Формування наукової думки та її історіографії стосовно взаємовпливу та культурного діалогу (із врахуванням художньої культури) між Заходом та Сходом в новий час (ХVIII–ХХ століть). Методологічні підходи до вивчення художніх культур двох регіонів.
Аннотация к работе
Ніщо із узятого у діалозі не залишається незмінним, воно здобуває риси свого, але і культура, яка це засвоює, змінюється, що дає можливість відчуженого погляду на власну культуру у її минулих станах. Проте сучасна традиційна система методики дослідження та аналізу історико-культурної спадщини не наголошує на діалозі культур, зокрема Заходу і Сходу, в сукупності усіх соціально-економічних і політичних особливостей розвитку людського суспільства; не надає належного значення історіографічному дослідженню та вивченню цієї проблеми, що унеможливлює визначення місця історії культури України, і зокрема художньої як складової загального історико-культурного процесу, в культурній спадщині минулого, а також загострює суперечність між суспільними вимогами до рівня сформованості наукової картини світу та реальним станом речей. В роботі розглядаються взаємовпливи історико-культурних процесів, в тому числі і художніх, народів Заходу і Сходу; історіографія історичної, культурологічної, філософської, мистецтвознавчої та іншої наукової думки, що є важливою для розуміння проблеми історико-культурного, художнього розвитку країн Заходу та Сходу в новий час, їх діалогу. А погляди ці можуть змінюватися лише при надходженні певної зовнішньої інформації, яка здатна примусити по-новому усвідомити проблему: що є культура, у вивченні якої Схід на сьогодні відіграє першорядну роль. Культура ж Заходу і Сходу повязує загальне з конкретним і тому виступає як специфічна форма загальносвітової культури, як зазначають дослідники [История эстетической мысли.Е.Тейлор пояснював виникнення даних рис культури трьома шляхами: незалежний винахід, спадковість від пращурів і передача від одної раси до іншої. Питання про світові культурні контакти як фактор взаємного збагачення культур може бути розкрито на надзвичайно великому матеріалі, зокрема художньому. По-перше, конкретизація загальних для усього людства рис культури відбувається у національно-специфічних варіаціях культури кожного регіону; діалектика загального, особливого і одиничного дає, таким чином, можливість розглядати Захід і Схід як позначення середнього рівня спільності між загальнолюдським (світовим) і окремим, одиничним (національним). У другому розділі -“Історія та історіографія динаміки розвитку проблеми культурно-історичного типу в контексті розвитку культурного діалогу між Заходом і Сходом в новий час” - розглядається історичний та соціально-психологічний підхід до вивчення діалогу культур країн Заходу і Сходу. На його думку, інтеграція культурологічного і етнологічного підходів до історії культури надзвичайно корисна, беручи до уваги засвоєння культур одних етносів іншими і наявність процесів асиміляції.