Передумови виникнення українського козацтва. Думка М.Грушевського й інших істориків щодо походження і розвитку козацтва. Розвиток Січі, соціальні та економічні проблеми. Особливості адміністративного устрою і судочинства на Запорізькій Січі.
Аннотация к работе
Передумови виникнення українського козацтва. Думка М.Грушевського щодо походження козацтва 4 1.2. Думка інших істориків щодо розвитку козацтва 7 1.3. Розвиток господарства та січі в цілому, соціальні та економічні проблеми 12 2.Адміністративна влада Запорізької Січі 19 2.1.Особливості адміністративного устрою на Січі 19 2.2.Козацьке самоврядування 22 3. Суд і судочинство на Запорізькій Січі 25 3.1.Принципи судочинства 25 3.2.Судова діяльність в Запорізькій Січі 34 3.3. Розгляд справ у суді 38 Висновок. 42 Література: 44 Вступ Важко назвати іншу тему з історії України, що викликала б такий великий інтерес, як історія запорозького козацтва. Вже у XVI столітті з’явилися твори, автори яких прагнули з’ясувати причини виникнення козацтва, характер тогочасного суспільного устрою, взаємини між козаками та іншими верствами суспільства - селянством, міщанством, шляхетством, роль козаків в історичних подіях. У словнику половецької мови Соdeх Сumanicus (1303 р.) козак перекладено як страж, конвоїр. В цьому середовищі народилося і слово гетьман (вожак). Козаки, тобто спільні прикордонні загони половців та русів, стали тією силою, яка першою вчинила відчайдушний опір монголо-татарським завойовникам. Думка М.Грушевського щодо походження козацтва Ось так М. К населенню його немає більш підходящої характеристики, ніж яка дана «Словом о полку Игореве» : А мои ти куряне сведоми кмети: Под трубами повити, под шеломы взлееяни, Конец копия вскормлени; Пути им ведомы, яругы им знаеми, Луци у них напряжении, тулии отворении, сабли озострени. Страшні періодичні набіги татар кримської орди Менгли-герия, с 1482 г. обвалюючиєеся на українські земли а потім в декілька послабілих формах продовжуються майже всі ХVI сторіч, змели з обличчя землі і ці слабкі результати правлінських намагань і разом з ними - всю осілу колонізацію предстепної полоси Подніпров’я -до Києва, Чернігова, Житомира, Вінниці, Летичева. Територія по обох сторонах Дніпра до Києва і навіть вище за нього перетворилася на досконалу пустелю і у такому вигляді пролежала до останньої чверті ХVI в. Єдиними осілими поселеннями були городки, забезпечені замками, невеликими гарнізонами і артилерією, - Київ, Канів, Черкаси, Житомир, Браслав, Вінниця - на правій стороні Дніпра, Остер і Чернігів - на лівій. Все населення жило під постійним стразом татарських набігів, на військовому положенні: міщани і селяни цих прикордонних місцевостей зобовязані мати коней і брати участь в походах і гонитві за татарами, і вони дійсно «мають рушниці і уміють добре стріляти», як свідчать ревізори половини ХVI в. Ось основні аргументи Л. М. Гумільова: бродники, нащадки стародавніх хозар-християн, воювали на боці київських князів у війнах з половцями. Населення цього краю, яке одні вчені називали половцями, інші - сумішшю хрещених половців і руських втікачів, а деякі - навіть румунами, на думку М. П. Дашкевича, було чисто слов’янським. Але в Литві, Польщі і Росії втечі селян через порівняно малу кількість міст не могли набути такого значення, як на Заході. Натомість тут перед втікачами відкривалися такі можливості, яких не знала Західна Європа: можливість освоєння величезних просторів на південних і південно-східних околицях Литви, Польщі і Росії. В цих районах, де фільварочного господарства у другій половині XV - на початку XVI століть не існувало, або воно лише починало розвиватися, важливим засобом визиску уходників слугувала продуктова рента, джерелом якої був саме промисел. Згідно з Судебником великого князя Казимира Ягеллона від 1467 року, осіб, що підбурювали селян до втечі, засуджували до повішання . Вирвавшись із залежності від пана і поселившись на нових місцях, втікачі вважали себе вільними - козаками *. С.