Загальнолінгвістична теорія фонеми та її розвиток в Україні - Автореферат

Особливо актуальною є оцінка внеску українських науковців у розвиток теорії фонеми, оскільки аналіз доробку вітчизняних мовознавців допоможе визначити основу, на якій будувалися українські лінгвістичні, зокрема, фонологічні, традиції, з яких виходимо, і які маємо на увазі, розвиваючи науку про мову на сучасному етапі. Встановлення можливих впливів інших лінгвістичних (фонологічних) шкіл на українську фонологічну школу дозволяє визначити контекст, у якому розвивалася теорія фонеми в Україні протягом ХХ ст. Тоцької (1973 р.) та ін., констатуємо відсутність у вітчизняному лінгвістичному дискурсі сучасних досліджень, які б містили належне теоретичне узагальнення концепцій провідних лінгвістичних шкіл, котрі протягом ХХ ст. інтерпретували теорію фонеми у контексті досягнень лінгвістики, психології, психолінгвістики, нейрофізіології, фізики та інших природничих наук. У пропонованій дисертаційній роботі здійснюється системний аналіз розвитку загальнолінгвістичної теорії фонеми від формування перших уявлень про фонему у стародавніх індійських граматиках до створення фундаменту теорії фонеми Яном Бодуеном де Куртене та її подальшого опрацювання лінгвістичними школами протягом ХХ ст., а також визначається внесок українських учених у розвиток теорії фонеми. Мета дисертаційного дослідження: здійснити системний аналіз розвитку теорії фонеми у світовій лінгвістиці та в її складовій частині - українському мовознавстві - шляхом виділення й характеристики окремих концепцій, спільною рисою яких є інтерпретація поняття “фонема”, а відмінними рисами - конкретизаційна номенклатура, а також принципи і методи розбудови теорії.У першому розділі “Формування поняття “фонема” i його розвиток у світовій лінгвістиці” розглянуто основні етапи становлення i розвитку теорії фонеми у світовому мовознавстві, здійснено системний аналіз фонологічних концепцій провідних лінгвістичних шкіл ХХ ст. “Дофонемні уявлення” про фонему, що супроводжували розвиток ідеї фонеми до часів появи самого терміна “фонема”, почали формуватися у звязку з першими спробами записувати мови за допомогою знаків звукового письма. Ян Бодуен де Куртене вперше провів чітке розмежування між звуком та фонемою, визначив критерії виділення фонем, а також окреслив принципи і методи фонологічних досліджень. З огляду на те, що ще одним джерелом інтерпретації теорії фонеми стала теорія мовного знака Фердінана де Сосюра, у третьому підрозділі “Фонема i звук у теорії мовного знака Ф. де Сосюра” викладено особливості розгляду фонем у теорії видатного швейцарського лінгвіста. Сформульовані Ф. де Сосюром дихотомія “мова / мовлення” і положення про фонему як тип у системі протиставлень з іншими типами дали поштовх до структурних інтерпретацій теорії фонеми і створили передумови для визначення фонеми як лінгвістичної одиниці.Учений виділив поняття “фонема” як психічний еквівалент звука, що дало поштовх для вивчення фонеми як психологічної одиниці. Ф. де Сосюр у положенні про фонему як тип у системі протиставлень з іншими типами створив передумови для визначення фонеми як лінгвістичної одиниці. Концепції, що інтерпретують теорію фонеми, можна поділити на три типи: 1) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як психологічна одиниця - мовець” - теорія фонеми Я. 2) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як одиниця фонологічної системи мови - система мови” - Щербівська фонологічна школа, Московська фонологічна школа, різні напрямки структуралізму: фонологічна концепція М.С. Проведена класифікація концепцій дозволяє зробити висновок, що психологічний підхід до інтерпретації теорії фонеми переважає в українській лінгвістиці як на першому - визначальному - етапі інтерпретації теорії фонеми, так і на сучасному етапі.

Основний зміст роботи

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки: Дослідження підтвердило провідну роль Я. Бодуена де Куртене у закладанні фундаменту теорії фонеми, визначенні супровідної номенклатури та окресленні принципів і методів подальших фонологічних досліджень. Учений виділив поняття “фонема” як психічний еквівалент звука, що дало поштовх для вивчення фонеми як психологічної одиниці.

Ф. де Сосюр у положенні про фонему як тип у системі протиставлень з іншими типами створив передумови для визначення фонеми як лінгвістичної одиниці. Теорія мовного знака Ф. де Сосюра стала ще одним джерелом інтерпретації фонеми - вже як елемента позначення.

Концепції, що інтерпретують теорію фонеми, можна поділити на три типи: 1) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як психологічна одиниця - мовець” - теорія фонеми Я. Бодуена де Куртене, ранній дескриптивізм, сучасний нейропсихологічний напрямок Лондонської фонетичної школи;

2) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як одиниця фонологічної системи мови - система мови” - Щербівська фонологічна школа, Московська фонологічна школа, різні напрямки структуралізму: фонологічна концепція М.С. Трубецького, глосематика, модель диференційних ознак, дистрибуціоналізм;

3) такі, що розбудовують обидва ці співвідношення при домінуванні одного з них - фізична концепція Д. Джоунза (при домінуванні співвідношення ІІ типу), теорія подвійного членування мови А. Мартіне (при домінуванні співвідношення ІІ типу).

Наприкінці ХХ ст. переважали концепції І та ІІ типу.

За визначеними типами нам видається за можливе здійснити класифікацію концепцій, що розвивають теорію фонеми в українській лінгвістиці.

До І типу належать концепції психологічного напрямку 1920 - 40-х рр. (М.Г. Йогансена, І. Трояна, Є.К. Тимченка, М.Я. Калиновича).

До ІІ типу належать: структурна концепція О.Н. Синявського, концепція І.П. Сунцової, семантична інтерпретація теорії фонеми М.Ф. Наконечного, функціональна концепція П.П. Коструби.

До ІІІ типу належать: модель системи фонем О.Б. Курило (при домінуванні співвідношення І типу), структурно-семантична концепція Н.І. Тоцької (при домінуванні співвідношення ІІ типу), психологічно-структурна концепція Ю.О. Карпенка (при домінуванні співвідношення І типу), лінгвістична модель аналізу теорії фонеми С.В. Семчинського (при домінуванні співвідношення ІІ типу) та нейролінгвістична модель фонеми К.М. Тищенка (домінує співвідношення І типу).

Проведена класифікація концепцій дозволяє зробити висновок, що психологічний підхід до інтерпретації теорії фонеми переважає в українській лінгвістиці як на першому - визначальному - етапі інтерпретації теорії фонеми, так і на сучасному етапі.

У межах концепцій, які утворюють фундамент загальнолінгвістичної теорії фонеми, протягом ХХ ст. було подано лінгвістичну характеристику основного обєкта теорії, визначено місце фонеми у системі мови, відкрито закономірності функціонування системи фонем, створено класифікації фонем.

Встановлення причин існування основного обєкта загальнолінгвістичної теорії фонеми переводить фонему і до сфери досліджень нейролінгвістики.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Радван Д. Фонетичний дискурс класичного арабського мовознавства // Сходознавство. - 2000. - № 9-10. - С. 41- 44.

2. Радван Д. Фонетичне дослідження О. Синявського // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія “Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика”. - 2000. - Вип. 9. - С. 63-64.

3. Радван Д. Huruf ’usul та huruf furu‘ у фонетичній концепції Сибавейгі // Сходознавство. - 2000. - № 11-12. - С. 129-134.

4. Радван Д. Лінгвістична модель аналізу теорії фонеми // Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць: У 2 ч. / Упоряд. В.Ф. Чемес. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. - Ч.2. - С. 276-281.

5. Радван Д.В. Психологічний напрямок української фонології: погляд у контексті новітніх досліджень // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Зб. наук. праць. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”. - 2003. - Вип. VII. - С. 128-135.