Дослідження тенденцій у розвитку та надійності банківської системи України. Формування розміру акціонерного капіталу комерційної установи. Зміст та напрямки дивідендної політики банку. Оцінка ефективності проведення відкритої публічної пропозиції.
Аннотация к работе
Акціонерний капітал банку: поняття, склад, структура і порядок формування.
План
Загальна характеристика банківської системи
Змін
Список литературы
Вступ
Банківська система - одна з найважливіших і невідємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався.
При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.
Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка повязана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню.
За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.
Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без підвищення ефективності управління банківською діяльністю. Важливу роль в реалізації цієї задачі відводиться комплексному банківському аналізу. З його допомогою розробляється стратегія і тактика розвитку банку, обґрунтовуються плани і управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності активних та пасивних операцій. В той же час успішний розвиток і надійність банківської системи України в економічних умовах що склалися, багато в чому залежить також від постановки в комерційних банках аналітичної роботи, яка дозволяє давати реальну і всебічну оцінку досягнутих результатів діяльності банків, виявляти їх сильні та слабкі сторони, визначати конкретні шляхи вирішення виникаючих проблем, таким чином, комплексний аналіз банківської діяльності є базою ефективного управління банком, вихідною базою прийняття управлінських рішень на всіх рівнях банківського менеджменту.
Банки як комерційні підприємства працюють заради отримання прибутку. Аналіз їх прибутковості дозволяє судити як про становище самих банків, так і про загальну ситуацію в Україні.
Таким чином стабільність економіки країни багато в чому залежить від фінансової стійкості банківських установ, яка в свою чергу досягається завдяки комплексному аналізу банківської діяльності.
1. Акціонерний капітал банку: поняття, склад, структура і порядок формування
Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування капіталу банку.
В сучасній банківській практиці капіталом банку прийнято вважати власні кошти банку. Виділяють наступні види капіталу: - Власний капітал банку - це сукупність за призначенням фондів, які забезпечують самостійність і стабільність банку;
- Акціонерний капітал - це сплачена частка основного капіталу, вкладеного у банк в обмін на вимогу щодо частини у будь-яких майбутніх прибутках, які розподіляються у формі дивідендів.
Капітал виконує чотири функції: захист від банкрутства, підтримка довіри клієнтів банку, формування основних фондів, депозити.
Розрізняють два методи (види) поповнення капіталу: 1. Метод зовнішнього поповнення, який має на меті залучення депозитних коштів від фізичних та юридичних осіб, залишки на поточних рахунках клієнтів і поповнення залишків на коррахунках;
2. Метод емісії акції - це випуск акції з метою залучення вільних коштів населення та підприємств з метою створення акціонерного капіталу.
Підсумовуючи вище сказане зазначимо, що капітал банку - це кошти, які безпосередньо належать банку. Вони мають порівняно невелику питому вагу (біля 10%) в загальному банківському капіталі, але виконують важливі функції: захисну, регулюючу і оперативну.
Роль акціонерного капіталу полягає в тому, що він є основним джерелом коштів для забезпечення витрат в процесі створення банку, а також виступає гарантією платежів банку за своїми зобовязаннями.
Акціонерний капітал використовують для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів, а також для покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається прийнятним, якщо розмір акціонерного капіталу становить не менше 4% загальних активів банку.
Розмір акціонерного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є: - рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу (згідно вимог ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 120 мільйонів гривень);
- специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;
- характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.
НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче мінімального розміру.
Формування та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків, крім випадків, передбачених Законом України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (639-17) протягом строку його дії.
Грошові внески для формування та збільшення акціонерного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.
Акціонерний капітал банку неповинен формуватися з непідтверджених джерел. Банк до отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про нього до Державного реєстру банків має право витрачати кошти, що вносяться засновниками (акціонерами) для формування акціонерного (статутного) капіталу, виключно з метою підготовки до здійснення банківської діяльності.
Акціонерний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.). Забороняється використовувати для формування акціонерного капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
Таким чином, акціонерний капітал банку - це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності та, водночас, здійснювати складніші, більш ризикові та дохідні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу впливає на стійкість, надійність і стабільність окремого банку.
2. Суть і теоретичне обґрунтування дивідендної політики банку
Дивіденд - це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.
Дивідендна політика - це сукупність заходів, які здійснюються банком і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього банку.
Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам - перший із двох основних шляхів розподілу прибутку банку після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку банку, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.
Існують два різних підходи в теорії дивідендної політики. Перший підхід носить назву "Теорія нарахування дивідендів за залишковим принципом". Основні теоретичні розробки в рамках цієї теорії були виконані Франко Модільяні та Мертоном Міллером в 1961 р. Вони висунули ідею про існування так званого "ефекту клієнтури", згідно з якою акціонери більшою мірою віддають перевагу стабільності дивідендної політики, ніж отримання якихось екстраординарних доходів. Крім того, Модільяні і Міллер вважають, що дисконтована ціна звичайних акцій після фінансування за рахунок прибутку всіх прийнятних проектів плюс отримані за залишковим принципом дивіденди в сумі еквівалентні ціні акцій до розподілу прибутку. Іншими словами, сума виплачених дивідендів приблизно дорівнює витратам, які в цьому випадку необхідно понести для вишукування додаткових джерел фінансування. Тим не менш Модільяні і Міллер все-таки визнають певний вплив дивідендної політики на ціну акціонерного капіталу, але пояснюють його не власне впливом величини дивідендів, а інформаційним ефектом - інформація по дивідендах, зокрема про їх зростання, провокує акціонерів на підвищення ціни акцій. Основний висновок цих вчених - дивідендна політика не потрібна. Опоненти теорії Модільяні - Міллера вважають, що дивідендна політика впливає на величину сукупного багатства акціонерів.
Основний його аргумент виражається крилатою фразою "Краще синиця в руці, ніж журавель у небі" і полягає в тому, що інвестори, виходячи з принципу мінімізації ризику, завжди віддають перевагу поточні дивіденди можливим майбутнім, так само як і можливого приросту акціонерного капіталу. Крім того, поточні дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо доцільності і вигідності інвестування в даний банк, тим самим їх задовольняє менша норма доходу на інвестований капітал, що призводить до зростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпаки, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність зростає, зростає і прийнятна для акціонерів норма доходу, що призводить до зниження ринкової оцінки акціонерного капіталу.
Можна сказати, що другий підхід є більш поширеним. Разом з тим визнається і той факт, що якогось єдиного формалізованого алгоритму у виробленні дивідендної політики не існує - вона визначається багатьма факторами, в тому числі і важко формалізуються, наприклад психологічними. Тому кожен банк повинен вибирати свою субєктивну політику виходячи насамперед з притаманних йому особливостей. На дивідендну політику впливає низка факторів.
Найтиповішими з них є: - різноманітні кредитні та фінансові обмеження;
- диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;
- сприятливі форми інвестування у певні періоди;
- бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки).
У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику. Оптимальна дивідендна політика - це така політика, яка максимізує ціну акцій банку.
Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Однак можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики.
Під час прийняття рішень щодо дивідендної політики керівництво банку повинно враховувати: - заборгованість за раніше випущені облігації;
- виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;
- достатність грошових коштів баку для виплати дивідендів;
- норми податкового законодавства.
Дивідендна політика, тобто прийняття рішення про те, чи виплачувати зароблені кошти у вигляді дивідендів або залишати їх і реінвестувати в активи банку, має три ключових елементи: 1. Яка частка прибутку в середньому повинна бути виплачена протягом певного часу? Це вибір цільового значення коефіцієнта виплати дивідендів.
2. Чи повинен банк намагатися підтримувати стабільне зростання дивідендів, або він повинен щорічно міняти розмір дивідендів в залежності від своїх внутрішніх потреб в коштах і потоків грошових коштів?
3. Яка кількість гривень повинна банк виплатити у вигляді поточних дивідендів?
Дивідендна політика повинна засновуватися в значній мірі на перевазі інвесторами дивідендів або прибутку від приросту капіталу.
Мова йде про те, чи краще для маргінального інвестора, щоб банк розподілив прибуток у вигляді дивідендів, або ж цей прибуток доцільно знову вкласти в справу, щоб надалі отримати прибуток від приросту капіталу. Ця перевага може бути описана за допомогою моделі оцінки акцій в умовах постійного зростання: P = D1 ? (ks - g)
Формула показує, що якщо компанія підвищує норму виплат і тим самим збільшує D, то це може послужити причиною збільшення ціни акцій. З іншого боку, збільшення D приведе до зменшення обєму реінвестицій, очікуваний темп зростання масштабів діяльності знижується, що, швидше усього, приведе до зниження ціни акцій.
Таким чином, які-небудь зміни в політиці виплат будуть мати два протилежних результати, тому банк повинен прагнути знайти той баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, яке максимізує ціну акцій.
Отже, політика виплати дивідендів має на увазі прийняття рішення про виплату прибутку банку акціонерам або її реінвестуванні, це рішення може вплинути на ціну акцій банку як сприятливим, так і несприятливим чином.
3. Сутність і переваги IPO над іншими джерелами залучення інвестицій
Initial Public Offering, або IPO перекладається як Первинна Публічна Пропозиція. Це перше публічне розміщення акцій банку, зазвичай проводиться на біржових майданчиках.
Причому процедура проведення первинного розміщення акцій серед широкого кола інвесторів - трудомістка робота, в якій беруть участь не тільки емітент, але й організації, які є невідємною складовою в процесі підготовки до успішного проведення IPO. Це і фінансові, і юридичні консультанти, інвестиційні банки, аудиторські компанії, PR - агентства, депозитарії. Звичайно, необхідно визначитися з біржею, в якій належить зробити інвесторам пропозицію про покупку акцій.
Основною метою емітента при проведенні IPO є залучення довгострокових інвестицій, але для цього треба буде створити і постійно підтримувати статус банку, знизити витрати на підготовку і проведення IPO, а також, можливо провести реструктуризацію. Адже інтерес інвестора при прийнятті рішення про покупку акцій полягає в отриманні максимального доходу в майбутньому при мінімальному ризику, диверсифікації інвестиційного портфеля. Тому інвестор буде оцінювати банк з точки зору його перспектив на ринку, можливих фінансових і юридичних ризиків.
На всіх етапах IPO важливу роль відіграє інформаційна підтримка. Це і взаємодія з інвесторами і ЗМІ, і проведення презентацій і road show. Функції організатора інформаційної кампанії можуть бути покладені на відділ зі звязків з громадськістю або відділ по роботі з інвесторами емітента, професійного PR - агентству або андеррайтеру розміщення. Основне завдання при проведенні IPO - залучення широкого кола інвесторів. Це можна зробити, надавши максимум інформації про банк, для того, щоб інвестори могли повною мірою оцінити очікувані доходи й ризики інвестування. Надання обєктивної та достовірної інформації потенційним інвесторам про важливі події емітента повинно здійснюватися в режимі реального часу і надаватися широкій публіці, тому ключовими ЗМІ слід розглядати великі вітчизняні та міжнародні інформаційні агентства.
Існує три поширених методи проведення IPO: - Метод фіксованої ціни (відкрита пропозиція): при проведенні IPO за методом відкритої публічної пропозиції ціна акцій визначається заздалегідь. При цьому методі існує період збору заявок, протягом якого інвестиційний банк збирає заявки на акції емітенту. Збір заявок продовжується доти, поки не будуть зібрані заявки на всі пропоновані на продаж акції компанії, або ж емітент не скасує розміщення акцій. Цей метод є досить поширеним за межами США, однак застосовується все рідше, особливо на більших і активних ринках;
- Метод аукціону: є найпоширенішим способом продажу урядових облігацій, а також часто застосовується при приватизації, однак для проведення первинного розміщення акцій використовується відносно рідко. Аукціони часто приводять до "недопродажу" акцій компанії, що є основним їхнім недоліком. З точки зору ціноутворення, аукціони можуть бути оптимальні в разі, коли існує значна кількість інформації про емітента і ця інформація широко поширена серед великої кількості розрізнених інвесторів. Тому аукціони часто вибираються для приватизації відомих компаній у галузях, які добре вивчені і зрозумілі інвесторам, мають велику кількість співробітників і значну клієнтську базу;
- Метод формування книги заявок: основна відмінність методу формування книги заявок полягає в тому, що цей метод дає андеррайтеру повний контроль над розподілом акцій емітенту серед потенційних інвесторів. Процес формування книги заявок починається з оголошення діапазону ціни (Price Range), який носить попередній характер, і часто остаточна ціна може встановлюватись за межами початкового інтервалу.
Згідно з формальною процедурою збору заявок, інвестиційні банкіри пропонують інституціональним інвесторам "висловити інтерес" в акціях емітенту. Як показник інтересу виступає заявка (Bid) на певну кількість акцій банку. Також потенційні інвестори можуть вказати максимальну ціну, яку вони готові заплатити за акцію (Limit Price). Час формування книги заявок в середньому займає два місяці, але іноді може затягнутися до чотирьох місяців. Книга містить заявку (Bid) кожного потенційного інвестора, назву даного інвестора, кількість необхідних акцій та максимальну ціну (Limit Price). У ній також відзнаки дата внесення заявки і дата всіх наступних переглядів заявки. Банківська діяльність вимагає постійного збільшення капіталу, який не може бути забезпечений існуючими способами. Експерти спостерігають відставання росту капіталу від збільшення активів, що утрудняє розширення діяльності банків. Так, середній показник достатності капіталу знизився з 20,3% у 2002 до 16,3% у 2012 р.
Спочатку банки нарощували капітал за допомогою внесків засновників і капіталізації прибутку, проте знижується рентабельність банківського бізнесу вже не дозволяє їм високими темпами нарощувати капітал. Виходом з ситуації, що склалася стали субординовані кредити. Однак цей спосіб є борговими і не може в довгостроковій перспективі служити надійним джерелом зростання капіталу. Всі ці негативні явища збільшують нестабільність у банківській системі країни і роблять її вразливою для різного роду кризових явищ. Низька капіталізація українських банків - проблема не тільки банківської системи, але і всієї економіки в цілому.
Підвищенню капіталізації банківського сектора могло б сприяти проведення IPO деякою частиною банків.
Для фінансової установи залучення нового капіталу в цьому випадку грає ключову роль, тому що дозволяє поліпшити його фінансове положення і отримати додаткові ресурси для зростання.
Прихильно ставляться до розміщень фінансових компаній і інвестори. Так, частка компаній даного сектора становила в останні 2 роки 10% світового обсягу первинних розміщень. Перевагою банків є фінансова прозорість і інформаційна відкритість їх бізнесу для інвесторів. На українському ринку спостерігається явний дефіцит банківських акцій. Серед переваг фінансового сектору в процесі IPO можна виділити хорошу кредитну історію, а також високі кредитні рейтинги за облігаційними випусками.
Однак акціонери вітчизняних фінансових компаній не завжди готові робити контрольні функції зі сторонніми інвесторами. Не готові до IPO не тільки акціонери, але й самі банки. Вони, на відміну від своїх західних колег, не настільки прозорі та відкриті, а якість корпоративного управління знаходиться на низькому рівні. Для того щоб підвищити інвестиційну привабливість компаній фінансового сектора, знадобиться деякий час.
Ринок IPO відрізняється інформаційною закритістю, і часто отримати інформацію про майбутні розміщеннях буває складно.
Ускладнює прогнозування і той факт, що сьогодні IPO є частиною стратегії багатьох компаній. Кількість заяв про бажання провести публічне розміщення обчислюється десятками, але на ділі «до біржі доходить» лише невелика кількість компаній. Підготовка до IPO може віднімати значний обсяг коштів і часу, і не всі компанії готові до цього. Багато хто розуміє, що дешевше і простіше залучити фінансування іншими способами, тому розміщення проводять лише ті емітенти, стратегічні цілі яких можуть бути досягнуті тільки через вихід на біржу. Для широкого використання можливостей нарощування капіталу, що надаються IPO, необхідно не тільки приведення банку у відповідний стан, привабливе для інвесторів, але і психологічна готовність власників і керівників банку допустити до свого бізнесу інших (заздалегідь невідомих) акціонерів.
Висновок
Розглядаючи таку цікаву тему у банківській діяльності як Акціонерний капітал банку, дивідендна політика та IPO, у даному рефераті ми намагались проаналізувати теоретичні аспекти згаданих понять і прослідкувати їх практичне застосування у банківській діяльності.
Керуючись нормативними та інструктивними матеріалами, ми прагнули як виявити різні тенденції і спрогнозувати на майбутнє оптимальні напрямки розвитку банківської сфери.
У першому розділі розглянуто теоретичні аспекти Акціонерного капіталу банку, сутність, значення та джерела його формування.
У другому розділі через призму виконання банками нормативних приписів, розглядали суть дивідендної політики банку проводили її дослідження через практичне застосування різноманітних показників.
У третьому розділі на основі теоретичних розробок і практичних впроваджень ми робили деякі висновки, щодо переваги IPO над іншими джерелами залучення інвестицій, пропонуючи напрямки вдосконалення роботи даної сфери банківської діяльності.
Оскільки банки України, та і взагалі кредитні установи, працюють у сфері ризику, то тут важко планувати і прогнозувати шляхи вдосконалення розглянутої нами теми. Треба враховувати дію зовнішніх факторів, які впливають обєктивно на банківську діяльність.
Якщо внутрішні фактори ми ще можемо якось регулювати чи керувати ними, то зовнішні фактори дуже мало піддаються впливу зі сторони окремих установ та держави в цілому. акціонерний комерційний банк
Також для банків зараз актуально забезпечити ринкову дисципліну. Дотримання її має бути обовязковим для всіх субєктів ринку.
Адже тільки дотримуючись правил, які встановлює держава і самі банки, ми зможемо стабілізувати банківську діяльність і сприяти економічному зростанню України.
Тому важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, для того щоб національна економіка розвивалась та виходила на новий, більш якісний рівень.
Список використаних джерел
1. Аналіз банківської діяльності: теоретико-прикладний аспект. Н.В. Кочетков, Київ, 2003.
2. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. (Серія "Банки і біржі").
3. Банківський капітал: суть і значення // Вісник НБУ. 1998. Довгань Ж.
4. Банківський менеджмент: Навч. Посіб. Для вищ. Навч. Закл. / О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко. - К.: Основи, 1999.
6. Закон України «Про банки і банківську діяльність» (2121-ІІІ).
7. Закон України "Про Національний банк України" (679-14).
8. Закон України "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (639-17).
9. Методи публічного продажу акцій / Ю. Туктаров // Ринок цінних паперів. - 2006, Туктаров Ю.
10. Мода чи усвідомлений вибір? / А. Дроздов // Ринок цінних паперів. - 2006 Дроздов О.
11. Оптимізація ресурсної бази комерційного банку. // Фінанси України. - 2001. №6 Довгань Ж.
12. Ринок IPO: хто наступний? / З. Бердоев // Ринок цінних паперів. - 2006 Бедо З.
13. Структура капіталу комерційного банку. // Фінанси України. - 2001. №4. Алексєєнко М.
14. Управління фінансами підприємств. Білик М.Д., 1999.
15. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. - Луцьк: Ред. - вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, Славюк Р.А., 2001.
16. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. P.I. Тиркало, Київ, 2007.