Розкриття суттєвих ознак нормативно-правового механізму забезпечення розумних строків кримінального судочинства. Проблемні аспекти реалізації вказаного принципу у чинному законодавстві та у проектах нового Кримінально-процесуального кодексу України.
Аннотация к работе
Уперше про нагальну необхідність Україні вирішити це питання було заявлено Європейським Судом з прав людини (Суд; ЄСПЛ) ще 30 березня 2004 року, в ухваленому рішенні (справа “Меріт проти України”), де уперше був зафіксований факт порушення Україною права заявника на розумний строк кримінального судочинства. Наслідком невирішеності проблеми стало й те, що вердикт Суду про порушення Україною права заявника на розумний строк кримінального судочинства винесений вже у тисячах справах, а кількість скарг українців, що надходять за вказаної підстави до ЄСПЛ невпинно продовжує зростати. Переходячи до сутнісних характеристик вимоги до здійснення кримінального судочинства в розумні строки, перш за все, слід зазначити, що вона (вимога) складає невідємну частину права людини на справедливий судовий розгляд, передбачений основоположним нормативно-правовим актом Ради Європи в області прав людини - Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод, яка підлягає виконанню Україною з моменту її ратифікації 17 липня 1997 року [4]. Так, частина 1 статті 6 (Право на справедливий судовий розгляд) Конвенції, що згідно частини 1 статті 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства України, встановлює: “Кожен… при предявленні йому будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний термін незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону”. В тому випадку, якщо “суддя не закінчує справи про землю в два місяці”, позивач наділявся правом узяти проти нього двох представників (приставів) на Віче Великого Новгорода, і суддя повинен був закінчити суд “перед цими приставами”.