Нормативно-правова база соціально-правового захисту сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомних сімей. Вплив спадковості та навколишнього середовища на поведінку дитини.
Аннотация к работе
1.4 Вплив спадковості та соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сімях.1 Соціально - педагогічна модель «ведення випадку»Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числа дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум». Відповідно до статті 4 Закону «Про забезпечення організаційно - правові умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» заходи соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантуються, забезпечуються й охороняються державою. Законодавчо визначені пріоритети сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківської опіки: згідно зі статтею6 Закону України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за умови втрати дитиною батьківського піклування відповідний орган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сімї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сімї, дитячі будинки сімейного типу. З метою забезпечення пріоритетності сімейного влаштування дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні створюються сімейні форми влаштування таких дітей: прийомні сімї та дитячі будинки сімейного типу. Прийомна сімя - сімя, яка добровільно взяла із закладів для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання.Усиновлення, опіка та піклування над дітьми - перевірені часом форми сімейного виховання дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді як альтернативні форми, що набули розвитку останнім часом, - прийомна сімя та дитячий будинок сімейного типу є новацією сімейного законодавства України. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» «прийомна сімя - сімя, яка добровільно взяла із закладів для дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання». У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сімю на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя і розвитку. Особливістю прийомної сімї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, є те що: · дитина, яка виховується в прийомній сімї, не позбавляється статусу дитини - сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодавством для таких категорій дітей; Згідно із законом «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» до прийомної сімї влаштовуються діти з державних закладів для дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл - інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх.· діти, батьки яких страждають на хронічні захворювання, внаслідок чого не можуть належним чином виховувати та утримувати дітей; Відомо, що у нормальній сімї феномен «ми» відбиває причетність дитини саме до своєї сімї, є важливою емоційною і моральною силою і створює умови для внутрішнього захисту, то у дітей, які залишилися без сімї створюється стихійне «ми» як своєрідне психологічне утворення. Результати досліджень, досвід роботи притулків, соціальних служб для молоді дають підстави віднести до «дітей вулиці» в Україні такі групи неповнолітніх: Безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання у звязку з втратою батьків, наявністю асоціальних форм поведінки дорослих у сімї; діти, яких вигнали з дому батьки. Діти - втікачі з виховних установ - діти, яких не влаштовують умови життя та виховання в установі, що зазнали з боку інших осіб психологічного, фізичного чи сексуального насильства в закладах інтернатного типу або притулках. Чинники, що негативно впливають на формування особистості вихованця інтернатного закладу: Емоційні проблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матірю; деформація родинних звязків; дефіцит любові, ласки, уваги; замкнутість кола спілкування; регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей у колективі; несформоване «Я»; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожості соціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей з боку вихователів; відсутність свободи вибору.Запровадження в Україні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківських прав у прийомні сімї зумовило потребу розробки відповідних технологій соціальної роботи. На сьогодні, функціонува
План
Зміст
Вступ
Розділ I. Теоретико-методологічні підходи до аналізу прийомних сімей
1.1 Нормативно-правова база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
1.2 Сімейні форми влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
1.3 Соціально-психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Список литературы
Вступ
На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
В останні десять років в нашій державі вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сімях, станом здоровя, розвитком інтелекту й особистості в цілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями (І.М.Дубровіна, М.І.Лисіна, А.М.Прихожан). [6]
Дитина в державних закладах отримує комплекс освітніх, медичних, соціальних послуг, але спостерігаються значні відхилення у процесі її соціалізації, які проявляються у відсутності навичок самостійного життя, невмінні самостійно будувати стосунки у сімї та відкритому колективі.
Вивчення проблем влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, довело, що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.
Роль сімї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.
Діти повинні зростати в сімях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родині може слугувати інша сімя.
В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий - усиновлення, опіка (піклування), прийомні сімї, дитячі будинки сімейного типу.
Сімейні форми влаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових прав дитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичних проблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яка залишилася без піклування батьків. дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки , формування її особистості в умовах сімейного піклування в Україні розпочато роботу по створенню інституту прийомної сімї.[2 ]
Під час перебування дитини у прийомній сімї держава не тільки фінансує, а й контролює утримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації, організовує соціальний супровід сімї та дитини.
Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г.М.Бевз, А.Й.Капська, С. Мещерякова, І.В.Пєша , І.М.Трубавіна, Н.М.Комарова та інші.
Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність розгляду комплексного підходу до соціального виховання, визначено тему нашого дослідження: «Прийомна сімя - як обєкт соціальної роботи».
Обєкт дослідження - діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
Предмет дослідження - опіка дітей як соціально-педагогічна проблема.Мета дослідження - визначити інноваційні методи опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Завдання: 1. проаналізувати нормативно-правову базу соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
2. дати аналіз сімейним формам влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
3. визначити соціально - психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
4. визначити вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сімях.
5. проаналізувати соціально-педагогічну модель «веденя випадку»
6. оцінити потреби дитини та прийомної сімї.
7. обґрунтувати значення планування, реалізації, завершення соціального супроводження прийомних сімей.
Гіпотеза дослідження: Процес влаштування дітей-сиріт в родину буде дієвим, якщо: 1) теоретично обґрунтувати і розробити проект ефективного влаштування дітей-сиріт в родину і забезпечити прийняття його основнимисубєктами патронування;
2) розробити технології пошуку, добору, оцінки та підготовки громадян, Які бажають взяти дитину на виховання в свою родину;
3) зміст і методи психолого-педагогічного супроводу забезпечать подолання дитиною-сиротою який травматичного досвіду та придбання їм позитивного досвіду проживання в сімї;
Практичне значення полягає в тому, що в ході дослідження ми брали активну участь у тренінгових заняттях по підготовці потенційних кандидатів у прийомні батьки та батьків-вихователів, зроблений висновок.
Загальний рівень виховання в інтернатах, незважаючи на те, що утримання кожної дитини коштує державі близько 10 тис. грн. На рік, залишає бажати кращого.
Тенденція передачі все більшої кількості дітей в інтернатні заклади, на думку багатьох вітчизняних та зарубіжних експертів, є показником кризи моралі та відповідальності суспільства перед своїм майбутнім.
Досвід європейських країн, які вже давно відмовилися від інтернатної системи, переконує, що запобігти негативним явищам у виховному процесі підростаючого покоління можна. Потрібно лише посилити державну підтримку сімей з дітьми та інвестувати кошти в розвиток, соціалізацію дітей, які потребують особливої уваги. Слід своєчасно виявляти та запобігати критичним ситуаціям, надавати неблагополучним родинам комплексну професійну соціальну допомогу.
Пріоритетними напрямами державної політики є становлення альтернативних форм опіки, законодавчі зміни, спрямовані на державну підтримку сімейних форм виховання, нові можливості та ризики, повязані зі створенням і розвитком інституту прийомної сімї та дитячих будинків сімейного типу.
Соціальні працівники, які безпосередньо брали участь у становленні механізму нової державної системи, цілком справедливо констатують, що експеримент, який був схвалений відповідною урядовою постановою, що мав поширити в Україні міжнародний досвід сімейного виховання дітей - сиріт досі не запрацював на повну потужність. Запланованого результату не було досягнуто - прийомні сімї та будинки сімейного типу не набули необхідної популярності та іміджу в нашому суспільстві.[1]
На мою думку існує три причини повільної адаптації міжнародного досвіду: · Вітчизняна нормативно - правова база так і не була приведена у відповідність до реальних потреб нової системи;
· Професіональна спроможність та компетентність самих соціальних працівників ще недостатня для реалізації поставлених завдань;
· Вони, як і суспільство в цілому , не були готовими до сприйняття та впровадження такої альтернативної форми як прийомна сімя. [8]
З початку 2006 року ситуація почала кардинально змінюватися.. після Указу Президента розвязання цієї проблеми набуло статусу державної програми. Це значить, що держава взяла на себе реальну допомогу таким сімям. Було проведено значну кількість зустрічей, круглих столів, семінарів та нарад, унормовано законодавчі аспекти діяльності альтернативних форм сімейного виховання, механізм впровадження цього інституту. Комплекс заходів дає право говорити про те, що для впровадження апробованих практикою інституту прийомних сімей - відкрита широка дорога.[3]
До початку 90 - х років у нас існувало лише дві форми такого виховання: усиновлення та опіка. Нині додалися ще дві: прийомні сімї та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу). Це - принципово різні юридичні форми виховання. Усиновлювачі - люди, які беруть у свою сімю дітей, не народжених ними, і вони набувають статусу їхніх біологічних дітей. Прийомна ж сімя - це родина, яка бере на виховання дітей, не надаючи їм статусу біологічних, і яку підтримує держава, як таку, що виконує суспільну функцію по відношенню до дитини.
Останні дані щодо реалізації державної програми реформування системи опіки та піклування свідчать про зростання інтересу до нових форм влаштування дітей - сиріт. Стимулом до розвитку цієї системи стало й те , що з 2006 року в Україні почала діяти державна програма фінансування прийомних сімей.
Уряд затвердив порядок призначення й виплати державної соціальної допомоги та грошового забезпечення на дітей - сиріт прийомним батькам за принципом «гроші ходять за дитиною».
Соціальний супровід - обовязкова умова створення прийомної сімї особливо на початковому етапі. Вона є гарантією того, що права дітей будуть захищені. Згідно з урядовою постановою, небажання прийомних батьків мати соціальний супровід може стати причиною відмови у створенні такої сімї. Технологія соціального супроводу визначена програмою «Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» (наказ Держкомсімямолодь від 1 жовтня 2002 р.).
Основними завданнями соціального супроводу є : ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації сімї і дитини-вихованця ;
надання допомоги батькам-опікунам ;
забезпечення звязку між сімєю та відомчими органами для комплексного забезпечення прав дитини-вихованця.
Ефективність діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить від соціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.