Аспекти милозвучності української мови. Актуальність питання двомовності, мовних запозичень та калькування в Україні. Механізм формування засобів милозвучності в українській мові, правильного їх застосування та формулювання практичного значення.
Аннотация к работе
Те, що українська мова відзначається особливою милозвучністю, відомо здавна, і, здається, ніхто не сумнівається в цьому тепер, хоч найменше можуть про це судити ми - самі носії української мови, оскільки для нас мова знаряддя щоденного спілкування, а не обєкт для спостереження. Але про красу й приємність звучання української мови є більш ніж достатньо усних і писемних свідчень, у тому числі загальновідомих, і звичайних іномовців, і видатних діячів, і фахівців, а з їхніх слів - і українців. Звуки в мовленнєвому потоці організовуються так, щоб їх легко було вимовляти, щоб вони були розбірливі для слухача і щоб гармоніювали між собою. Усе це надає мовленню мелодійності, приємного звучання, тобто милозвучності. Тому я вважаю, що глибокий аналіз та вивчення такого аспекту як милозвучність рідної для мене мови має не лише збагатити мою духовну та мовну культуру, а й сформувати у мені певні навички правильного застосування таких мовних засобів, які сприяють милозвучності в українській мові.Так, давні греки підкреслювали гармонійність своєї мови на противагу невпорядкованій, начебто подібній до беззмістовного белькотання мові “варварів”. Давні словяни підкреслювали зрозумілість своєї мови (виводячи назву словяни від слово) на противагу незрозумілим мовам сусідів - начебто “німих”, німців. А баски, абхази, ірландці, тобто носії давніх середземноморських культурних традицій, звертають увагу передусім на складність своєї мови на противагу іншим. Він писав: “Сила людей переконана, що ця мова є одна з найбагатших мов словянських, що вона навряд чи уважить богемській щодо рясноти слів та виразів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть і у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими гнучкістю і багатством синтаксичним, мова поетична, музикальна, мальовнича”. Подібно оцінив українську мову за її звучанням тогочасний поет і перекладач українських пісень німецькою мовою В.Боденштедт, який довго жив у Росії і багато подорожував по Україні.Важливу роль у тому, що українська мова звучить мелодійно, відіграють вільний рухомий основний наголос і побічні наголоси в слові. Якщо ж такий збіг неминуче стається, то або один із наголосів зникає, або між наголошеними складами робиться пауза. Простежимо, наприклад, як в уривку з оповідання Григора Тютюнника “У Кравчини обідають”, мова якого близька до розмовної, чергуються наголошені й ненаголошені склади: Після обіду Юхим одразу ж добрішає і стає ще лагіднішим і балакучішим, ніж завжди. Збіг наголошених складів стався тут лише в поєднаннях слів чуб або кіску (але в сполучнику або наголос у мовленні зникає); двигун, тату; що ж, є; ви, тату; підростеш - будеш (але ці наголошені склади відділяються один від одного паузами). Легкості у вимові українській мові надає уникання збігу однотипних за місцем і способом творення приголосних в одному слові або на стику слів.Евфонія надзвичайно органічна для української лірики , оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови - вокалізм , зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності (Микола Вороний , Олександр Олесь , Павло Тичина , Володимир Сосюра та інші) виконує особливу стилістичну функцію у розмаїтті симетричного звукового ладу поетичного мовлення, забезпечує міру кількості, частоти, комбінування та тривання фонем . Це стосується їхньої якості (інструментування), місця розташування у тексті (епіфора , анафора , кільце , рима тощо). Яскравим прикладом евфонії може бути, зокрема, поезія Миколи Вінграновського , в якій благозвуччя постає стильовим принципом: У синьому морі я висіяв сни, У синьому морі на синьому глеї Анафора - повторення на початку речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: В вирі вирію вирла вирлаті вирують - просто вирла вирують високих вирлатих зірок (Є.Гуцало). Епіфора - повторення в кінці речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: Виють собаки, віщують недолю, і небачені птиці літають уночі над селом і віщують недолю.Ця її якість забезпечується передусім особливостями звукового складу, наголошування слів, наявністю фонетичних варіантів багатьох мовних одиниць, що дає змогу уникнути небажаних збігів голосних і особливо приголосних звуків. Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові правилами, законами. Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає.
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Історичні аспекти милозвучності української мови
Розділ 2. Засоби досягнення милозвучності
2.1 Фонетичні засоби
2.2 Художні засоби
Висновки
Список використаної літератури
Вывод
Загальновизнано, що українська мова належить до наймилозвучніших мов світу. Ця її якість забезпечується передусім особливостями звукового складу, наголошування слів, наявністю фонетичних варіантів багатьох мовних одиниць, що дає змогу уникнути небажаних збігів голосних і особливо приголосних звуків.
Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові правилами, законами. Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови.
Уміти скористатися з тих можливостей для досягнення милозвучності, які надає нам наша мова, - важливий показник мовленнєвої культури.
Є підстави вважати, що носії кожної окремої мови, яку витворив народ відповідно до своїх ідеалів, природно, вважають свою мову гарною, милозвучною. Говорячи словами М.Михайлова, “Мова - витвір народу, і кожен народ створив собі мову, відповідну не тільки його рівню й способу його мислення, але й естетичним ідеалам”. У такому разі мають рацію ті, хто вважає, що всі мови красиві (не багаті, а красиві своїм звучанням!), некрасивих мов у світі немає.
Список литературы
1. Тоцька Н.І. «Засоби милозвучності української мови // Українське мовознавство» - К., 2000. - Вип. 22. - С. 3.
2. Наконечний М.Ф. «Орфоепічні норми та їх значення // Укр. мова в школі» - 1958. - № 1. - С. 5.
4. Ющук І. П. «Практикум з правопису української мови». - 4-те вид.-К.: Освіта, 2000.- С. 254.
5. Караман С.О. «Сучасна українська літературна мова»: навч. посіб./ С.О. Караман, О.В. Караман, М.Я. Плющ; за ред. Кармана С.О. - К.: Літера ЛТД, 2011. - С. 558.
6. Маріупольський навчально-виховний комплекс “гімназія-школа” №27 «Стилістика української мови» : збірник-посібник зі спецкурсу (для учнів одинадцятих класів) .
7. Самійленко В.І. «Твори» : У 2 т. - К., 1958. - Т. 2. - С. 365.