання завжди є вмотивованим, письменник залучає їх лише в репліки персонажів з метою мовної характеристики героя або для висвітлення його емоційного стану. Мову персонажів характеризують і елементи суржикового мовлення, які свідчать про правдиве відображення живого народного слова, на якому негативно позначилося явище інтерференції. У мові прози Михайла Стельмаха українсько-російський суржик виконує, окрім функції мовної характеристики, ще й експресивно-оцінну функцію.
Традиційні розмовні словотвірні моделі є виразним засобом художньо-образної конкретизації народного сприймання і в текстовій взаємодії з іншими розмовними та книжними елементами формують загальний розмовний колорит, а також динамічні психологічні оповіді. У художніх текстах Михайла Стельмаха одні словоформи нейтралізуються та переходять у розряд маркерів нейтральної розмовності, відтворюючи властиві усномовній стихії особливості спілкування; інші розмовно конотовані деривати є емоційно-експресивними, оцінними. Зафіксована кількісно велика група складних іменників та прикметників, утворених поєднанням основ, а також відфраземних дериватів. Крім використання типових розмовних словотвірних форм, Михайло Стельмах моделює нові слова за принципом народної етимології. Їх стилістичне функціонування характеризується розгалуженою системою конотативних відтінків, які перебувають у площині позитивно-оцінної та негативно-оцінної експресії. Найбільш продуктивними є оказіональні композити - емоційно-оцінні номінації особи, прикметникові інновації, утворені складанням основ, відфраземні новотвори.
У прозі Михайла Стельмаха народнорозмовна фразеологія є різноманітною за семантико-стилістичними функціями. Фразеологічні одиниці розмовного джерела є засобом створення національного колориту, виступають одним із компонентів розгортання сюжету, допомагають авторові дати яскраву характеристику дійових осіб, посилити експресивність авторської мови. Письменник залучає у свої твори відшліфовані в народній мові традиційні фразеологічні одиниці, а також робить оригінальні зміни й доповнення в структуру фразеологічних сполук, трансформує їх. Діапазон авторських оновлень і видозмін широкий і різноманітний - від омонімічних зіставлень метафоричних компонентів фразеологічної одиниці з вільно вжитими словами до стилістичного мікроконтексту, що несе тільки ідею, образ фразеологічної сполуки.
Використання в індивідуальному стилі Михайла Стельмаха розмовно маркованих одиниць з метою художньої стилізації розмовності - закономірне явище, що відображає особливості мови художньої літератури означуваного періоду. Воно є проявом тенденції до синтезу всіх лексичних елементів, незалежно від їх джерел, яка визначала напрям розвитку лексики у досліджуваний час і сприяла створенню яскравих, колоритних контекстів. Роль розмовних елементів є визначальною у створенні мовної характеристики героїв в монологах, діалогах, конструкціях невласне прямої мови. За допомогою різних за ступенем зниженості розмовних одиниць, вживаних у мовленні персонажів, письменник досягає індивідуалізації їх образів. Збагачені контекстними конотаціями розмовні елементи підсилюють виразність мови автора, сприяють створенню підтексту творів, який імпліцитно виражає позицію автора, його ставлення до описуваного.
Основні положення дисертації відображено в публікаціях
1. Ткаченко Т.В. Актуальні питання дослідження розмовної мови // Наука і сучасність: Збірник наукових праць НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2003. - Т. XXXVIII. - С. 269-276.
2. Ткаченко Т.В. Відтворення розмовного мовлення у пєсах молодих драматургів // Наука і сучасність. Збірник наукових праць НПУ імені М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 2000. Том ХХІІІ. - Вип. 2. - Ч. 3. - С. 230-234.
3. Ткаченко Т.В. Емоційно конотована розмовна лексика в пєсах Ярослава Стельмаха // Система і структура східнословянських мов: Зб. наук. праць / Редкол.: В. І. Гончаров (відп. ред.) та ін. - К.: Знання України, 2004. - С. 256-260.
4. Ткаченко Т.В. Естетична функція розмовних елементів у мові художньої літератури // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство): Зб. наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. - Вип. 1. - С. 124-128.
5. Ткаченко Т.В. Стилістичні норми використання елементів розмовного мовлення в художньому стилі // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Мовознавство. - 2004. - Вип. 1 (11). - С. 100-103.
6. Ткаченко Т.В. Стилістичні функції розмовності у мові роману Михайла Стельмаха «Чотири броди» // Система і структура східнословянських мов: До 60-річчя наук. і пед. діяльн. проф. М.Я. Брицина. Зб. наук. праць. - К.: Знання України, 2004. - С. 351-352.
7. Фразеологічні засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха // Мова і культура. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 8. - Т. ІІІ. - Ч. 1. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. Мова сучасного мистецтва. - С. 201-205.