Історія становлення історико-книгознавчих досліджень в Україні та українській еміграції від часу появи перших періодичних книгознавчих публікацій у ХІХ ст. до створення дослідницьких книгознавчих установ. Етапи розвитку українського книгознавства.
Аннотация к работе
У повоєнні роки були зроблені перші кроки щодо відродження українських бібліологічних досліджень лише в еміграції, Зокрема, відомий український книгознавець, а після ІІ Світової війни ще й емігрант В, Міяковський організував у західнонімецькому місті Аугсбурзі вихід єдиного номеру часопису «Українські бібліологічні вісті» (1947) [37], Окремі українські вчені-емігранти час від часу у своїх дослідженнях порушували ті чи інші питання з історії книжкової справи в Україні, Зокрема, в загальній частині «Енциклопедії українознавства» (Мюнхен-Нью-Йорк), що вийшла друком у 1949 р, і була перевидана в Україні у 1995 р, у (1491-1600)» [46], В опублікованих творах видатного українського книгознавця Л. Зокрема, у кінці 1960-х рр, у науковому періодичному збірнику «Архіви України» була продовжена дискусія розпочата ще Г Колядою щодо початків українського книгодрукування до початку друкарської діяльності Івана Федоровича, Насамперед це стосувалося праць відомого українського вченого-архівіста О, Мацюка [53-55], О, Губка [56], Я, Запаска [57], М, Савки [58], Однак, ця дискусія підважувала одну з головних тез радянської (фактично російської) історіографії про поширення друкарства в українських землях з Московського царства, а не із країн Заходу, а отже її продовження було небажаним для комуністичної влади, Тому невдовзі вона була припинена, Немалою мірою цьому сприяли такі ювілеї як 400-ліття російського (1964) та 400-ліття українського (1974) друкарства, що святкувалися на офіційному рівні, Вони хоч і носили заідеологізований характер (зображаючи українців як «молодших братів», що нібито ознайомилися із книгодрукуванням не завдяки культурним впливам Заходу, а зі Сходу завдяки московським культуртрегерам), але все ж стимулювали відродження історико-книгознавчих досліджень, В Україні виходить друком низка досліджень з історії української книги, Зокрема, за редакцією П, Попова побачила світ колективна монографія (співавторами якої були також Я, Ісаєвич, Г Коляда, О, Дей, О, Молодчиков) «Книга і друкарство на Україні» (Київ, 1964) [59], нарис Я, Запаска «Першодрукар Іван Федоров» (Львів, 1964) [60], У 1964 році у видавництві «Дніпро» було переви дано «Граматику» І, Федоровича 1574 року [61], У 1965 році Редакційно-видавничим відділом Книжкової палати у Харкові було видано збірник праць «Українська книга», де були вміщені статті на книгознавчу та історико-книгознавчу тематику [62], Того ж року вийшла праця Д, Гнатюка «Книговидавнича справа на Україні в післявоєнні роки» (1965) [63], У 1964 р, було засновано фахові збірники «Бібліотекознавство та бібліографія» та «Поліграфія та видавнича справа», де серед інших публікувались і праці на книгознавчу та історико-книгознавчу тематику [35, С, 15], У 1970-х рр, теж вийшла низка праць з історії книги, Цьому також сприяло відзначення на офіційному рівні керівництвом УРСР 400-літнього ювілею «друкарства на Україні», Термін «українське друкарство» з ідеологічних мотивів не вживався, оскільки для радянського керівництва був небажаним, Адже вживання цього терміну дозволяло вийти «українському друкарству» з тіні радянсько-російських ідеологем щодо «благотворного впливу» російської культури на українську і фактично визнавалось самодостатнім явищем української історії та культури [35, С, 15], У цей період вийшли низка праць: каталог «Книги гражданського друку, видані на Україні у XVIII ст. Грушевського НАН України, що був створений у 1991 році на базі археографічної комісії та Інститут рукопису Національної наукової бібліотеки України ім.