Конституція як основний закон держави. Юридичні та фактичні конституції, писані й неписані їх модифікації. Класифікація конституцій на ті, які ґрунтуються на ідеї народного суверенітету (народні) і на октройовані. Типології конституцій зарубіжних країн.
Аннотация к работе
Слово "конституція" має латинське походження (constitution що означає установлення, улаштування. Конституція - основний закон держави, що приймається, змінюється і скасовується в особливому порядку, який визначає суспільний і державний устрій, порядок і принципи утворення представників органів влади, виборчу систему, права й обовязки громадян. Вона є системою правових норм, що регулюють у суспільстві найбільш важливі відносини - правовідносини з приводу влади та відносини між індивідом і владою.Насамперед прийнято виокремлювати конституції юридичні та фактичні. У науці конституційного (державного) права поняття "конституція" застосовується у двох значеннях. У формальному розумінні - це юридична конституція, тобто основний закон держави, що закріплює суспільно-економічний лад, форму правління та форму державного-устрою, а також правове становище особи. Іншими словами, на практиці складається такий порядок здійснення державної влади, що може значно відрізнятися від порядку, запропонованого юридичною конституцією.Цей спосіб поділу конституцій на групи як основний критерій виокремлює спосіб обєктивування основного закону. Як правило, писана конституція складається із преамбули, основного тексту та перехідних положень або супровідних додатків. Конституція США 1787 p., що діє з низкою поправок дотепер, закріпила перехід від конфедерації до федеративної держави. Конституція США набула закінченої форми. До "розгорнутих" належать конституції, які містять детальну регламентацію питань зі сфери державного права.Народними конституціями вважаються ті, що прийняті установчими зборами, референдумом або парламентом. За первинним трактуванням теорії установчої влади способом прийняття конституції мали бути або установчі збори, або подібні до референдуму форми безпосередньої демократії. За умов конкретних країн установчі збори мають різні назви: власне установчі збори, конвент, конституційні збори (асамблея, конгрес), великі народні збори тощо. Сьогодні спосіб прийняття конституції представницькими установчими зборами зазвичай характеризують як найбільш демократичний [3, 38]. Референдум послугував способом прийняття конституції в таких європейських країнах, як Албанія, Андорра, Ірландія, Туреччина, Франція і Швейцарія.Такі конституції діють без визначення строку і до набуття чинності постійним основним законом [2, 42]. У ФРН тимчасовість відображена в тому, що конституція має офіційну назву основного закону. Іноді конституції прийнято не в усіх або тільки в окремих субєктах федерації (Індія, Росія, Танзанія). Зясуванню феномена конституції як основного закону держави сприяють також інші класифікації. Основні закони, прийняті протягом третього періоду, вважаються новітніми і серед них треба розрізняти конституції третьої і четвертої «хвиль».У їхній основі лежать різні підстави. Найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, яка була запропонована ще в минулому столітті і застосовується дотепер. Цей спосіб поділу конституцій на групи як основний критерій виокремлює спосіб обєктивування основного закону. Теорія установчої влади знайшла відбиток у класифікації конституцій на ті, які ґрунтуються на ідеї народного суверенітету, або народні, і на октройовані. Залежно від форми державного устрою виокремлюють унітарні та федеративні конституції.
План
План конституція народна октройована
Вступ
1. Юридичні та фактичні конституції
2. Писані й неписані конституції
3. Народні та октройовані конституції
4. Інші типології конституцій зарубіжних країн
Висновки
Використана література
Вывод
У науці конституційного (державного) права є кілька класифікацій конституцій зарубіжних країн. У їхній основі лежать різні підстави.
Насамперед прийнято виокремлювати конституції юридичні та фактичні.
Найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, яка була запропонована ще в минулому столітті і застосовується дотепер. Цей спосіб поділу конституцій на групи як основний критерій виокремлює спосіб обєктивування основного закону. Залежно від того, як обєктивно виражена воля законодавця, розрізняються дві групи конституцій: писані й неписані.
Теорія установчої влади знайшла відбиток у класифікації конституцій на ті, які ґрунтуються на ідеї народного суверенітету, або народні, і на октройовані. Ця класифікація повязана з існуванням різних способів прийняття (видання) конституції.
Залежно від форми державного устрою виокремлюють унітарні та федеративні конституції. Залежно від характеру політичного режиму - демократичні та реакційні. Залежно від тривалості застосування - постійні й тимчасові. За способом зміни - жорсткі та гнучкі.
Важливе значення має класифікація на постійні і тимчасові конституції. Переважна більшість основних законів має постійний характер, що обєктивно випливає з призначення конституційного регулювання.
За умов федеративної держави у багатьох випадках існує як конституція федерації (федеральна конституція), так і конституції субєктів.
З історією світового конституціоналізму повязана і класифікація конституцій на інструментальні та соціальні.
Список литературы
1. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, СМ. Пашков; За ред. В.М. Бесчастного. - К.: Знання, 2007. - 467 с. - (Серія "Вища освіта XXI століття").
2. Конституційне право зарубіжних країн навч. посіб. / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 544 с.
3. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підручник / В.М. Шаповал. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 480 с.