Втілення ідей соборної єдності України в економічній, політичній і військовій сферах (1918-1920 рр.). Вивчення розбіжностей в зовнішньополітичних орієнтаціях політичних лідерів Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки.
Аннотация к работе
Доба Української революції 1917-1921 рр. залишила в спадок наступним поколінням явища й події минулого, які з плином часу не втрачають своєї значущості, потребують осмислення сконденсованого в них ретроспективного досвіду як позитивного, так і негативного. Розвиток національно-визвольного руху, державотворчі зусилля східного й західного українства дозволили в кінці 1918 - початку 1919 рр. проголосити обєднання двох історично розєднаних гілок українського народу в єдине державне тіло. Проте втілити в життя одвічне прагнення українців тоді не вдалося. Дисертація виконувалася відповідно до наукової проблематики відділу історії Української революції 1917-1921 років Інституту історії України НАН України в рамках теми «Українські державотворчі проекти 1917-1921 років: політичний, соціокультурний і етнічний виміри» (Державний реєстраційний №0109U001613). Ш розкрити генезу соборницьких ідей українців напередодні та в добу Української революції;Ярославин) високо оцінюють Акт обєднання України в одну державу, хоча й відзначають, що він носив декларативний характер і не призвів до здійснення заповітної мети. Дацків розглядають проблеми єдності українців у вирішенні першочергових завдань зовнішньої політики й визначають міжнародні чинники, які стали на заваді реалізації Акту злуки. Верстюк вважає, що існування державності в Східній Україні та створення ЗУНР склали передумови неминучого обєднання українців, яке закономірно увінчалося підписанням Акту злуки. Марчуков відзначає, що українцям не вдалося створити єдину державу через різні інтереси й психологію «галицьких» і «російських» українців. Клімецький) властива негативна оцінка українського національного руху, адже Східну Галичину вони розглядають як власну територію, а війну проти українців за ці землі кваліфікують як справедливу.Встановлено, що на всіх етапах новітньої історії України ідея соборності була нерозривно повязана з ідеєю державності й сприяла розгортанню національно-визвольного руху. На основі реконструкції умов укладання Акту злуки зясовано, що обєднання УНР і ЗУНР мало під собою певні історичні і юридичні підстави, оскільки опиралися на прагнення широких народних мас і були закріплені державно-правовими актами обох українських республік. Україна ставала конфедеративною державою, де уряд ЗОУНР зберігав за собою право проводити свою внутрішню політику на території Східної Галичини. Однак проголошення та затвердження Акту злуки стало визначною подією, яка сприяла зростанню національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації й знаменувала завершення початкового етапу боротьби за соборність, відкривала можливість практичної розбудови державності України. Встановлено, що перехід Галицької армії річки Збруч відкрив нову сторінку спільної боротьби за українську державність, однак не покращив стратегічної ситуації через взаємну недовіру між лідерами обох республік, неузгодженість у вирішенні важливих політичних і військових питань.
План
2. Основний зміст дисертації
Вывод
У висновках підсумовано результати дисертаційного дослідження, головні з яких зводяться до наступних положень: Зясовано, що історія взаємовідносин УНР і ЗУНР є складною багатомірною науковою проблемою. Однак незважаючи на суттєві здобутки вчених різних поколінь у вивченні історії взаємовідносин УНР і ЗУНР 1918-1920 рр., можна констатувати, що й досі відсутнє спеціальне комплексне наукове дослідження з даної теми. Результати освоєння джерельної бази засвідчили про її достатню різноплановість та репрезентативність для реалізації поставлених цілей. Вона знайшла своє відображення у всіх її видах: архівних матеріалах, документальних публікаціях, мемуарній літературі, матеріалах преси, епістолярії.
Встановлено, що на всіх етапах новітньої історії України ідея соборності була нерозривно повязана з ідеєю державності й сприяла розгортанню національно-визвольного руху. Ліквідація самодержавства в Російській імперії, утворення в Києві Центральної Ради й надання автономії українським землям у складі Росії стало важливим етапом на шляху національної консолідації. Наддніпрянська влада (Центральна Рада, П. Скоропадський) робили численні спроби, аби досягти утворення на західноукраїнських землях окремого коронного краю, наголошували на єдності обох гілок українців. Однак через складне міжнародне становище їм не вдалося реалізувати поставлені завдання.
Визначено, що проголошення ЗУНР на західноукраїнських землях й успішне повстання демократичних сил під проводом Директорії відкрили шлях до обєднання обох гілок українського народу. Вже назва «Західно-Українська Народна Республіка» виражала принцип соборності й спільності з Наддніпрянською Україною, оскільки Директорія планувала відновити Українську Народну Республіку. Однак політики ЗУНР не бажали негайного зближення з Наддніпрянщиною, боячись не стільки важкої геополітичної ситуації у Великій Україні, скільки втрати владних прерогатив у Східній Галичині. Лише невдалий розвиток війни з Польщею прискорив процес обєднання. Галичани, потребуючи військової й економічної допомоги, звернулися до наддніпрянських політиків, у результаті переговорів був підписаний передвступний договір, а згодом й проголошений Акт соборності.
На основі реконструкції умов укладання Акту злуки зясовано, що обєднання УНР і ЗУНР мало під собою певні історичні і юридичні підстави, оскільки опиралися на прагнення широких народних мас і були закріплені державно-правовими актами обох українських республік. Україна ставала конфедеративною державою, де уряд ЗОУНР зберігав за собою право проводити свою внутрішню політику на території Східної Галичини. Творці Акту соборності розглядали його як попередній договір про обєднання, остаточне оформлення якого відкладалося на невизначений термін майбутніми Установчими Зборами. Однак проголошення та затвердження Акту злуки стало визначною подією, яка сприяла зростанню національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації й знаменувала завершення початкового етапу боротьби за соборність, відкривала можливість практичної розбудови державності України.
Встановлено, що перша половина 1919 р. позначена співпрацею УНР і ЗОУНР у військовій та економічній сферах. Однак в умовах війни обсяг наданої Наддніпрянщиною допомоги Галичині був досить обмеженим. Політичної єдності двох республік досягти не вдалося. Виховане за умов конституційної монархії національно-демократичне керівництво ЗОУНР було незадоволене соціалістичними перетвореннями наддніпрянських політиків. Є. Петрушевич, хоча й був членом Директорії, відвідав лише одне її засідання. У Західній Області УНР існували окрема армія й уряд, який проводив свою внутрішню й зовнішню політику. Наддніпрянські урядовці неприхильно ставилися до автономного існування ЗОУНР і намагалися його обмежити. У той же час окремі галицькі політики вдавалися до спроб усунення С. Петлюри від влади.
У ході дослідження виявлено, що через низку причин не вдалося досягти поставлених цілей у зовнішньополітичній діяльності. По-перше, Антанта не визнала ЗУНР незалежною, бо відстоювала ідею відновлення могутності Польщі й негативно ставилася до УНР, оскільки намагалася відродити єдину Російську державу. По-друге, соборну Україну представляли дипломати різних політичних орієнтацій, а їхня фахова підготовка не відповідала рівню завдань Мирної конференції. По-третє, ускладнювали дипломатичну боротьбу й суттєві розходження в зовнішньополітичних орієнтаціях лідерів УНР і ЗОУНР.
Встановлено, що перехід Галицької армії річки Збруч відкрив нову сторінку спільної боротьби за українську державність, однак не покращив стратегічної ситуації через взаємну недовіру між лідерами обох республік, неузгодженість у вирішенні важливих політичних і військових питань. Тактичною помилкою був і похід на Київ, на шляху до якого зосереджувалися численні угрупування червоних військ, а наступ на Одесу давав змогу перепочинку, поповнення складу армії колишніми військовополоненими, отримання морем боєприпасів і медикаментів. Іншим невиправданим рішенням керівництва стало надання провідної ролі УГА в київській операції, воїни якої були мало обізнані з містом і тактикою вуличних боїв. Не передбачив С. Петлюра й можливого протистояння українських військ з Добрармією, яка розвивала наступ на Москву. Ціла низка прикрих прорахунків разом із безпідставним рішенням генерала А. Кравса про відступ і стали головними в захопленні Києва білогвардійськими військами.
Визначено, що втрата Києва, відкриття нового фронту проти ЗСПР ускладнили змагання за соборну українську державність. Замість боротьби за визволення батьківщини, галичани були втягнуті в безперспективну війну з Добрармією, яка довела УГА до межі катастрофи. Численні наради за участю галицьких і наддніпрянських військових та політичних керівників восени 1919 р. для консолідації українських сил, організації останнього удару не дали бажаного результату.
Є. Петрушевич намагався врятувати залишки УГА ціною обєднання з Добрармією, уникаючи використання галицьких військ проти Дієвої армії УНР. Ця угода виявилася нетривалою через стратегічну недалекоглядність проводу ЗОУНР, оскільки ЗСПР втрачали свою боєздатність і не могли стримати наступ більшовиків. Головний Отаман же продовжував вести переговори з Польщею і був готовий укласти угоду на запропонованих умовах, аби мати в союзниках фаворита Антанти. Договір між С. Петлюрою і Ю. Пілсудським (квітень 1920 р.) засвідчив відмову УНР від території Східної Галичини. Хоч він і підписувався на таких важких умовах, та лідер УНР вбачав у ньому єдиний можливий шанс для порятунку УНР. Певним виправданням служила сепаратна угода УГА з Добрармією, а також та обставина, що він відмовлявся від територій, уже й так захоплених поляками. С. Петлюра не міг передбачити, що спільний похід українсько-польських сил на Київ виявиться таким короткочасним і невдалим, у результаті якого буде завойована більшовиками вся територія УНР і ліквідуються залишки УГА. Ці події знаменували остаточне завершення політичної й військової співпраці УНР та ЗУНР.
На основі широкої джерельної бази встановлено, що поразка соборницьких змагань, завоювання УНР більшовиками, а Східної Галичини поляками обумовлена різними субєктивними й обєктивними чинниками. Міжнародна ситуація (відсутність союзників, негативне ставлення Антанти) була одним із головних факторів поразки українських соборницьких змагань. Проте великий вплив мали й внутрішні причини: відсутність чіткої правової регламентації взаємовідносин УНР і ЗОУНР, значні історичні й культурні відмінності в розвитку обох гілок українства, наявність незалежних політичних і урядових центрів, розбіжність у питаннях стратегії й тактики боротьби за національну державність, непоступливість у прийнятті важливих рішень, взаємна недовіра й некомпромісність їх лідерів.
Вивчення складного, суперечливого і в кінцевому підсумку нереалізованого обєднавчого проекту доби Української революції 1917-1921 рр. постійно актуалізується нинішніми проблемами державного будівництва, необхідністю подолання історичних відмінностей між західними й східними теренами України, потребою консенсусу політичних еліт на шляху творення консолідованої української нації й сучасної європейської держави. І з цього погляду, взаємовідносини УНР і ЗУНР мають чималий потенціал винесення уроків історичного досвіду.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях
1. Тимченко Р. В. Причини та передумови укладання Акту злуки 22 січня 1919 р. / Р. В. Тимченко // Український історичний збірник / Гол. ред. Т. В. Чухліб. - Вип.11. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. - С. 203-213.
2. Тимченко Р. В. Акт злуки 22 січня 1919 р. та проблеми його реалізації (січень-листопад 1919 р.) / Р. В. Тимченко // Український історичний збірник / Гол. ред. Т. В. Чухліб. - Вип.12. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. - С. 183-194.
3. Тимченко Р. В. Симон Петлюра і Євген Петрушевич в умовах обєднання українських армій (липень-листопад 1919 р.): крок до співпраці чи остаточного розпаду? / Р. В. Тимченко // Література та культура Полісся. - Вип. 48: Регіональна історія та культура сучасних досліджень / Відп. ред. і упор. Г. В. Самойленко. - Ніжин: В-во НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - С. 101-112.
4. Тимченко Р. В. Договір УГА з Добровольчою армією А. Денікіна: вимушений крок чи зрада українській соборності? / Р. В. Тимченко // Література та культура Полісся. - Вип. 56: Проблеми філології, історії та культури ХІХ- ХХ ст. в сучасному науковому контексті / Відп. ред. і упор. Г. В. Самойленко. - Ніжин: В-во НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - С. 232-243.
5. Тимченко Р. В. Біполярність зовнішньополітичних ідей галицьких українців восени 1918 року / Р. В. Тимченко // Література та культура Полісся. - Вип. 58: Проблеми філології, історії та культури ХХ століття в сучасних дослідженнях / Відп. ред. і упор. Г. В. Самойленко. - Ніжин: В-во НДУ ім. М. Гоголя, 2010. - С. 114-124.
6. Тимченко Р. В. Соборницькі зусилля українських республік на міжнародній арені в першій половині 1919 року / Р. В. Тимченко // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць. - Вип. 34. - К.: ВІР УАН, 2010. - С. 80-89.
7. Тимченко Р. В. Злука УНР і ЗУНР в історичній ретроспективі / Р. В. Тимченко // Українська революція 1917-1921 рр.: Подвиг героїв Крут. Матеріали наукових читань (24 січня 2008 р.) / Відп. ред.: В. Ф. Верстюк. - К.: В-во О. Теліги, 2008. - С. 158-169.
8. Тимченко Р. В. ЗУНР і Українська Держава: до історії відносин / Р. В. Тимченко // Гетьманат Скоропадського: історія, постаті, контроверсії. Всеукраїнська наукова конференція 19-20 травня 2008 р. Збірник. - К.: В-во О. Теліги, 2008. - С. 123-132.
9. Тимченко Р. В. Літо 1919 р. у долі соборницьких устремлінь українців / Р. В. Тимченко // Соборність як чинник українського державотворення (до 90-річчя Акту злуки): Матер. Всеукр. наук. конференції, 21 січня 2009 р. / Відп. ред. Р. Я. Пиріг. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. - С. 171-183.
10. Тимченко Р. В.Українські делегації на Паризькій мирній конференції / Р. В. Тимченко // Камянець-Подільський - остання столиця Української Народної Республіки: Матер. Всеукр. наук. конференції. Камянець-Подільський, 6-7 жовтня 2009 р. / Ред. кол. Смолій В. А., Верстюк В. Ф., Завальнюк О. М. та ін. - Камянець-Подільський: Оіюм, 2009. - С. 263-274.