Самооцінка як психологічне поняття, в якому детально відображена така сторона відношення людини до себе. Структура і розвиток самоставлення. Вплив батьківського відношення на розвиток самоставлення у дитини. Поняття, структура і розвиток емпатії.
Аннотация к работе
Київський славістичний університет Інститут славістики і міжнародних відносин Кафедра психології Спеціальність психологія Курсова робота на тему: «Взаємозв’язок рівня емпатії та самоставлення особистості» Студентки ІІкурсу Група 01-Б.09 Пс(А)Д Алексєєнко Наталії Володимирівни Науковий керівник : Крутюк Марина Володимирівна Київ 2010 Зміст Вступ 1. Самоставлення 1.1 Поняття самоставлення 1.2 Структура самоставлення 1.3 Розвиток самоставлення 2. Емпатійність 2.1 Поняття емпатії 2.2 Структурна організація емпатії 2.3 Розвиток емпатії Вступ Почну з того, що тема обраної мною роботи дуже цікава і важлива як для майбутнього психолога. Так, західні психологи в самопізнанні традиційно виявляють причину і сенс власної поведінки людини, її ставлення до інших людей, в той час як самооцінка підкреслює позитивний або негативний модус сприйняття себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Виділяють три підходи в описі механізмів формування глобальної сам оцінки з приватних самооцінок: - Глобальна самооцінка як конгломерат приватних самооцінок, які повязані з різними аспектами Я-концепції; - Як інтегральна самооцінка приватних аспектів, зважених за їх субєктивною значимостю; - Як ієрархічна структура, що включає приватні самооцінки, інтегровані за сферами особистісних проявів і в комплексі складають узагальнене «Я», яке знаходиться на верху ієрархії . Під самоповагою при цьому розуміється позитивна чи негативна установка, звернена на специфічний обєкт, званий «Я», що включає в себе пізнавальний (знання про себе, уявлення про свої якості, властивості), емоційний (оцінка цих якостей і повязані з нею почуття щодо себе) і практичний компоненти; - Самоповага як емоційний компонент установки. І.С. Кон визначає самоповагу як емоційний компонент особливої настановної системи - «образу Я», як «особисте ціннісне судження, виражене в установках індивіда до себе (схвалення або несхвалення), які вказують якою мірою індивід вважає себе способним, значним, процвітаючим і гідним». Так, самовідчуття, як це показано В. В. Століним, повязане з організмічним рівнем активності людини. Цікаво, що ці осі, як показав автор, визначають також будова емоційно-ціннісного ставлення людини до іншої людини, а їх представленість у самоставленні пояснюється зазначеним Л. С. Виготським механізмом переходу інтерпсихічних відносин в інтерапсихічну сферу. З перших днів життя дитини соціальне середовище представлена їй як система сімейної взаємодії. Це положення експериментальне було підтверджено в ряді досліджень (Л. І. Божович, Т. В. Соколова, І. І. Чеснокова, Г. Фідгор та ін.) Образ і ставлення до дитини, що склалися у батьків, передують розвитку власного «Я »дитини.