Правові засоби забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції та напрямків їх застосування в окремих сферах господарювання. Використання терміну "договори з реалізації продукції". Законодавче закріплення комерційного притримання.
Аннотация к работе
В останні роки, у звязку з реформуванням економічної системи, організації, що забезпечували реалізацію продукції промислових підприємств у мережі Державного постачання СРСР трансформувались у систему організацій, які здійснюють господарську діяльність з метою оптимізації процесів реалізації продукції. Поряд із закріпленими в законодавстві традиційними видами забезпечення виконання договорів, у практичній діяльності субєктів господарювання виникли і розвиваються чимало інших видів забезпечення, що обумовлює необхідність їх ретельного аналізу за діючим законодавством, Господарським та Цивільним кодексами України і вироблення обґрунтованих рекомендацій щодо їх ефективного застосування. Проведені дослідження підняли розробку цих питань на більш високий рівень, але самостійного комплексного аналізу правового регулювання відносин із забезпечення виконання господарських договорів за окремими їх видами з урахуванням притаманних їм загальних ознак ще не проводилось. сформулювати поняття господарсько-правового забезпечення виконання договорів відносно його специфіки у сфері реалізації продукції, провести дослідження заходів захисту прав субєктів господарювання щодо виконання господарських договорів з реалізації продукції та здійснити їх систематизацію; За допомогою формально-логічного методу проведено аналіз видів договорів з реалізації продукції, а також конкретних видів забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції і мір господарсько-правової відповідальності за їхнє невиконання чи неналежне виконання.Діяльність з реалізації продукції у діючому господарському законодавстві отримала назву господарсько-торговельної діяльності, поняття якої закріплено у статті 263 Господарського кодексу України. Сучасні тенденції розвитку системи реалізації продукції характеризуються кількома специфічними особливостями, які полягають в одночасному розвитку таких способів реалізації продукції як комерційне посередництво, виробничо-збутова діяльність підприємств, ярмаркова, аукціонна та біржова торгівля, торгівля з використанням інтернет-магазинів та поштового звязку тощо. Реалізація продукції шляхом використання прямих звязків виробників із споживачами зазвичай застосовується підприємствами в умовах, коли недостатній розвиток системи посередницьких організацій примушує виробників поєднувати функції виробника та продавця з метою отримання максимального прибутку. У дисертації сформульовано узагальнююче поняття договорів з реалізації продукції, під якими запропоновано розуміти договори, які опосередковують професійну посередницьку діяльність, а також виробничо-збутову діяльність, спрямовану на просування товарів та послуг від виробників до споживачів. Договори, що опосередковують професійну посередницьку діяльність, мають свої специфічні риси, які впливають на засоби забезпечення їх виконання, серед них: професійний характер діяльності, систематичність, наявність додаткових повноважень щодо ознайомлення з бухгалтерськими документами, наявність широкого кола субєктів, в інтересах яких здійснюється посередництво.Дисертант, на підставі аналізу діючого законодавства та практичних проблем, вказує на те, що недостатня визначеність положень, закріплених у статті 21 Закону України “Про заставу”, яка передбачає можливість реалізації закладеного майна “іншим, передбаченим договором, способом”, на практиці призводить до невиправданих обмежень прав субєктів господарювання у сфері реалізації закладеного майна. У дисертації підкреслюється доцільність застосування комплексного підходу до забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції шляхом використання кількох видів забезпечення одночасно. Труднощі виникають також під час забезпечення виконання договорів, що опосередковують професійну посередницьку діяльність внаслідок специфіки субєктного складу таких договорів, а також особливих вимог щодо оформлення та укладення консигнаційних, факторингових та інших видів договорів. З метою підвищення ефективності практичного застосування гарантії дисертантом обґрунтована необхідність законодавчого закріплення збільшення строку дії гарантії, у порівнянні із вказаним у законодавстві, встановивши його з дня укладення договору до дня повного виконання договірного зобовязання, у т.ч. обовязку сплатити неустойку та відшкодувати збитки, залишивши можливість передбачити інше у договорі. Здійснений дисертантом аналіз правового регулювання відносин з притримання в зарубіжному законодавстві, показав доцільність визначення в межах українського законодавства поняття „комерційне притримання” як права, що виникає в одного субєкта господарювання відносно іншого внаслідок невиконання останнім господарських договорів, і є забезпеченням права вимоги за договорами, строк виконання яких вже настав.На підставі аналізу правових норм та практики правозастосування дисертантом досліджено особливості стягнення збитків з метою мінімізації негативних наслідків невиконання або неналежного виконання господарських договорів. В роботі пропонується ро