Взаємовідношення трансцендентальної антропології і онтології в феноменологічній традиції - Автореферат

Змішування обох теорій явно дається взнаки у тенденціях до ідентифікації філософської тематики буття і людяності, коли конкретизується схема відношення "людина - світ". В обох випадках філософія втрачає орієнтири для обґрунтування та підпорядкування двох предметних галузей, тому ми маємо справу із намаганнями обґрунтувати вчення про людину у вченні про її існування і її буття, що є характерним для "екзистенціальної" антропології. Власне, через специфіку розуміння і використання феноменологічного методу, тобто через вузько-методичні відмінності, ми маємо спрямування феноменології на онтологічне і антропологічне дослідження людини в її бутті. На підставі визначення вихідних і, передусім, метафізичних передумов, а також семантичного поля обох вчень, способу акцентуації головних понять і, нарешті, визначення принципів дослідження обох теорій ми розвязуємо проблеми взаємовідношення трансцендентальної антропології і онтології. Вони висловлюють найбільш універсальну раціоналізацію інтуїції щодо людини, і тим самим мають статус обгрунтовуючого вчення для спеціальних вузьких досліджень людини.Виявлено, що розвиток сучасної онтології рухається у напряму все більшої деперсоналізації, десубстанціалізації її предмету і віддалення від усіх тих змістів, які своїм центром мають людину. Щодо цих щаблів усі традиційні уявлення про буття і людину, які у феноменології спрацьовують ще для відтворення загального образу світу (у Гайдеггера і Дімера), по мірі структурування виступають як вже окремі функціональні залежності. Розвиток сучасної філософської антропології йде у напрямі зясування обєктивних умов самодіяльності людини через їх структурування стосовно людини. Антропологія все більше відсторонюється від психологізму і, стаючи все більше "онтологією сутності людини" (Дімер), наближається до пізнання тих змістів, які визначають людський характер подій і явищ у світі. Тотожність використання понять людського буття, буття, існування та інших понять онтологічним і антропологічним мисленням має виявляти також відношення людини до цінностей і сутностей, за допомогою яких вона оволодіває реальним світом, і також має показати єдине джерело походження онтології і антропології.Результати проведеного дослідження дають підставу зробити висновок, що сучасна філософська свідомість не має права на однобічне розуміння буття і людини в ньому. Сутність людини адекватно визначається, якщо шлях до буття відкривається через смисл, а смисл - це визначення буття у його людському вимірі. У ціннісному ставленні до світу людина “фактично” підтверджує свої людські якості. Антрополог для визначення "людського" у бутті повинен залучати додаткові і нереальні чинники. Онтологія не відсторонюється від такого розуміння відношення людини до світу і показує неможливість конституції світу без людини.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Результати проведеного дослідження дають підставу зробити висновок, що сучасна філософська свідомість не має права на однобічне розуміння буття і людини в ньому. Сутність людини адекватно визначається, якщо шлях до буття відкривається через смисл, а смисл - це визначення буття у його людському вимірі. Із такого визначення випливає, що людина повинна відповідати за своє перебування у світі, отже, і за буття як таке. У ціннісному ставленні до світу людина “фактично” підтверджує свої людські якості. Різноспрямоване переживання реальності світу позначається на розбіжностях способів антропологічного і онтологічного осмислення людського буття. Антрополог для визначення "людського" у бутті повинен залучати додаткові і нереальні чинники. Особливість останніх полягає у тому, що людські якості проявляються у ситуативно зумовлених діях і практичних вчинках. Ці відправлення людського буття, однак, сутнісно узгоджуються з характером темпорального існування людини. Онтологія вважає, що існування передує предикативним його визначенням. Трансцендентальна антропологія міркує так, що предикати, якими характеризується існування, суть його атрибути. Завдяки останнім існування виявляє свою значущість. Тобто антропологічна думка є передонтологічним дискурсом буття. Антропологія та онтологія, спочатку як парадигми мислення, серед усіх буттєвих функцій виокремлюють екзистенцію, людське існування. Систематична онтологія досліджує потім саму екзистенцію, відсторонюючись від антропомірних її витоків. І згодом філософська антропологія результатам онтологічних побудов знов повертає їхню первісну інтуїцію шляхом трансцендентального аналізу людського буття. При цьому антропологія спрямовується на пізнання сутності людини, релевантної до культурно-історичної ситуації. Таким чином, вона перевіряє структури буття на їх осмисленість для людини, а саме існування відносить до сфери людської самодіяльності.

Буття світу складається із багатьох окремих елементів, які звязуються між собою у певному відношенні. Для констатації обєктивного стану речей у світі слід припустити "незацікавленого спостерігача". Онтологія не відсторонюється від такого розуміння відношення людини до світу і показує неможливість конституції світу без людини. Темпорально-подійний характер буття вимагає для своєї визначеності місця для проявів людського у світі. Антропологія ставить питання про людину як умову можливості будь-якого буттєвого відношення і спостереження. Онтологія структуруванням смислу формує ці відношення у світі, а також умови визначення світу. Антропологія ж не просто витлумачує ці відношення і умови в якості "людини". Вона не лише виявляє "зацікавленого спостерігача буття". Вона не обмежується пошуком людського смислу у буттєвих відношеннях. Вона, нарешті, не тільки вимірює онтологічні побудови на їхню практично-прагматичну доречність для людини. Трансцендентальна антропологія, власне, визначає і саму онтологію, скасовуючи її абсолютистську позицію пізнання буття. Відносне положення людини у світі як раз і виражає часовість становлення буття. Антропологія не підміняє онтологію і не розчиняється в ній. Вона задає можливості для визначення людського у світі. Ця обставина і була розглянута у дисертації. Реалізація на цьому підгрунті можливостей нового бачення людини відкриває шляхи для подальших антропологічних пошуків.

1.Татаров Р.М. Метафізика чуттєвого життя в філософії М. Шелера // Вісник Київського університету. Філософія. Політологія: Зб. наук. праць / Голова ред. кол. А.Є. Конверський.- Вип.30.- К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1999.- с.41-43. - 0,5 др. арк.

2.Татаров Р.М. Феноменологічний підхід: есенція і екзистенція // Феноменологія і філософський метод: Щорічник Українського феноменологічного товариства 1999 рік.- К.: Тандем,2000.- с.171-173. - 0,2 др.арк.

3.Татаров Р.М. Вчення про ціле і частини в феноменології // Philosophia Prima: метафізичні питання: Щорічник /Ред. рада: В.П. Загороднюк та ін.- Вип.3.- К.: "Кайрос", 2000.- с.107-116. - 0,5 др.арк.

4.Татаров Р.М. Онтологія, антропологія і проблема обгрунтування // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Відп.ред. В.В. Лях.- Вип. 16.- К.: Укр. Центр духов. Культури, 2000.- с.187-192. - 0,5 др.арк.

5.Татаров Р.М. Засадничі відмінності онтології та філософської антропології // Вісник Київського університету.Філософія. Політологія: Зб. наук. праць / Голова ред. кол. А.Є. Конверський.- Вип.32.- К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 2000.- с.33-36. - 0,5 др.арк.