Аналіз форм взаємодії жіночих громадських організацій з органами державної влади щодо забезпечення ефективності реалізації гендерної політики в Україні. Досвід управлінської діяльності жіночих громадських організацій зарубіжних країн на сучасному етапі.
Аннотация к работе
У цьому пошуку важливе місце посідає можливість адекватної візуальної репрезентації жіночої сутності в сучасній вітчизняній державно-управлінській культурі, оскільки традиційно в системі патріархальних цінностей жінці відводилась роль пасивного обєкта суспільно-політичних перетворень. Усвідомивши себе особистістю, повіривши у своє призначення, жінки через відповідні жіночі громадські організації шукають шляхи, які дають їм змогу повною мірою розкрити інтелектуальні, соціальні та духовні можливості, закладені в них природою. Однак про досягнення певної гендерної рівності в українському суспільстві говорити ще зарано, адже й досі чітко не визначені її місце та роль у системі суспільно-політичних відносин, у структурах влади, в економіці, науці, в політичних партіях. Дослідження здійснене на основі використання комплексного підходу, складовими якого є: системний метод, завдяки якому авторові вдалося виявити основні чинники розвитку жіночого руху в Україні; структурно-функціональний метод, який дав змогу проаналізувати основні моделі діяльності жіночих громадських організацій в Україні, а конкретно-історичний метод - розкрити особливості розвитку жіночого руху в Україні та здійснити відповідну періодизацію його становлення; шляхом використання загальнонаукових та спеціально-наукових методів здійснено концептуальний аналіз теоретико-методологічних засад взаємодії жіночих організацій з органами державної влади. За допомогою методів аналізу та синтезу розкрито особливості розвитку жіночого руху в регіонах України, методів дедукції та індукції - встановлено рівень впливу жіночих громадських організацій на демократизацію гендерної політики в Україні; метод аксіоматизації дав змогу осмислити сутність досвіду застосування гендерного підходу до формування гендерної політики Канади; на основі використання методу аналогії адаптовано канадський досвід до вітчизняних реалій, конструктивного та порівняльного методів - обґрунтовано конкретні засоби впливу жіночих громадських організацій та держави на зміну гендерних стереотипів у суспільстві, методу абстрагування - розроблено шляхи оптимізації внеску жіночого громадського руху у процеси формування громадянського суспільства в Україні; з використанням класифікації охарактеризовано основні аспекти діяльності жіночих громадських організацій як чинник гендерного балансу у США; на основі методу поєднання критичного і раціонального визначено вплив міжнародних громадських організацій-партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами; завдяки застосуванню методу експертних оцінок запропоновано механізми взаємодії держави та громадських жіночих організацій щодо формування політики гендерного паритету в Україні.У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади дослідження формування та діяльності жіночого руху в Україні” - проаналізовано особливості становлення жіночого руху в контексті сучасних дослідницьких підходів, охарактеризовано основні риси та моделі діяльності сучасних жіночих громадських організацій в Україні, розкрито специфіку розвитку жіночого руху в регіонах України, визначено його вплив на демократизацію гендерної політики держави в цілому. Вона включає відповідні періоди: І, початковий, період (1860-1900 рр.) характеризується просвітницькою та літературною діяльністю жінок, організацією перших жіночих гуртків, виборюванням рівного права на освіту та працю; ІІ період (1900-1905 рр.) - зміною характеру боротьби жінок, яка набуває феміністичного забарвлення (переважною йдеться про політичні права жінок на їх участь у суспільному житті держави); ІІІ період (1905-1914 рр.) - це час набуття досвіду політичної боротьби, появи самостійних та багатофункціональних жіночих організацій; IV період (1914-1920 рр.) характеризується національно-визвольною боротьбою та роботою жінок на потреби фронту; V період (1920-1945 рр.) - набуттям жіночим рухом регіональної специфіки: формуються система жіночих рад в Радянській Україні, незаангажований жіночий рух національно-культурного спрямування на Волині, Закарпатті, Буковині і в Галичині та жіночі організації в еміграції; VI період (1945-1990 рр.) - це період “соціалістичного” вирішення жіночого питання, час спокою і акумулювання енергії для майбутніх змін; VII період (з 1991 р. по цей час) розпочався зі здобуттям незалежності України і характеризується відродженням та розвитком жіночого руху в Україні, набуттям ним гендерного змісту та спрямування. У розділі розкрито основні функції жіночих громадських організацій: організаційна (створення нових товариств, залучення молоді як нових членів); інтеграційна (обєднання з регіональними та іншими організаціями); ідеологічна (визначення своєї світоглядної ролі в реалізації стратегічних та політичних завдань); виховна (формування у жінок почуття власної гідності, ініціативності); координаційна (встановлення контактів між громадськими організаціями); творчо-культурологічна (проведення масових заходів); благодійницька (захист окремих категорій жінок та надання їм соціальної доп