Задунайське козацтво як соціальна група. Вихід запорожців у межі Османської імперії, у дикий цілинний степ. Повсякдення військової служби "османських" запорожців. Мирне життя задунайців. Розселення запорожців в Очаківському окрузі, Буджаке, Добруджі.
Аннотация к работе
Ця обставина визначила і ставлення російської влади до запорожців, що відбилося в їхній назві - у російських документах вони називались «невірними» турецькими запорожцями або запорожцями з-за Дунаю, в історичній літературі існує назва «задунайські запорожці» або «задунайці». Повернення частини козаків з османських володінь до Росії (зокрема, під впливом російської агітації та проголошеної Петербургом амністії 1779 р.), а також міграція до Молдавського князівства та Австрійської імперії, в умовах підготовки до нової війни з Росією змусили керівництво Османської імперії піти на поступки запорожцям та дозволити їм створити власну військово-адміністративну одиницю - Січ з певними автономними правами. Січ мала відповідні владні атрибути, зокрема, клейнодами задунайської старшини були байрак (значок-прапор), прапор, бунчук та печатка з написом: «Potkah kazaklarmm ser-kerdesi ko§ovly. За даними, що їх віднайдено в османо-турецьких документах, під час одного з походів у 1803 р. задунайці мали отримати: кошовий отаман - 131 куруш, писар і осавул - по 26 курушів, перекладач - 24, полковник - 32,5, пушкар - 17,5, козак - 6. Варто наголосити, що ці землі були обрані запорожцями невипадково, з ними вони були знайомі вже з XVI-XVП ст.: козаки здійснювали походи на османські фортеці у пониззях Дністра і Дунаю, билися з турецько-татарськими загонами на території Очаківської округи та Буджацького степу.