Вивчення стану процесів пероксидного окислення ліпідів у структурах головного мозку і крові лабораторних тварин після важкої черепно-мозкової травми. Розробка методики інтенсивної терапії вогнищевих забоїв і розтрощення мозку із застосуванням димексиду.
Аннотация к работе
Особлива увага в останні роки, приділяється біохімічним і імунологічним змінам, що супроводжують гостру ЧМТ, оскільки повністю пояснити розвиток основних синдромів черепномозкової травми тільки за рахунок механічного ушкодження тканини мозку неможливо (Клумбис Л.А., 1976). Визначення ролі вільнорадикальних процесів (ВРП) і процесів пероксидного окислення ліпідів у патогенезі травматичної хвороби мозку повинно сприяти подальшій розробці лікувальних заходів, спрямованих на підвищення резистентності нервової тканини і зберігання її функціональної активності при ЧМТ, на попередження розвитку вторинних пошкоджуючих чинників, зниження летальності й інвалідності хворих із ЧМТ. Таким чином, не до кінця зясована роль ПОЛ у патогенезі ЧМТ, неоднозначність результатів досліджень ефективності застосування АО у хворих із ЧМТ дає підставу для детального вивчення процесів пероксидного окислення ліпідів у патогенезі черепномозкової травми та виникненні вторинних ушкоджень мозку, а також впливу ДМСО на попередження цих процесів. Мета дослідження: На підставі комплексу експериментальних і клінічних досліджень процесів перекисного окислення ліпідів і схем їх корекції зменшити виразність вторинних пошкоджуючих чинників при важкій ЧМТ, поліпшити результати лікування постраждалих. На моделі важкої ЧМТ у лабораторних тварин вивчити вплив димексиду на концентрацію продуктів ПОЛ у тканині мозку і крові в різні терміни після травми, експериментально обґрунтувати можливість його застосування в гострому періоді важкої ЧМТ;Дослідження проводилося в два етапи: 1-й етап - дослідження активності процесів ПОЛ і АО системи організму лабораторних тварин після експериментальної важкої ЧМТ. Тварини були розділені на такі групи: 1-а група (25 тварин) - контрольна. В цій групі у тварин досліджували динаміку накопичення продуктів ПОЛ у крові і мозку через 3, 24 години і далі на 3, 7, 14 добу після ЧМТ. На цьому етапі тварини були розділені на такі групи: 1-а група (40 тварин) - ЧМТ ДМСО . Для вирішення поставлених задач клінічні дослідження були розбиті на два етапи: 1 етап - дослідження крові 75 хворих з важкою ЧМТ (ВЧМТ), що відображають стан активності процесів ПОЛ і стан АО системи організму.Через 24 години, 3 доби, 7-у добу, 14-у добу показник вірогідно перевищує показники контрольної групи на 91% (p<0,05); 63% (p<0,05); 288% (p<0,05); 95%(p<0,05), відповідно. Утримання ТБК - активних речовин у крові тварин групи “ЧМТ” вірогідно збільшено в порівнянні з контрольною групою: через 3 години - на 28% (2,43 0,1мк/мл, контроль - 1,89 0,1мк/мл; p<0,05); 24 години - на 18% (p<0,05); 3-у добу на 46% (p<0,05); на 7 і 14 добу на 103%(p<0,05) і 56%(p<0,05) відповідно. Руйнація еритроцитів у крові щурів, під впливом стандартного розчину перекису водню істотно посилено в ті ж терміни у порівнянні з контрольною групою: через 3 години показник вірогідно вище на 188% (20,9 1,8 зруйн.клітин; контроль - 7,25 1,3 зруйн.клітин, p<0,05); 24 години - на 19% (p<0,05); 3-у добу - на 83% (p<0,05); 7-у добу - на 12% (p<0,05); 14-у добу - на 77 % (p<0,05). При зіставленні цих даних із результатами, що характеризують травматичний вплив (група „ЧМТ”), спостерігається зниження рівня ТБК-активних продуктів у мозку через 3 години на 34%(2,33 0,0мк/гр. проти 3,44 0,7мк/гр.), через 7 діб - вірогідно на 11% (3,57 0,05мк/гр. проти 4 0,06мк/гр., p<0,05), через 14 діб - вірогідно на 30% (3,13 0,09мк/гр. проти 4,41 0,05мк/гр., p<0,05) і через 21 добу - вірогідно на 8% (2,28 0,08мк/гр. проти 2,46 0,06мк/гр., p<0,05). Цей показник (в ті самі терміни дослідження) складав 80-88% (через 3 години-8,1 0,1 зруйн.єритр., проти 9,2 0,7 зруйн.єритр., p<0,05; на 7-у добу-6,79 0,07 зруйн.єритр., проти 8,47 0,2 зруйн.єритр., p<0,05; на 14-у добу-7,56 0,05 зруйн.єритр., проти 8,7 0,0 зруйн.єритр., p<0,05; на 21-добу-10 0,2 зруйн.єритр., проти 11,1 0,1 зруйн.єритр., p<0,05) відносно групи, де ДМСО не застосовувався.Як і в попередніх дослідженнях, при ВЧМТ цей показник був набагато вищим по відношенню до контролю, ніж при ЛЧМТ: у чоловіків у групі хворих до 44 років - на 374%(p<0,05) і у старших вікових групах - на 251%(p<0,05); у жінок у групі до 44 років - на 684%(p<0,05), а у старшої групи - на 374%(p<0,05). При ВЧМТ підвищена активність СХЛ просліджувалася у всіх групах, за винятком групи жінок старшого віку: у чоловіків до 44 років цей показник був вірогідно вище на 155%(p<0,05), у жінок цієї групи - на 208%(p<0,05). У хворих із ЧМТ на заключному етапі лікування рівень ТБК-активних продуктів практично не відрізняється від того, що спостерігається до початку лікування, залишаючись високим щодо контрольних значень - до початку лікування був вірогідно вище на 184%(р<0,05) показників донорів; по завершенню курсу лікування показник вірогідно вище на 181%(р<0,05) контрольних значень. Через добу від першого введення препарату активність процесів ПОЛ знижується і відрізняється від показників на початку лікування пр
План
Основний зміст дисертації тяжка черепно мозкова травма
Вывод
Проведені нами експериментальні дослідження свідчать, що важка ЧМТ обумовлює потужну і тривалу активацію ПОЛ, як у самому травмованому мозку, так і в усьому організмі. Отримані результати свідчать, що в гомогенатах мозку щурів, що зазнали закритої ЧМТ, кількість ТБК-активних продуктів збільшено у всі терміни дослідження. У перші 3 години після важкої ЧМТ кількість ТБК-активних продуктів у середньому вище на 26% (2,55 0,1мк/гр.) у порівнянні з контрольною групою (2,02 0,1 мк/гр.). Через 24 години, 3 доби, 7-у добу, 14-у добу показник вірогідно перевищує показники контрольної групи на 91% (p<0,05); 63% (p<0,05); 288% (p<0,05); 95%(p<0,05), відповідно.
Дослідження крові підкріплюють ці дані. Утримання ТБК - активних речовин у крові тварин групи “ЧМТ” вірогідно збільшено в порівнянні з контрольною групою: через 3 години - на 28% (2,43 0,1мк/мл, контроль - 1,89 0,1мк/мл; p<0,05); 24 години - на 18% (p<0,05); 3-у добу на 46% (p<0,05); на 7 і 14 добу на 103%(p<0,05) і 56%(p<0,05) відповідно. Руйнація еритроцитів у крові щурів, під впливом стандартного розчину перекису водню істотно посилено в ті ж терміни у порівнянні з контрольною групою: через 3 години показник вірогідно вище на 188% (20,9 1,8 зруйн.клітин; контроль - 7,25 1,3 зруйн.клітин, p<0,05); 24 години - на 19% (p<0,05); 3-у добу - на 83% (p<0,05); 7-у добу - на 12% (p<0,05); 14-у добу - на 77 % (p<0,05).
Дослідження рівня шиффових основ у мозку показали достовірне перевищення показників контрольної групи через 3 години на 196% (37,4 4,7 ум.од.; контроль - 12,6 2,7 ум.од., p0,05), що, очевидно, обумовлено вмиканням компенсаторних механізмів регуляції цієї ланки реакцій ПОЛ.
З огляду на вищевикладене, ми вивчили можливість корекції порушеної прооксидантно-антиоксидантної рівноваги з використанням синтетичного препарату диметилсульфоксид (ДМСО, димексид), що має АО-активність, відіграє роль специфічної пастки для гідроксильного радикала ОН• (Eberhard M.K. et al., 1981), тим самим здатен загальмувати процес ПОЛ (мембрано-протекторний ефект) і його продуктів (Гуляєва Н.В. і співавт.,1992).
Введення щурам ДМСО відразу після нанесення травми обумовило істотну інактивацію реакцій ПОЛ як у мозку, так і в крові. При зіставленні цих даних із результатами, що характеризують травматичний вплив (група „ЧМТ”), спостерігається зниження рівня ТБК-активних продуктів у мозку через 3 години на 34%(2,33 0,0мк/гр. проти 3,44 0,7мк/гр.), через 7 діб - вірогідно на 11% (3,57 0,05мк/гр. проти 4 0,06мк/гр., p<0,05), через 14 діб - вірогідно на 30% (3,13 0,09мк/гр. проти 4,41 0,05мк/гр., p<0,05) і через 21 добу - вірогідно на 8% (2,28 0,08мк/гр. проти 2,46 0,06мк/гр., p<0,05). Ця закономірність просліджувалась й у крові - досліджувані показники травматичного впливу вірогідно знижуються на 15% (1,66 0,04мк/мл проти 1,95 0,02мк/мл, p<0,05), 11% (1,51 0,02мк/мл проти 1,68 0,04мк/мл, p<0,05), 25% (1,44 0,07мк/мл проти 1,92 0,0мк/мл, p<0,05) та 10% (2,1 0,06мк/мл проти 2,33 0,05мк/мл, p<0,05) у відповідні терміни. Позитивний достовірний ефект ДМСО відзначений нами і при дослідженні рівня ендогенних перекисів у тканині мозку. Цей показник (в ті самі терміни дослідження) складав 80-88% (через 3 години- 8,1 0,1 зруйн.єритр., проти 9,2 0,7 зруйн.єритр., p<0,05; на 7-у добу- 6,79 0,07 зруйн.єритр., проти 8,47 0,2 зруйн.єритр., p<0,05; на 14-у добу- 7,56 0,05 зруйн.єритр., проти 8,7 0,0 зруйн.єритр., p<0,05; на 21- добу- 10 0,2 зруйн.єритр., проти 11,1 0,1 зруйн.єритр., p<0,05) відносно групи, де ДМСО не застосовувався. Аналогічний і водночас більш виражений ефект дії ДМСО на ПОЛ у травмованому мозку виявлений нами при визначенні в цій тканині шиффових основ. У даному випадку, досліджуваний показник складав 66% (19,5 2,6 ум.од., проти 29,7 2,0 ум.од., p<0,05), 32% (15,9 2,6 ум.од., проти 49,8 2,9 ум.од., p<0,05), 73% (21,3 2,5 ум.од., проти 29,3 0,7 ум.од., p<0,05) і 53% (19,2 2,2 ум.од., проти 36,6 0,6 ум.од., p<0,05) відносно даних групи „ЧМТ”. ДМСО підвищував стійкість еритроцитів до перекису водню. Кількість зруйнованих клітин під дією стандартного розчину перекису вірогідно знижувалася на 27% через 3 години (49,6 3,5 зруйн.єритр. проти 68,2 2,4 зруйн.єритр., p<0,05), через 7 діб на 32% (18,1 0,5 зруйн.єритр. проти 26,5 1,9 зруйн.єритр.,р<0,05), через 14 діб на 51% (28,4 0,3 зруйн.єритр. проти 58,2 0,5 зруйн.єритр., p<0,05), через 21 добу на 11% (40,1 0,4 зруйн.єритр. проти 44,7 0,2 зруйн.єритр., p<0,05).
При застосуванні ДМСО падала інтенсивність індукованої хемілюмінесценції крові, істотно наближуючись до контрольних значень (1842 135 імп/од.). Цей ефект був особливо вираженим у перші 3 години після ЧМТ (2164 95 імп/од.) і вірогідно просліджувався протягом 3-х тижнів після травми відносно показників групи „ЧМТ” (на 7-добу - 2797 87 імп/од проти 4311 534 імп/од.; на 14-добу - 2499 121 імп/од. проти 3936 12,5 імп/од.; на 21-у добу- 3147 80 імп/од. проти 4232 361 імп/од.)
Отримані результати свідчать, що вільно-радикальне окислювання має тенденцію до зростання вже через 3 години після нанесення важкої ЧМТ. Зміни ПОЛ при стресі тривають, за даними різних авторів, від 12 до 48 годин, тому більш пізні зміни вільно-радикального окислювання ліпідів можна вважати характерними для черепномозкової травми (Меєрсон Ф.З.,1984; Меєрсон Ф.З., 1986; Левшина И.П.,1987). Показано, що ступень підвищення показників процесів ПОЛ і зниження активності антиоксидантной системи організму прямо залежить від важкості травматичного ушкодження мозку. До кінця 3-ї доби і першого тижня спостерігається різка активація вільнорадикальних процесів, повязана з виснаженням компенсаторних можливостей організму. Нами виявлений значний і стійкий антиоксидантний ефект препарату ДМСО, що просліджувався, в експериментальних умовах, протягом 21 доби після травми.