Результати дослідження відносин запорізьких та донських козаків кінця XV - початку XVIІІ ст. на різних етапах розвитку історіографії. Особливості висвітлення в історичній літературі стосунків обох спільнот. Напрямки подальшої наукової розробки питань.
Аннотация к работе
Виходячи з масштабності, довготривалості й геополітичного значення українсько-донських взаємин та з огляду на недостатню їх вивченість, є всі підстави говорити про необхідність аналізу здобутків дослідників різних епох, виявлення малодосліджених питань і визначення завдань у подальшому дослідженні проблеми. Ґрунтовне дослідження історіографії взаємин запорізьких та донських козаків дозволить не тільки установити стан вивчення проблеми, але й намітити нові завдання. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах держбюджетної теми Донецького національного університету “Наукове та методичне забезпечення курсу історії України: досягнення попередників і сучасний погляд” (номер державної реєстрації 0104U004650). Історичний вимір охоплює період з кінця XV ст., тобто від початку оборони козацтва від кримських татар, до початку XVIII ст., тобто до розгрому Булавінського повстання на Дону і зруйнування Старої Запорізької Січі у 1709 р. Мета дослідження - зясувати ступінь дослідження історії відносин українських та донських козаків зазначеного періоду шляхом аналізу праць українських та російських дослідників XVIII - початку XXI століття.Це було обумовлено тим, що історія стосунків запорізьких та донських козаків зазначеного періоду не була обєктом належної уваги дослідників, і до 1928 року не було висунуто жодної цілісної концепції щодо вказаної проблеми. Джерельну базу проблеми складають узагальнюючі дослідження з історії України та Росії, монографії та наукові статті українських і російських авторів, а також вчених діаспори, тези доповідей та повідомлень з зазначеної теми у наукових збірниках, матеріалах наукових конференцій, автореферати дисертацій, енциклопедичні та інші довідкові видання, підручники і посібники з історії України і Росії, краєзнавства, історіографії, джерелознавства, етнографії, у яких відбито рівень досягнень історичної науки у вивченні проблеми на різних етапах її розвитку. При її розгляді автор спиралася на такі критерії, як обєктивність, історизм, змістовність, повнота викладеного у ній матеріалу з проблеми взаємин українського та донського козацтв (кінець XV - початок XVIII ст.). Стосунки запорізьких та донських козаків відображені у таких різновидах російських джерел: відписки (воєвод, донських козаків, московських послів), “расспросные речи” (свідчення на допитах донських та українських козаків, “тлумачів” Посольського приказу, дітей боярських, стрільців, вихідців з полону, російських та українських купців, українських міщан, полонених кримських татар та ногайців), прохання (донських та українських козаків, вихідців з полону), статейні та вістові списки московських послів, донесення російських дипломатів (особливо з Криму), справи про надання державного утримання, царські накази та грамоти донським отаманам, “звинувачувальні листи” за їхні самовільні дії, листи Б. Хмельницького. Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дослідження використані як загальнонаукові (аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки), так і спеціальні історичні методи, серед яких порівняльно-історичний (з метою зіставлення поглядів науковців, різних джерел, здійснення порівняльного аналізу запорізької та донської козацьких спільнот XVI-XVIII ст.), проблемно-хронологічний (виокремлення певних проблем, які порушувалися в історіографії на різних етапах її розвитку), історично-генетичний (з метою зясування зумовленості виникнення козацтва як явища, впливу запорожців на генезу донської козаччини тощо), історично-типологічний (з метою класифікації джерел на різні види, визначення типових рис історіографії того чи іншого періоду, обох козацьких спільнот тощо), й методи історіографії (методи історіографічного синтезу).