Аналіз проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності правозабезпечувальної діяльності щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі. Формулювання рекомендацій для удосконалення кримінально-процесуального законодавства.
Аннотация к работе
Особливого значення правозабезпечувальна діяльність набуває в стадіях апеляційного, касаційного, виключного проваджень, виконання вироку щодо кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі. Україна посідає третє місце після Росії і США за кількістю засуджених до позбавлення волі на 100 тис. населення. Зокрема, у 2001р. до позбавлення волі було засуджено 60576 осіб, у 2002р. Але його кримінально-процесуальний статус, що виражає міру свободи, певну можливість поведінки, у КПК України врегульований недостатньо повно, а інколи - суперечливо. А для того, щоб забезпечити кримінально-процесуальний, а, відповідно, і правовий статус засудженого до позбавлення волі, необхідно, насамперед, визначити його структуру, що не зводиться до прав та обовязків, тобто правового положення засудженого, а включає значно більше елементів.У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробки, мета та завдання, обєкт, предмет і методологічна основа дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, звязок дисертації з науковими програмами, апробація результатів дослідження. Перший розділ „Правозабезпечувальна діяльність в системі видів державної діяльності у кримінальному процесі щодо особи, засудженої до позбавлення волі” складається з двох підрозділів. „Система видів державної діяльності у кримінальному процесі щодо особи, засудженої до позбавлення волі” зазначається, що Конституцією України встановлено якісно нову організацію здійснення державної влади на основі того, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і держава відповідає перед людиною за свою діяльність. У кримінальному процесі при встановленні виду і міри обмежень прав і свобод особи, винної у скоєнні злочину, взаємодіють різні види державної і недержавної діяльності. Автором зроблено висновок, що процесуальний статус особи, засудженої до позбавлення волі, гарантується всією системою видів державної та недержавної діяльності, способом побудови кримінального процесу, через реалізацію одного з основних його принципів - забезпечення обвинуваченому (засудженому) права на захист.Неприпустимість здійснення правосуддя іншими органами” зазначається, оскільки обвинувальний вирок суду є юридичним фактом, що зумовлює виникнення кримінально-процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, то проблема забезпечення процесуального статусу засудженого, тісно повязана з системою судів, що вправі засудити його до позбавлення волі. Констатується, що особа може набувати процесуального статусу засудженого до позбавлення волі, виключно у результаті правозастосовчої діяльності суду, створеного згідно норм Конституції, правових законів, що діє на засадах незалежності від виконавчої влади, верховенства права, змагальності, гласності, рішення якого засуджений може оскаржити. На підставі норм Конституції України (ст.62), КПК (ст.ст.341, 344, 347, 348, 349, 384 тощо ) та КВК України (ст.4), Закону України „Про попереднє увязнення” (ст.1) дисертантка дійшла висновку, що, згідно чинного законодавства України, підсудний набуває процесуального статусу засудженого до позбавлення волі з моменту публічного проголошення постановленого судом обвинувального вироку у якому мірою покарання визнано позбавлення волі: довічно чи на певний строк. „Структура кримінально-процесуального статусу особи, засудженої до позбавлення волі” автор, проаналізувавши різні теоретичні підходи до зясування структури правового статусу особи, обґрунтовує, що процесуальний статус засудженого до позбавлення волі визначається структурою правового статусу людини і громадянина, взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави. „Функція захисту у кримінальному судочинстві як спосіб забезпечення засудженому права на захист” зазначається, що здійснення функції захисту, субєктом реалізації якої є і засуджений до позбавлення волі у кримінальному процесі, дає йому можливість самостійно або за допомогою захисника чи інших осіб, здійснювати дії з забезпечення свого процесуального статусу.