Вселенські синоди і витоки полеміки між Візантією і Заходом - Реферат

У дослідженні розглядається створення першого переліку антилатинських закидів, що з ’явився впродовж розламу між Сходом і Заходом у другій половині ІХ ст. Цей перелік спирався на деякі канони синоду під склепінням (in Trullo). Укладені у другій половині VII ст., канони цього вселенського синоду вивчаються у контексті ухвал синодів у Нікеї (787 р.) і Царгороді (869 р.). Останній синод вирік анатему патріархові Фотію. Вивчення історії соборів ґрунтується на порівняльному досліджені римських і візантійських джерел: «Книги понтифіків», хронографів, листування, канонів. У цьому контексті, історія іконоклазму і пошанування ікон постає у новому світлі. Порівнюються розбіжності в інтерпретації ікон, хреста і образів на Заході і Візантії. Унаслідок Нікейського синоду франкська партія Заходу, що підтримувала скасування адорації образів, запобігла налагодженню стосунків з Візантією і Сходом. Добре знаний канон 82 у Трулло забороняв образ Agnus Dei як представлення Христа, запроваджений папою Сергієм. Однак іконографія Христа-ягняти набула поширення у різних формах на франкському Заході і Італії впродовж династії Каролінгів. У латинських краях практикувався спеціальний обряд освячення воскових ягнят на Великдень. Перший перелік з антилатинськими закидами був включений до листа папи Миколая І. Монах Ратрамнус уклав твір, що спростовував і пояснював усі розбіжності між Римом і Царгородом.

Ключові слова: Трулло, синонди, Каролінгські реформи, обряди, Болгарія, Agnus Dei.

This research is devoted to the creation of the first list of anti-Latin accusations that appeared during the brake between the East and the West in the second half of the IXTH century. This list was grounded on several canons of the synod in Trullo. The canons of this universal synod conducted in Constantinople in the second half of the Vllth century are studied in the light of canons of Nicaea universal synod (787) and Constantinople synod (869). The last one condemned patriarch Photios. The study of synods’ history is based on comparative research of Roman and Byzantine sources: the Book of Pontiffs, Chronographs, and epistles. In this context the history of iconoclasm and icons adoration is reviewed in new light. The different interpretations of icons, cross, and images in the West and Byzantium are compared. The antiimage party in the Frankish West has prevented the establishment of an arrangement with Byzantium and Orient as anaftermath of Nicaea synod. The famous canon 82nd in Trullo forbade the image of Agnus Dei introduced by pope Sergius as a representation of Christ. However the iconography of Christ-lamb has disseminated during Carolingians dynasty in different forms in the lands of Frankish Europe and Italia. A special rite of wax lambs was practiced in Latin countries. The first list with anti-Latin accusations was included in the letter of Pope Nicolas I. Monk Ratramnus composed a treatises that condemned and explained all divergences between Rome and Constantinople.

Keywords: Trullo, synods, Carolingian reforms, rites, Rome, Bulgaria, Agnus Dei.

Гортаючи сторінки українських полемічних творів чи просто релігійних писань XVI-XVII ст., стає помітним, що одним з основних аргументів, на який спиралась система доказів оборонців православя, була апеляція до непорушності рішень семи вселенських соборів, від яких буцімто відхилилися латинники. Порядок денний таких соборів, що тривали за часів пізньої античності і раннього середньовіччя, мав на меті обговорення спірних чи дискусійних питань, які поставали перед християнськими громадами, представниками різних богословських шкіл та ієрархами, напрацювання та проголошення спільних канонів, які впорядковували основні питання догматики, обрядів і узгодження дати основних свят, адже від самих початків існування єпископств у різних географічних обширах передбачало постання і плекання відмінних традицій і обрядів. Крім того, синоди засуджували єретиків і їхні вчення. Українські й білоруські оборонці православя не завше вдавалися до глибокого аналізу канонів цих соборів та їхньої імплементації до релігійного повсякдення, а тим паче до зіставлення їхнього втілення у релігійному житті латинників. Нова хвиля розбрату наприкінці XVI і у XVII ст. примушувала звертатися до старих джерел, а вони подавали усталену конструкцію, що включала аргументацію на ґрунті синодів, обрядів, догм, поведінки. Автори доби Ренесансу, таким чином, отримували переліки з релігійними оскарженнями католиків, що могли містити від декількох пунктів до декількох десятків закидів. Тож мали спиратися на ці джерела у своїх писаннях. У другій половині ХІ ст. ці закиди мали оформлення у памятках епістолярного походження, тоді як витоки їх сягали часів раннього середньовіччя, синодальних канонів. На підставі цих закидів, що стосувалися догматики, обрядів, ритуалів, формувалися полемічні твори.