Філософський аналіз західної парадигми формування військового службовця. Сутність та зміст поняття особистості професіонала. Розгляд концептуальних шляхів імплементації засад західних вчень стосовно формування особистості військового професіонала.
Аннотация к работе
Багатовікова мрія людства про встановлення загального миру як і раніше далека від здійснення, а війна залишається незмінним способом вирішення хворобливих питань сучасності. потребами переосмислення сутності і змісту процесу формування особистості сучасного військового професіонала, здатного в умовах динамізму розвитку військової теорії та практики, інформатизації усіх сфер військової діяльності, відповідати вимогам розвитку військової справи; Обраний напрям дослідження повязаний із завданнями науково-дослідних робіт (НДР) “Духовна культура сучасного військового керівника” (шифр “Культура”)”, “Формування особистості сучасного військового керівника в період навчання у вищих навчальних закладах МО України” (шифр „Керівник”)”, які виконуються кафедрою філософії Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за завданням Міністерства оборони України. Дослідження відрізнялись системним підходом до дослідження проблеми, урахуванням впливу на процес формування особистості військового професіонала різноманітних чинників військово-політичного, економічного, соціокультурного, суто військового, технічного та технологічного характеру. ХХ століття для людства - це доба науково-технічного прогресу, яка підняла людину і, водночас, це доба двох світових війн та нескінченних „малих” війн й збройних конфліктів, які безперервно знищують людство.
Список литературы
Результати дослідження знайшли відображення в 14 публікаціях, 5 з яких - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура і обсяг дисертації.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації - 211 сторінок, з них 184 - основного тексту. Список використаної літератури налічує 358 позицій.
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність теми і стан наукової розробки проблеми, визначаються мета, завдання, обєкт і предмет дослідження, його теоретична й методологічна основа, розкривається наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне та практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації та структуру роботи.
У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження західної парадигми формування особистості військового професіонала” розкриваються теоретико-методологічні підходи до аналізу проблеми особистості військового професіонала, сутності та змісту процесу її формування.
У підрозділі 1.1 “Дослідження західної моделі формування особистості військового професіонала зарубіжними та вітчизняними науковцями” аналізуються підходи щодо дослідження понять військово-професійної проблематики, що існують в соціальній філософії.
Аналіз проблеми опанування військовою професією має давню історико-філософську традицію, однак характер наукового дослідження вона набула лише в ХІХ столітті та знайшла відображення в працях філософів, військових теоретиків та практиків (М. Бутовський, Г. Дельбрюк, Г. Жоміні, К. фон Клаузевиць, М. Корф, Х. Мольтке, М. Орлов, А. Редігер, П. Режепо та ін.). Історичними межами відокремлюється радянська наукова школа, що досліджувала військово-професійну проблематику та мала різні періоди свого розвитку, обумовлені ступенем ідеологічного тиску. Відбувається різке дистанціювання від зарубіжних підходів і концепцій: починає домінувати класовий принцип. Умовно спадщину радянської школи щодо дослідження військово-професійної проблематики можна поділити на декілька груп праць учених, в яких досліджувались такі напрямки: вивчення морально-етичних проблем військової професії (К.А. Воробйов, В.І. Гідиринський, В.П. Іванов, А.С. Міловідов, К.А. Паюсов, Є.І. Рибкін, М.Д. Табунов, С.А. Тюшкевич та ін.), аналіз ролі військової праці та військовослужбовця в армії та суспільстві (Д.А. Волкогонов, Ю.Я. Кіршин, Ю.В. Мамонтов, А.С. Міловідов, Є.І. Рибкін та ін.), дослідження військової професії, вплив військової праці на формування особистості воїна, поєднання людини та військової техніки, професіоналізації військової діяльності (А.В. Дубровський, В.Ф. Ковалевський, Г.П. Козін, В.М. Куцак, І.М. Панін, А.Б. Пупко, О.І. Турчинов та ін.), аналіз проблем взаємодії армії та суспільства, співвідношення армії та влади (С.В. Благоволін, В.Б. Драпкін, В.Ф. Ковалевський, А.А. Кокошин, В.В. Серебрянніков, С.А. Тюшкевич, М.А. Чалдимов та ін.), дослідження проблем свободи та відповідальності військових за наслідки своєї професійної діяльності (В.І. Воробйов, І.Я. Іванов, І.С. Куренков, В.П. Лютий, В.П. Петров, О.М. Шахов та ін.), вивчення зарубіжного досвіду військового будівництва та реформування армії (А.А. Кокорін, В.Г. Крисько, М.А. Мільштейн, С.Я. Парфьонов, Д.В. Тренін, В.І. Шликов та ін.).
Після Другої світової війни в західній літературі ретельно досліджувалась військово-професійна проблематика, проблеми цивільно-військових відносин, цивільного контролю над збройними силами (Д. Кервін, Е. Кінгстон-Макклорі, Г. Лассвелл, У. Міллс, Ж. Планше, Л. Сміт, С. Хантінгтон, М. Яновиць та ін.). С. Хантінгтон дійшов висновку, що відмінністю офіцерського середовища є, крім специфічності знання та корпоративності інтересів, професійний кодекс поведінки, який знайшов відбиття в концепції професіоналізму. Всебічно аналізуються можливості переходу армій на професійну основу (Ф. Вуд, К. Даунз, Ж. ван Доорн, М. Едмондс, Ч. Коттон, Ч. Москос, А. Перлмуттер, С. Файнер, У. Хаузер та ін.).
За часів незалежності нові завдання обумовили напрямки наукових досліджень українських учених: досліджувались соціально-філософські аспекти розвитку військової професії, професіоналізації збройних сил, аналізувалась військова діяльність й формування військового професіонала, визначались цінності та ціннісні орієнтації військової служби (Е.А. Афонін, В.В. Горлинський, О.П. Дзьобань, П.В. Квіткін, В.А. Мандрагеля, Є.М. Мануйлов, В.М. Мартинюк, О.Ю. Панфілов, В.Ф. Смолянюк, М.П. Требін, В.П. Шкідченко та ін.), аналізувався зарубіжний досвід військового будівництва в провідних країнах світу (І.В. Біжан, О.С. Бодрук, О.В. Бойко, О.С. Гаврилов, П.В. Квіткін, В.А. Мандрагеля, М.І. Нещадим, В.Ф. Смолянюк, М.П. Требін та ін.). Таким чином, аналіз творчої спадщини дослідників різних часів та країн дозволяє стверджувати, що військово-професійна проблематика належить до основних проблем соціальної філософії і безпосередньо повязана з основами суспільної життєдіяльності.
Підрозділ 1.2 “Конкретно-історична модифікація процесу формування особистості військового професіонала” присвячений розгляду становлення і еволюції військово-професійної діяльності, сутності поняття “особистість військового професіонала”.
Досліджується сутність і зміст військової праці як різновиду суспільної праці та обєктивної основи військової професіоналізації, що органічно взаємоповязана з історією розвитку суспільства й військової справи. Доводиться, що закономірним наслідком суспільного розподілу праці, її професійної спеціалізації та розвитку військової справи постає постійне зростання кількості військових професій.
Проаналізовано теоретико-методологічні підходи до розуміння поняття “професіоналізація військової діяльності” в соціальному та індивідуальному аспектах. Обґрунтовується, що професіоналізація військової діяльності постає як соціальне явище та процес, результатом якого є професіоналізм військовослужбовців. Порівняльний розгляд понять “професіоналізм”, “компетентність” і “майстерність” дозволив виявити їх органічний взаємозвязок та обумовленість, визначити сутність професіоналізму. Професіоналізм військовослужбовців постає інтегративним поняттям, яке включає в себе як готовність і здатність субєкта військової праці до дій, за які він готовий і здатний нести відповідальність, так і здобутий ним рівень майстерності до виконання завдань свого функціонального призначення.
Виходячи із соціально-філософської концепції особистості і запропонованого тлумачення сутності професіоналізму військовослужбовців запроваджено розуміння особистості військового професіонала як значущої фігури в суспільстві, з високим соціальним та професійним статусом, яка як конкретний субєкт займається військово-професійною діяльністю, має достатній для виконання завдань військової служби рівень професіоналізму та керується власною професійною субкультурою, в межах якої реалізуються на практиці як специфічні, так і загальні цінності, принципи й норми життєдіяльності, має розвинену здатність до орієнтації відносно оточуючого середовища, суспільства, мілітарного соціуму та самого себе.
У другому розділі “Сучасна західна парадигма формування особистості військового професіонала” аналізуються концептуальні засади західної парадигми формування особистості військового професіонала, досліджуються її детермінанти та тенденції, розкривається соціальний механізм формування особистості військового професіонала.
У підрозділі 2.1 “Концептуальні засади західної парадигми формування особистості військового професіонала” здійснюється компаративний аналіз військової діяльності в арміях інституційної та професійної моделей, визначається загальне та одиничне у процесі формування особистості військовослужбовця.
Вирішенню цього завдання передувало зясування сутності і змісту понять “діяльність”, “військова діяльність”, “військова служба”, а також особливостей їх прояву. Встановлено, що поняття “військова служба” слід вважати як соціальний інститут, який складає цілісну, сталу, оформлену в правовому відношенні спільність людей, як відокремлений соціальний організм та має на меті задоволення комплексу соціально-політичних потреб держави, суспільства й окремих соціальних груп. Компаративний аналіз особливостей військової діяльності дозволив встановити, що характер їх прояву детермінований способом комплектування армії. Він визначає як умови військової діяльності, так і можливості військового професіонала щодо реалізації власних життєвих стратегій. Компаративний аналіз дозволив проаналізувати різні особливості військової діяльності і зясувати, в яких типах армій вони протистоять один одному, а в яких - виявляються разом.
До концептуальних засад західної парадигми формування особистості військового професіонала віднесені: багаторівневість і розгалуженість системи військової освіти, можливість подальшої спеціалізації в межах напрямку та спеціальності підготовки, безперервність військово-професійної підготовки, проходження навчання при призначенні на нові посади, моніторинг військово-професійної діяльності, відповідність рівня професіоналізму вимогам сучасних і майбутніх воєн, збройних конфліктів, всебічність забезпечення військово-професійної та повсякденної життєдіяльності, створення передумов для розвитку і самореалізації особистості в умовах військової служби, виконання військовослужбовцями лише посадових обовязків, формування патріотизму і лояльності до політичного режиму, гуманізація та гуманітаризація процесу формування особистості, матеріальне стимулювання, надання соціальних гарантій та пільг, стимулювання прагнення до продовження військової служби.
У підрозділі 2.2 “Детермінанти і тенденції західної парадигми формування особистості військового професіонала” доводиться, що конкретна модель формування особистості військового професіонала обумовлена низкою чинників: політичних, економічних, соціальних і власно військових. До політичних чинників віднесено: функціональне призначення армії, її місце та роль у житті суспільства. Серед соціальних чинників виділені: соціальний статус, престиж та імідж субєктів військової діяльності. Домінуючими у групі економічних чинників визначені: можливості суспільства щодо забезпечення армії сучасною бойовою технікою і зброєю, матеріально-фінансове забезпечення процесу військово-професійної підготовки, рівень матеріального стимулювання прагнення громадян повязати свою професійну діяльність з військовою службою. Особливе місце у системі чинників формування особистості військового професіонала надано власно військовим чинникам, домінуючими серед яких виділено: принцип комплектування армії, модель військового управління, досягнутий рівень розвитку військової теорії і практики, особливості сучасних воєн і збройних конфліктів, рівень розвитку бойової техніки й озброєння, якісна характеристика особового складу збройних сил, можливості до самореалізації особистості в умовах військово-професійної діяльності. Розкривається, що домінуючими тенденціями західної парадигми формування особистості сучасного військового професіонала постають: гуманізація та гуманітаризація процесу його підготовки та подальшої життєдіяльності, демократизація, формування творчої особистості, здатної до автономної діяльності у будь-яких умовах, військово-професійна спеціалізація.
У підрозділі 2.3 “Соціальний механізм формування особистості військового професіонала західних країн” розкривається обєктивна необхідність формування особистості військового професіонала, аналізується сутність і зміст процесу формування особистості військового професіонала, визначається сутність і зміст соціального механізму формування особистості військового професіонала.
Установлено, що обєктивна необхідність формування особистості військового професіонала у сучасних умовах має загальнолюдську, суспільну (загальнодержавну), військово-професійну та особистісну обумовленість.
Доведено, що формування особистості військового професіонала постає складним і суперечливим процесом набуття й трансформації індивідом військово-професійних і соціально-типологічних якостей військовослужбовців як соціально-професійної групи суспільства і відповідної ментальності для реалізації індивідуальних і суспільних життєвих стратегій на основі акцентуації розгортання окремих компонентів природи і психіки людини.
Визначена сутність соціального механізму формування особистості військового професіонала, яка постає системою органічно взаємоповязаних елементів: цілей формування особистості військового професіонала, субєкт-обєктних і субєкт-субєктних відносин процесу формування особистості військового професіонала, шляхів, засобів і форм діяльності щодо здійснення формування особистості військового професіонала, субєктів, у діяльності яких реалізуються закономірності формування особистості і професійної підготовки, умов формування особистості військового професіонала.
Визначено, що важливим елементом у механізмі формування особистості військового професіонала посідає система військової освіти. Доведено, що військова освіта є складовою частиною загальної державної освіти. Однак, на відміну від цивільної, військова освіта формує особистість військового фахівця, який повинен і здатен займатися військовою діяльністю. Обґрунтовано, що військовій освіті властиві як компоненти освіти цивільної, так і специфічні особливості, характерні лише для військової освіти. Очевидність взаємозвязку суспільства та військової освіти визначається, насамперед, тим, що мілітарний соціум як носій військової освіти є, водночас, і членом суспільства. Проаналізовано відмінності цивільної та військової освіти. За змістом сучасну парадигму військової освіти розглянуто у вигляді діалектичної єдності основних складових - соціальної, ціннісної, пізнавальної, особистісної та дидактичної.
У третьому розділі “Розвиток вітчизняної системи підготовки військових кадрів у контексті світових тенденцій формування особистості військового професіонала в освітньому просторі” здійснюються компаративні аналізи моделей військової освіти та моделей військового управління, визначається вплив західної військово-освітньої моделі на соціальне формування особистості військового професіонала, визначаються шляхи імплементації концептуальних засад західної парадигми формування особистості військового професіонала у систему військової освіти в Україні.
У підрозділі 3.1 “Порівняльний аналіз західної парадигми та вітчизняної концепції підготовки військових кадрів” через розгляд одиничних та особливих рис та властивостей, що притаманні системам військової освіти США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Турції, Італії та Росії, визначено їх загальні ознаки. Доведено, що у військовій сфері склались певні моделі військового управління (“англо-саксонська” та “пруська”). Встановлено, що моделі військового управління виступають визначальним принципом у механізмі формування парадигми військової освіти. На основі аналізу досліджень, присвячених вивченню західного досвіду підготовки кадрів, визначено основні тенденції розвитку військової освіти, які детермінують її основні цілі та принципи.
У підрозділі 3.2 “Шляхи імплементації концептуальних засад західної парадигми формування особистості військового професіонала в систему військової освіти в Україні” обґрунтовано, що інтеграція військової освіти у світовий та національний освітні процеси передбачає розробку нової її парадигми на підставі світових тенденцій.
Визначено, що система військової освіти України вимагає прискореного реформування, з урахуванням світового досвіду та вимог сучасності, змін характеру та спрямованості небезпек, загроз та ризиків. Здійснені деякі узагальнення та запропоновані напрямки щодо оптимізації національної системи військової освіти. Встановлено, що випереджений розвиток військової освіти може бути досягнутий на основі наукового прогнозування розвитку військової справи (зброї, бойової техніки, стратегії й тактики), удосконалювання професіоналізму офіцерів.
Узагальнені вимоги до сучасного військового професіонала з метою складання „портрету офіцера ХХІ століття”. Акцентовано увагу на необхідності трансформації системи військової освіти з огляду на кардинальне оновлення змісту навчання, його форм, методів з урахуванням нових принципів комплектації армії, його функцій, ролі та завдань.
Слід також враховувати взаємопроникнення структур та культур цивільної й військової сфер, інтернаціоналізацію збройних сил.
ВИСНОВКИ
У висновках дисертаційної роботи підводяться підсумки та узагальнюються дослідження в цілому, а також вказуються перспективи і напрямки подальшої розробки проблеми. Результати дослідження конкретизовано в наступних положеннях: 1. Військово-професійна проблематика є складовою загальної професійної проблематики і належить до основних проблем соціальної філософії як безпосередньо повязана з основами суспільної життєдіяльності. Її становлення і розвиток органічно взаємоповязаний з історичним процесом і набуває подальшого розвитку в ході перетворення людини в активного субєкта історичного розвитку. Військово-професійна проблематика значною мірою активізується в умовах соціальних трансформацій та кризових етапів. Військова праця виступає основою військової професіоналізації, яка, в свою чергу, обєктивно є залежною від рівня розвитку суспільства. Держава визначає соціально-політичну спрямованість процесу професіоналізації військової діяльності, що знаходить своє відображення у воєнній доктрині, а також визначає модель формування військового професіонала. Особистість військового професіонала відрізняється від інших особливістю інтересів та обовязків у соціальній та інших сферах життєдіяльності суспільства, опосередкованих статусом і функціональним призначенням збройних сил як соціального інституту, специфікою військово-професійної діяльності, яка полягає у використанні засобів збройного насильства, високим ступенем регламентації життєдіяльності, що, у свою чергу, відображається на змісті основних соціально значущих якостей військовослужбовців. Особистість військового професіонала розглядається як певний соціальний (соціально-професійний) тип особистості, як сукупність властивостей особистості, що виражає належність особистості до певної військово-професійної соціальної групи. Формування особистості військового професіонала західних країн постає складним і суперечливим процесом набуття та трансформації індивідуальних соціокультурних і соціально-типологічних якостей соціуму, соціально-професійних груп і відповідної ментальності для реалізації індивідуальних і суспільних життєвих стратегій. Запропоновано нове визначення поняття „військовий професіонал”, який є значущою фігурою в суспільстві і має високий соціальний та професійний статус. Він виступає носієм професіоналізму, а професіоналізм матеріалізується в діях військового професіонала. Встановлені чинники, які впливають на формування особистості військового професіонала. Це, по-перше, особливості військової діяльності, по-друге, типи армії, що визначаються принципом комплектування, по-третє, моделі військового управління, які визначають механізм формування парадигми військової освіти;
2. У результаті соціального-філософського дискурсу проблеми формування особистості військового професіонала доведено, що в умовах трансформації всіх сфер життєдіяльності соціуму почалася трансформація поглядів західних учених на проблему формування особистості військового професіонала. Західна парадигма постійно збагачується новим змістом, детермінованим як сучасними тенденціями в розвитку соціуму, так і вдосконаленням озброєння та військової техніки, еволюцією воєн і військового мистецтва. Проведення компаративного аналізу моделей військового управління дозволило встановити, що у військовій сфері склались певні моделі військового управління: „англо-саксонська модель” із принципом децентралізованого управління та „пруська модель”, яка ґрунтується на принципі централізованого управління. Вони на потребу забезпечення армії професійними кадрами детермінують моделі військової освіти. Самі ж моделі військового управління народжуються як наслідок визначення типу суспільства. Пошук оптимальної моделі військового управління виступає рушійною силою кардинальних змін у царині зарубіжного військового будівництва загалом та у царині військової освіти, зокрема. Модель військового управління виступає визначальним принципом у механізмі формування парадигми військової освіти. На підставі компаративних аналізів військової діяльності та військової освіти визначено провідні тенденції та особливості формування особистості військового професіонала провідних західних країн. Доведено залежність розвитку військової освіти від типу армії та існуючої в ній моделі військового управління, характер прояву особливостей військової діяльності детермінований способом комплектування армії. Цей аналіз дозволив дослідити різні особливості військової діяльності і зясувати, в яких типах армій вони протистоять один одному, а в яких - виявляються разом. Прояв особливостей військової діяльності в Україні має риси одиничного та загального, а тому повністю приймати або ігнорувати досвід інших країн навряд чи виправдано. Лише творче осмислення досягнень армій інших країн дозволить вийти на головні напрями у пошуках пріоритетів для Збройних Сил України; філософський парадигма особистість
3. Соціально-філософська рефлексія сутності та змісту процесу формування військового професіонала має конкретно-історичну модифікацію, обумовлену політичними, економічними, соціокультурними, суто військовими, технічними й технологічними чинниками розвитку суспільства та її важливого соціального інституту - армії. Під впливом глобалізаційних процесів трансформується ієрархія детермінант в системі чинників формування особистості військового професіонала. Системний підхід дозволив висвітлити систему військової освіти як підсистему загальнодержавної системи освіти та як таку, що перебуває в постійному розвитку й взаємодії з оточуючим середовищем та іншими соціальними системами. Соціально-філософський аналіз дозволив визнати військову освіту провідних західних країн доволі гнучкою й здатною у досить обмежений термін змінюватись відповідно до нових динамічних вимог реалій. Система військової освіти має, з одного боку, цільову спрямованість на успішне отримання освіти вищого професійного рівня, а з другого - на всебічний розвиток й саморозвиток особистості, система військової освіти, що існує є цілісний, безперервний, досить ефективний та прагматичний процес. У всьому світі спостерігається зміна як самого поняття „військова освіта”, так і вимог до системи військової освіти, які зумовлені такими чинниками. По-перше, високотехнологічна зброя і способи ведення бойових дій, а також поширення масштабів використання збройних сил за межами національної території, гостро ставлять питання про необхідність підготовки високоосвічених офіцерів. Вирішальною тут є ефективність системи освіти. По-друге, виникнення нових знань і технологій обумовлює появу нових військових професій і фахів, що призводить до зміни показників престижу військових професій, а також до флуктуацій щодо військово-професійної орієнтації на офіцерські професії. По-третє, специфіка офіцерської карєри постійно вимагає засвоєння нових спеціальностей, спеціалізації та підвищення кваліфікації. Це, в свою чергу, спонукає офіцерів до неухильного дотримання принципу: „Навчатися протягом усієї служби”. По-четверте, поширення географічної мобільності офіцерів веде до розриву соціальних звязків, що загострює проблеми соціалізації мілітарного соціуму. А тому, набувають актуальності питання про роль освіти у соціалізаційному контексті;
4. Соціальний механізм формування особистості військового професіонала західних країн постає як механізм дії законів і являє собою спосіб реалізації обєктивних законів функціонування та розвитку суспільства, збройних сил, взаємозвязку армії та суспільства, загального формування та розвитку особистості, взаємозвязку особистості зі світом. З метою осмислення дії цього механізму саме у військовому середовищі, здійснено спробу порівняльного аналізу систем цивільної та військової освіти, висвітлено особливості їх прояву. Розкрито складові соціального механізму формування особистості військового професіонала в військово-освітньому західному середовищі;
5. Система військової освіти України вимагає прискореного реформування, з урахуванням світового досвіду та вимог сучасності. Така мета передбачає виконання деяких завдань у сфері військової освіти, головними з яких вважаємо такі: розвиток військової освіти повинен випереджати військову практику, кожний етап змін у військовій справі повинен знаходити певне віддзеркалення у військовій освіті, випереджений розвиток військової освіти передбачає спирання на наукове прогнозування розвитку військової справи. Акцентовано увагу на консерватизм у підготовці військових фахівців, розглянуті сучасні тенденції в системах військової освіти провідних західних країн. Узагальнені основні недоліки в системі національної системи військової освіти. Підкреслено органічний взаємозвязок, що існує між загальним станом освіти в Україні та негативними явищами і тенденціями, що існують в системі військової освіти. Обґрунтовано основні шляхи імплементації засад західної парадигми формування військового професіонала у систему військової освіти ЗСУ;
6. Результати дослідження складають певну методологічну базу для подальшого теоретичного дослідження соціально-філософських проблем розвитку особистості військового професіонала. Одержані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та розробці теоретичних засад освітньої, гуманітарної та соціальної політики у Збройних Силах України, з подальшою пропозицією про внесення коректив у Концепцію військової освіти в Україні та Концепцію гуманітарного та соціального розвитку Збройних Сил України. Положення й висновки дисертації можуть певною мірою послужити теоретичною і практичною базою при виробленні перспективної стратегії й тактики реформування Збройних Сил України з урахуванням передового західного досвіду. Вони можуть бути використані в науково-дослідній, навчально-педагогічній й практичній діяльності військових навчальних закладів України.
Отримані результати можуть знайти застосування в процесі викладання курсів філософії, спецкурсів та окремих тем курсів культурології, соціології, психології та педагогіки, теорії військового керівництва.
ПУБЛІКАЦІЇ
1. Гончаренко О.Л. Соціально-філософський аналіз сучасних тенденцій розвитку військової освіти Великої Британії // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХУ ПС. - 2007. - Вип. 1(27). - С. 160-167.
2. Гончаренко О.Л. Конкретно-історична модифікація процесу формування особистості військового професіонала в контексті соціально-філософського аналізу // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. - Харків: ХУ ПС. - 2008. - Вип. 1(30). - С. 175-183.
3. Гончаренко О.Л. Особливості військової діяльності: деякі філософські аспекти аналізу // Вісник Національного технічного університету „Харківський політехнічний інститут”. Збірник наукових праць. Тематичний випуск: Філософія. - Харків: НТУ „ХПІ”. - 2008. - №11. - С. 91-98.
4. Гончаренко О. Гуманістична парадигма військової освіти як фактор формування особистості військового професіонала // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 389-390. Філософія. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 197-201.