Проблеми поняття та якості закону. Коротка класифікація законів. Делегування законодавчих повноважень. Поняття, причини виникнення, види та способи розв’язання колізій законів. Темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні) і змістовні колізії.
Аннотация к работе
Актуальність теми дослідження визначається значенням, яке надається закону в правовій системі України в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роботу, ухваливши після прийняття Конституції України близько півтори тисячі законів. Їх недосконалість і неузгодженість, а нерідко й очевидна невідповідність законам, негативно позначається на роботі всіх гілок влади, значно ускладнює вирішення завдань, що стоять перед ними, суттєво знижує ефективність нормативно-правового регулювання, послаблює режим законності та рівень правопорядку в країні, перешкоджає реалізації прав і свобод людини й громадянина. Це стосується, зокрема, таких питань як предмет закону, його співвідношення зі спорідненими поняттями “законодавчий акт”, “законодавство”, взаємозвязок принципів верховенства закону і верховенства права, види законів, колізій між ними та їх причини, шляхи й способи їх розвязання тощо. Положення про співвідношення поняття закону як нормативного акта, прийнятого в особливому порядку парламентом - Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, що має вищу юридичну силу щодо всіх інших (окрім Конституції) нормативних актів, з поняттями “законодавчий акт” та “законодавство”: - поняттям “законодавчі акти” поряд із законами охоплюються нормативні акти, прийняті в порядку делегованої законотворчості, тобто на основі спеціального уповноваження Конституцією та законами України чітко визначених державних органів видавати нормативні акти, які мають спільні з законом ознаки за предметом регулювання, порядком внесення змін та юридичною силою (Декрети Кабінету Міністрів України видані відповідно до статті 971 Конституції України 1978 року) або ж за предметом регулювання та особливостями порядку наступного законодавчого урегулювання (Укази Президента України, видані на підставі пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України 1996 року);Поділяючи аргументи щодо того, що поняття "право" і "закон" не співпадають, не є однопорядковими категоріями, що закони держави не завжди відображають обєктивний хід розвитку економічних, політичних та інших суспільних відносин, здобувач, разом з тим, вважає, що ці поняття не слід протиставляти. У підрозділі 1.2. аналізується співвідношення понять "закон", "законодавство", "законодавчий акт". Проте таке розуміння можливе нині виключно на рівні теорії, оскільки практично терміном "законодавство" охоплюються, у тому числі Конституцією України, як закони, так і засновані на них підзаконні нормативні акти. У завершальній частині підрозділу обґрунтовується правомірність вживання поряд із поняттям "закон" і "законодавство" також поняття "законодавчий акт", яким, окрім законів, охоплюються акти делегованої законотворчості, зокрема декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України з економічних питань, виданих ним відповідно до п. Права людини є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватись всупереч закону, якщо закон суперечить фундаментальним правам людини: не відображає природно-правові засади; не відповідає загальновизнаним міжнародно-правовим принципам і нормам про права людини й громадянина; прийнятий нелегітимним органом державної влади тощо.Закон як нормативний акт пройшов довготривалий шлях свого становлення й розвитку - від його розуміння як певного правила поведінки людей, встановленого чиєюсь свідомою волею, до визнання закону як акта, що приймається органом законодавчої влади (або ж референдумом), регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу. “Закон” потрібно відрізняти від інших споріднених із ним понять - “законодавство” і “законодавчий акт”. Практично ж терміном “законодавство” (у тому числі Конституцією України) охоплюються як закони, так і основані на них підзаконні нормативні акти, а також нормативні акти СРСР, що не втратили чинності. Поряд із поняттям “закон”, “законодавство” має право на існування також поняття “законодавчий акт”, яким окрім законів охоплюються акти делегованої законотворчості - декрети Кабінету Міністрів України, видані відповідно до статті 971 Конституції України 1978 року, та укази Президента України, видані ним у порядку реалізації пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” чинної Конституції України. Тому намагання провести градацію законів шляхом прийняття спеціального закону про закони і законодавчу діяльність (або закону про нормативні акти) не має перспектив, оскільки не узгоджується з Конституцією.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
закон колізія повноваження
Проведене дослідження дозволяє зробити такі загальні висновки: 1. Закон як нормативний акт пройшов довготривалий шлях свого становлення й розвитку - від його розуміння як певного правила поведінки людей, встановленого чиєюсь свідомою волею, до визнання закону як акта, що приймається органом законодавчої влади (або ж референдумом), регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу. “Закон” потрібно відрізняти від інших споріднених із ним понять - “законодавство” і “законодавчий акт”.
Найбільш науково обґрунтованим є розуміння законодавства як сукупності законів, але таке розуміння можливе нині виключно на теоретичному рівні. Практично ж терміном “законодавство” (у тому числі Конституцією України) охоплюються як закони, так і основані на них підзаконні нормативні акти, а також нормативні акти СРСР, що не втратили чинності.
Поряд із поняттям “закон”, “законодавство” має право на існування також поняття “законодавчий акт”, яким окрім законів охоплюються акти делегованої законотворчості - декрети Кабінету Міністрів України, видані відповідно до статті 971 Конституції України 1978 року, та укази Президента України, видані ним у порядку реалізації пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” чинної Конституції України. Незважаючи на їх недоліки та відмінності у природі (зокрема, щодо юридичної сили), ці акти мали певне позитивне значення для становлення правової системи незалежної України, оскільки дозволяли оперативніше реагувати на зміни у сфері економіки, які відбуваються нині в Україні.
2. Не всі закони та інші нормативно-правові акти є правовими за своїм змістом. Найважливішим предметним критерієм правового закону є невідємні, невідчужувані права людини. Вони є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватися всупереч закону, якщо він ігнорує, безпідставно обмежує права людини. Реальне життя правового закону можливе лише в умовах правової держави.
3. Гармонійність і цілеспрямованість правової системи досягається завдяки стабілізуючій ролі законів.
Аналіз Конституції дає підстави констатувати, що вона поряд із закріпленням принципу верховенства права послідовно проводить принцип верховенства закону в системі нормативних актів. Принцип верховенства закону відбиває корінний принцип демократизму - належність влади народу й здійснення її, насамперед, безпосередньо та через представницькі органи влади.
4. У процесі будівництва незалежної демократичної правової держави в Україні відбулися зміни у сфері й напрямах законодавчого регулювання. Їх аналіз дає підставидля висновку, що предмет регулювання закону не є безмежним. З одного боку, він окреслюється сферою правового регулювання, за межами якої залишаються відносини, основані на нормах моралі, звичаях, традиціях тощо, а з другого - навіть у сфері правового регулювання предмет закону має певні межі, обумовлені принципом розподілу влади (зокрема, визначеною компетенцією Верховної Ради України).
5. Важливою умовою забезпечення пріоритетної ролі закону в системі нормативно-правових актів є підвищення його якості, тобто ознак, властивих йому як ефективно діючому регулятору суспільних відносин.
Ознаки, які утворюють якість закону, доцільно диференціювати на два види: а) ознаки, що характеризують закон як форму (джерело) права, як нормативно-правовий акт; б) ознаки, властиві нормам права, що утворюють безпосередній зміст закону як регулятора суспільних відносин.
6. Підвищенню ефективності законодавчого регулювання та зміцненню принципу верховенства закону в системі нормативних актів сприяє більш чітка ієрархія законів.
В Україні це питання може розглядатися поки що на доктринальному рівні. Конституційні підстави для виділення окремих видів законів, які розрізняються за юридичною силою, нині відсутні. Тому намагання провести градацію законів шляхом прийняття спеціального закону про закони і законодавчу діяльність (або закону про нормативні акти) не має перспектив, оскільки не узгоджується з Конституцією.
Ієрархічна структура законів можлива тільки після внесення відповідних змін до Конституції України. У звязку з цим доцільно конституційно закріпити в якості своєрідних підсистем єдиної системи такі види законів: Основний Закон - Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони. Критеріями їх розмежування мають бути як особливості предмету регулювання (змістовні ознаки) , так і специфіка порядку ухвалення (процедурні ознаки), що у свою чергу зумовлює відмінності в юридичній силі таких законів (формально-юридичні ознаки).
7. Аналіз зарубіжного досвіду, а також, досвіду делегування законодавчих повноважень в Україні, нагромадженого за роки незалежності, дає підстави вважати, що цей інститут (за умови його належної врегульованості ) не може розглядатися як аномалія для демократичної й правової держави.
Незважаючи на ряд недоліків практики делегування законодавчих повноважень, що мала місце в Україні в 1993-2001 роках, вона відіграла певну позитивну роль у формуванні правової системи України перехідного періоду, надавши їй більшого динамізму та прискоривши врегулювання певних правових питань, зумовлених зміною економічної системи та способів правового регулювання.
8. Колізії у законах - різновид юридичних колізій, що виникають при наявності розбіжності або суперечності між реально або формально чинними нормами права, які закріплені в законах та регулюють одні і ті ж фактичні відносини.
9. Причини виникнення колізій у законах поділяються на дві великі групи: обєктивні й субєктивні.
При дослідженні даної проблеми слід виходити з двох факторів: специфіки фактичних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню й особливостей законотворчості. У рамках першого фактора можна виділити три причини таких зіткнень: а) причини, повязані з динамікою правовідносин в часі (колізія в часі); б) причини, повязані з протяжністю правовідносин у просторі (просторові колізії); в) причини, повязані з диференційним регулюванням відносин правотворчості (змістовні колізії).
10. Поділ колізій, у тому числі у законах, може проводитися: а) в залежності від властивостей і особливостей; б) з точки зору юридичної сили конфліктуючих норм; в) в залежності від обсягу регулювання колізуючих правових приписів; г) з позицій системи права й системи законодавства; д) з урахуванням зіткнення юридичних норм.
Найбільш важливим для практики є розподіл колізій на темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні) і змістовні. Саме така класифікація дозволяє максимально повно усвідомити властивості й особливості колізій і визначити шляхи і способи їх розвязання.
Шляхи і способи розвязання колізій у законах, як і юридичних колізій у цілому, є досить різноманітними. З певною долею умовності їх можна поділити на три основні групи: способи попередження (запобігання) колізій, способи усунення колізій і способи подолання колізій.
Список литературы
1. Дутка Г. І. Закон в ієрархічній системі нормативно-правових актів // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія “Правознавство”, 1999. - Вип. 70. - с. 11 - 16.
2. Дутка Г. І. Предмет закону // Право України. - 2001. - № 4. - с. 98 - 101.
3. Дутка Г. І. Проблеми законотворчості на сучасному етапі // Держава і право. - 2001. - Вип.10. - с.13 - 17.
4. Дутка Г. І. Проблеми колізійності законодавства України та шляхи їх розвязання // Вісник Запорізького юридичного інституту . - 2001. - № 4 (17). - с.316-323.