Право як регулятор суспільних відносин та його об"єктивне й зовнішнє вираження в різних джерелах. Характеристика джерел екологічного права України за їх правовою силою. Державна політика України як основний показник дії джерел екологічного права.
Аннотация к работе
Право як регулятор суспільних відносин має обєктивне, зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. З урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища суспільства. Найбільш поширеним в Україні видом джерела права є нормативно-правові акти органів державної влади, які містять правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Отже, джерелами екологічного права є прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини відповідно до сучасної екологічної політики держави. джерело екологічне право Інакше кажучи, це зовнішня форма вираження правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обовязковою для виконання.Під джерелами екологічного права, зокрема, слід розуміти прийняті уповноваженими державними органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини стосовно приналежності, використання, відтворення природних обєктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних, економічних та інших інтересів суспільства.Вони повинні відповідати певним вимогам, а саме: - нормативно-правовий акт, щоб бути джерелом права, має бути прийнятим уповноваженим на це органом у формі, що визначена законодавством (наприклад, виключно законами, що приймаються Верховною Радою України, мають регламентуватися питання, у тому числі з питань охорони довкілля, визначені у статті 92 Конституції України); нормативно-правовий акт має прийматися в установленій процедурі (зокрема, прийняття законів здійснюється за процедурою, що визначена Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України; рішення Кабінету Міністрів України, який є колегіальним органом, з відповідного питання приймається на його засіданні шляхом голосування; рішення Ради національної безпеки й оборони оформляються указами Президента України).[8] 19 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року, належним чином ратифіковані міжнародні договори України мають переважну правову силу перед актами національного законодавства, крім Конституції України; щоправда, міжнародні договори можуть створювати обовязки тільки для України як держави, а не для окремих її юридичних чи фізичних осіб, які не є сторонами цих договорів; 111 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 року передбачає, що Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, якщо вони оскаржені у звязку з виявленням різного застосування останнім одного й того самого положення закону в аналогічних справах; не слід плутати судовий прецедент з розясненнями, що містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України чи Президії Вищого господарського суду України - такі документи не містять норм права і не є обовязковими до застосування; окрім вітчизняних судових прецедентів, Україна взяла на себе міжнародні зобовязання щодо визнання судових прецедентів міжнародних судів, зокрема, Європейського суду з прав людини згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року) та протоколами до неї: так, Конституційний Суд України іноді приймає рішення з посиланням на судові прецеденти Європейського суду з прав людини[1] ; 2) неписані:-засади права - основні керівні положення, ідеї, що лежать у підґрунті будь-якого права: справедливості, добросовісності, розумності, спрямованості на добро, правової визначеності тощо; визначають загальну спрямованість усієї правової системи, напрями тлумачення правових норм, мають переважну правову силу перед іншими нормами, бо право не є правом, якщо воно не є справедливим чи розумним; застосування загальних засад права у вітчизняній правовій системі підтверджується рішеннями Конституційного Суду України, що обґрунтовувалися загальними засадами права[4];Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне місце належить Конституції України. Виходячи з принципу верховенства права, Конституція має вищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові акти, зокрема в екологічному законодавстві, повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй. 13 визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обєктами права власності українського народу. В Основному Законі держави визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин - держава - природа». 50, Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоровя довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004) під міжнародним договором України розуміют
План
План
Вступ
1.Загальна характеристика джерел екологічного права
2.Класифікація джерел екологічного права
3.Характеристика джерел екологічного права за їх правовою силою
3.1 Конституція як джерело екологічного права
3.2Міжнародні договори як джерела екологічного права України.
3.3 Закон як джерело екологічного права
3.4 Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права
4.Державна політика України як основний показник дії джерел екологічного права