Причини дитячого церебрального паралічу, історія та головні напрямки його вивчення. Форми та різновиди даного захворювання, особливості психофізичного розвитку дітей з цим діагнозом. Організація соціально-психологічної роботи, корекції та реабілітації.
Аннотация к работе
Але у деяких дітей відразу після народження виникають хворобливі зміни мязового тонусу і ряд інших симптомів, які потім накладають незгладний відбиток на все життя дитині, - а згодом і дорослого - і на життя його батьків. Хоча, по суті, йдеться не про параліч, а про порушену координацію рухів, повязану з поразкою певних структур головного мозку, що виникає в, до і післяродовому періоді розвитку дитини і в результаті родової травми. Слово церебральний «означає» мозковий «(від латинського слова» cerebrum «-» мозок»), а слово» параліч «(від грецького» paralysis «-» розслаблення») визначає недостатню (низьку) фізичну активність. Така назва була запропонована на честь британського хірурга - ортопеда Вільяма Джона Літтля (WILLIAMJOHNLITTLE), який у середині ХІХ сторіччя першим установив причинний звязок між ускладненнями під час пологів та порушеннями розумового і фізичного розвитку дітей після народження [LITTLEW.J., 1843]. Моторні порушення при церебральних паралічах часто супроводжуються дефектами чутливості, когнітивних і комунікативних функцій, перцепції і/або поведінковими і/або судоромними порушеннями» Причина церебрального паралічу - поразка одного або більше відділів мозку або в процесі внутрішньоутробного розвитку, або під час (або відразу після них) пологів, або в грудному / дитячому віці, так само однією з основних причин виникнення ДЦП є недостатній вміст заліза в організмі жінки.Вершник, намагаючись прийняти на коні надійнішу і зручнішу посадку, вимушений щільніше притискувати ноги до коня, що збільшує силу дії на його мязи. При сильному спастичному зведенні ніг діти часто не в змозі сісти на коня глибоко, тому заняття починають немов напівлежачи, відкинувшись назад і розмістивши ноги ближче до шиї коня. Поступово дитина прагне сісти прямо, оскільки тільки у цьому положенні зможе самостійно триматися на коні, і їй доводиться опускати ноги нижче. По-друге, відсутність внутрішньої напруги, яка іноді спостерігається у дитини при лікувальному масажі, оскільки в цьому випадку масажист регулює навантаження на мязи. Сенситивні періоди розвитку дитини - це ті періоди, коли розвивається певна ділянка мозку а отже, саме в цей час потрібно створити навколо дитини таке середовище, яке б сприяло розвитку навичок, повязаних з цією ділянкою.
Вывод
Отже, результати, які ми отримали в роботі, свідчать про ефективність запропонованого нами підготовчо-адаптаційного етапу, на якому відбувається ґрунтовна підготовка до виконання самого процесу малювання дітьми зі спастичною диплегією, а також збільшеної кількості фізкультхвилинок на занятті. Позитивна динаміка якості та часу виконання завдань на заняттях з малювання за удосконаленою структурою свідчить про покращення мілкої моторики рук дітей завдяки застосуванню фізичних вправ, масажу, контрастних ванн для рук, тощо.
8. Методи корекціії та реабілітації дітей з захворюванням на ДЦП Іпотерапія
Іпотерапія (від грецького «hippos» - кінь) - метод лікування, заснований на взаємодії дитини з конем, адаптованим до можливостей дитини у навчанні верховій їзді. При їзді на коні мязи спини тварини, здійснюючи тривимірні рухи, масажують мязи ніг дитини - внутрішню сторону стегон, литкові мязи, голеностоп, пахову область. Вершник, намагаючись прийняти на коні надійнішу і зручнішу посадку, вимушений щільніше притискувати ноги до коня, що збільшує силу дії на його мязи.
У процесі верхової їзди в роботу включаються всі основні групи мязів тіла. Це відбувається на рефлекторному рівні, оскільки дитина-вершник, рухаючись разом з конем, інстинктивно прагне зберегти рівновагу, аби не впасти, тим самим спонукаючи до активної роботи як здорові, так і уражені мязи, не помічаючи цього. Механізм дії іпотерапії на організм людини такий самий, що й будь-якої іншої форми лікувальної фізкультури - під впливом фізичних вправ посилюються функції вегетативних систем.
При сильному спастичному зведенні ніг діти часто не в змозі сісти на коня глибоко, тому заняття починають немов напівлежачи, відкинувшись назад і розмістивши ноги ближче до шиї коня. Таке положення зручне для ніг, але незручне для вершника в цілому. Поступово дитина прагне сісти прямо, оскільки тільки у цьому положенні зможе самостійно триматися на коні, і їй доводиться опускати ноги нижче. Вершник, самостійно змінюючи своє положення і поступово випрямляючись, прагне глибше сісти на коня, що є одним з найважливіших принципів іпотерапії як методу фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Дитина сама прагне подолати недуг і бачить результати своєї боротьби: стає зручніше сидіти, зявляється можливість управляти конем. Під час руху коня тулуб вершника виконує ті ж самі рухи, як і при ходьбі.
Окрім масажу ніг і сильної внутрішньої мотивації до занять, наявні ще два чинники, які сприяють зменшенню спастики. По-перше, це тепло - температура тіла коня на 2-3 градуси вища за температуру людського тіла. По-друге, відсутність внутрішньої напруги, яка іноді спостерігається у дитини при лікувальному масажі, оскільки в цьому випадку масажист регулює навантаження на мязи. На коні дитина вибирає навантаження самостійно: вона росте поволі, плавно і постійно.
Одночасно з розслабленням ніг йде зміцнення мязів спини та їхня гармонізація. Для збереження рівноваги на коні необхідна пряма посадка, нахил у будь-який бік веде до сповзання у цьому напрямі. Таким чином, при русі слаборозвинені мязи формуються і зміцнюються, а закріпачені - розслабляються. Іпотерапія унікальна тим, що навантаження одних мязів і розслаблення інших йде одночасно.
Протипоказань для проходження реабілітації методом іпотерапії майже немає. Дельфінотерапія
Дельфінотерапія - новий напрямок реабілітації, що працює в Україні не більше 5 років. За кордоном цей напрямок розвивається з 70-х років минулого століття.
Дельфінотерапія є альтернативним, нетрадиційним методом психотерапії, де в центрі психотерапевтичного процесу перебуває спілкування людини й дельфіна. Це спеціально організований процес, що відбувається під наглядом ряду фахівців: лікаря, ветеринара, тренера, психолога (психотерапевта, дефектолога, педагога). У психотерапії беруть участь спеціально навчені тварини, які мають «хороший характер».
Дослідники вважають, що спілкування з дельфінами приносить не лише естетичну насолоду, а й медичну користь: емоції, які при цьому відчуває людина, загоюють душевні рани й нормалізують психічний стан. За деякими припущеннями, таким сприятливим чином діють ультразвукові хвилі, які виходять від дельфінів.
Дельфінотерапія поділяється на два напрямки: 1. Вільна взаємодія із твариною з мінімальною участю фахівців. У даному напрямку клієнт (пацієнт) сам вибудовує свої відносини з дельфіном, вибирає способи взаємодії в рамках припустимих можливостей. Роль фахівців обмежується забезпеченням безпеки клієнтів і дельфінів.
2. Спеціально організоване спілкування. Спілкування із твариною здійснюється через фахівця, де спілкування з фахівцем для клієнта несе психотерапевтичне значення, а спілкування з дельфіном виступає як тло, середовище. У цьому напрямку дельфінотерапія може вирішувати різні завдання: психотерапевтичні, психокорекційні, психопрофілактичні, фізіотерапевтичні, педагогічні - це залежить від запиту клієнта й фахівця, що замикатиме терапевтичний ланцюг.
Використання дельфіна обумовлене його природними особливостями, такими як поєднання унікальних фізичних даних і високого інтелекту, потреба в спілкуванні, здатність до міжвидового спілкування, використання невербальних засобів спілкування, ігрова поведінка, а також особливе ставлення людини до дельфіна. Це породжує сильну позитивну установку. На стику установки й реального сприйняття зявляється так званий «Ефект дельфіна», що виступає потужним лікувальним фактором. Сприйняття дельфіна вже несе в собі психотерапевтичний ефект. Спілкування з дельфіном містить у собі такі лікувальні фактори: позитивні емоції, седативний, відволікаючий, активізуючий та катарсичний ефекти. Дельфін яскраво демонструє інтерес до партнера по спілкуванню, активно взаємодіє, привертає до себе увагу, демонструє дружелюбність, щирість намірів.
Спілкування з дельфіном дозволяє досягти такого: · прийти до принципового переконструювання ставлення до себе, до оточуючих людей, до природи, до світу взагалі;
· витягти людину з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає передумовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин;
· активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому, виступаючи як сенсорний стимулятор;
· стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку аутичних дітей і дітей зі зниженим інтелектом;
· стимулювати процес розвитку особистості;
· заповнювати дефіцит позитивних емоцій і забезпечувати підтримку дітям і дорослим, які переживають самітність або стан дезадаптації, задовольняти афелятивну потребу;
· через тактильну стимуляцію створити умови для емоційного реагування;
Показання - ДЦП, аутизм, олігофренія I-II ступеня. Також дельфіни благотворним чином впливають на малюків, які зазнали сильного стресу.
Арт-терапія
Досить потужним чинником для «запуску» рухової діяльності може стати потреба дитини в самовиявленні, самоствердженні, для реалізації якої діти широко використовують творчість. Тому серед сучасних можливостей подальшого удосконалення реабілітаційних технологій належна увага надається арт-терапії.
Арт-терапія - це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.
Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Головне завдання педагога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічного ураження нервової системи.
Арт-терапію, як методику корекції, доцільно використовувати в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоровя. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт-терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.
Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії у дітей з обмеженими можливостями здоровя (клініко-синдромологічними формами органічного ураження нервової системи) має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку дитини, ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.
Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Педагог зобовязаний: · усвідомлювати і памятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем;
· встановити напрями і завдання корекційної роботи з арт-терапії;
· підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат;
· дати можливість дитині самостійно вибрати завдання;
· встановити з пацієнтом доброзичливий двобічний контакт;
· регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.
Такі правила проведення корекції і арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.
Метод динамічної пропріоцептивної корекції з використанням рефлекторно-навантажувального пристрою «Гравітон»
Мета методики - корекція рухових порушень у дітей з церебральними паралічами.
Завдання: · зменшення інтенсивності або ж повне усунення основних патологічних тонічних рефлексів;
· рефлекторна корекція патологічного положення тулуба та нижніх кінцівок;
· тренування ослаблених мязів в оптимальному режимі;
· нормалізація траєкторних характеристик загального центру маси;
· формування нового рухового стереотипу, який максимально наближений до фізіологічного.
Метод динамічної пропріоцептивної корекції (ДПК) полягає у впливі на мозкові структури функційної системи антигравітації потоку скоригованої пропріоцептивної імпульсації, яка виникає при виконанні пацієнтом довільних рухів у рефлекторно-навантажувальному пристрої «Гравітон».
Пристрій складається з системи еластичних тяг і збирається із комплектуючих індивідуально для кожного пацієнта, відповідно до завдання корекції його патологічної пози. Тяги закріплюються у противазі на передній та задній поверхні тіла, задають дозоване компресійне навантаження вздовж тіла, яке діє на мязи-антагоністи тулуба і нижніх кінцівок, ротаційні (які мають здатність обертатися) еластичні тяги коригують положення рухових сегментів тіла пацієнта. Все це приводить до виникнення сильного, спрямованого в центральну нервову систему інформаційного потоку від рецепторів мязів, суглобів та звязок. Генералізована дія корегованої пропріоцепції приводить до нормалізації тонусу мязів і траєкторних характеристик загального центру мас, пригнічення патологічних мязових синергій та гіперкінезів, розвитку постуральних рефлексів. Внаслідок чого при активних рухах пацієнта відбувається закріплення правильної пози і фізіологічних форм руху нарівні ЦНС.
Методику ДПК оптимально проводити через щоденні заняття ЛФК в костюмі «Гравітон» протягом години, тривалість курсу тренувань складає 20 днів. Комплекс вправ підбирається індивідуально з урахуванням конкретних завдань з розвитку адекватної мязової сінергетики пози з метою побудови патерну рухів, максимально наближеного до фізіологічного. Заняття повинні проводитися методистом індивідуально з кожним пацієнтом у залі з використанням різних тренажерів та снарядів - тредбану, рольгангу, шведської стінки, брусів, мячів різноманітної форми і розмірів, координаційного батуту тощо.
З метою покращення тонусу мязів щоденно, безпосередньо перед одяганням пристрою «Гравітон», методист протягом 20-30 хвилин проводить сегментарний масаж з використанням розслаблюючих прийомів для спастичних мязів та тонізуючих - для гіпотонічних, а також точковий масаж. Для закріплення позитивного ефекту в мязовій сінергетиці пози, з метою боротьби з динамічними мязовими контрактурами і патологією постави дитини (гіперкіфоз грудного відділу хребта, поперековий гіперлордоз, згинальні установки колінних суглобів тощо), після кожного заняття в костюмі «Гравітон» використовуються лікувальні укладки з обтяженнями протягом 10-30 хвилин.
Метод використовують для дітей, старших 3-х років, бо у більш ранньому віці суглобово-мязовий апарат хребта ще не зрілий, і «Гравітон», з його досить сильними тягами, може призвести до розвитку сколіозу, кіфолосколіозу та інших порушень. Метод застосовується при всіх клінічних формах ДЦП, за виключенням подвійної геміплегії.
Протипоказання до використання методики ДПК: · наявність психотичних розладів, виражена когнітивна недостатність;
· епілептичний синдром;
· вади серця різної етіології з вираженими порушеннями системної гемодинаміки;
· синдром вегетосудинної дисфункції за гіпертонічним типом;
· вивихи в кульшових суглобах або виражені підвивихи в цих суглобах;
· кила Шморля та інші аналогічні захворювання хребта;
· гідроцефалія та гідроцефальний синдром в стадії суб- і декомпенсації;
· соматичні захворювання в стадії загострення.
Концепція «Тандем»
В Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України започаткована концепція реабілітації «Тандем» (партнерство, співпраця), яка визначена Всесвітньою організацією охорони здоровя однією з провідних концепцій реабілітації. Основна тенденція цієї концепції полягає в інтегральному обєднанні зусиль фахівців медичного та соціально-педагогічного напрямків у реабілітації хворої дитини.
Реалізація концепції «Тандем» постає у функціонально-системному підході до реабілітації, відновленні систем з урахуванням індивідуальних особливостей рівня розвитку або ураження нервової системи дитини.
Концепція «Тандем» розглядається в різних напрямках (векторах): · співпраця «сімя-дитина-фахівець»;
· співпраця фахівців різного профілю;
· взаємодія методик медичного і соціально-педагогічного напрямку - в кожній методиці відновлюються всі функціональні системи (моторна, сенсорна, когнітивна, емоційно-комунікативна);
· взаємодія різних функціональних систем в процесі реабілітації.
У напрямку «сімя-дитина-фахівець», який є пріоритетним у концепції «Тандем», визначаються і вирішуються такі питання: · розуміння батьками проблем, що виникають у дитини у разі спілкування її з оточуючим світом;
· виявлення та ознайомлення батьків з можливостями дитини пристосуватись до навколишнього середовища;
· усвідомлення батьками своїх відносин з дитиною та їх корекція;
· сумісна («батьки-фахівець») розробка напрямку та завдань реабілітації дитини, складання індивідуальної інтегральної програми реабілітації;
· ознайомлення батьків з методиками комплексної медико-соціальної реабілітації (спільні зібрання батьків, пацієнтів та фахівців, лекції та співбесіди з фахівцями);
· навчання батьків методикам або елементам індивідуальної реабілітації (Войта-терапія, Бобат-терапія, лікувальна фізкультура, логопедична та психолого-педагогічна корекція, поведінкова терапія);
· визначення (сумісно «батьки-фахівець») ефективності реабілітаційних заходів у відношенні до дитини в динаміці її розвитку (анонімне анкетування батьків);
Інтегральна індивідуальна програма реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи покликана забезпечити подальший розвиток усіх функціональних систем та їх взаємодію. Концепція «Тандем» підвищує ефективність реабілітації хворих і забезпечує їх подальшу соціальну адаптацію.
Монтессорі-терапія
Монтессорі-терапія - це лікувальна педагогіка, заснована на принципах Марії Монтессорі, яка розглядала дитину як особистість із самого народження. У цьому закладена її головна відмінність від інших систем. Дитина має можливість самостійно рухатися, розвиватися. Але якщо у якихось випадках їй необхідна допомога дорослого, він її отримує.
Основний принцип методу Монтессорі ґрунтується на спостереженні за дитиною в природних умовах і прийнятті її такою, яка вона є. М. Монтессорі відкрила одну з найважливіших відмінностей дитячого світу від дорослого - наявність так званих сенситивних періодів сприйняття світу. Цих періодів декілька, і в дорослому житті вони вже ніколи не повторюються.
Сенситивні періоди розвитку дитини - це ті періоди, коли розвивається певна ділянка мозку а отже, саме в цей час потрібно створити навколо дитини таке середовище, яке б сприяло розвитку навичок, повязаних з цією ділянкою.
· від 0 до 6 років відбувається розвиток мови;
· до 5,5 - сенсорний розвиток;
· с 2,5 до 6 років у дитини виникають і закріплюються соціальні навички, коли діти легко сприймають форми ввічливого або грубого поводження, які стають нормами їхнього життя;
· від 0 до 3 років - період сприйняття порядку, період активної взаємодії з дорослими.
Якщо не скористатися можливостями, що зявилися в дітей, то вони можуть втратити інтерес до цього на все життя або повторити помилки і випадки цих періодів у найнесподіваніших і неприємних формах вже після шести років.
Дитина вчиться самостійно за допомогою спеціальних Монтессорі-материалів, у яких закладена можливість самоконтролю - коли дитина сама бачить свої помилки, і дорослому не потрібно вказувати на них. Роль учителя постає не у навчанні, а тільки у керуванні самостійною діяльністю дитини.
Діти починають займатися у групах Монтессорі зазвичай у 2,5-3,5 роки. Спочатку вони займаються в основному сенсорикою, а також з практичного життя - різного роду переливання води, пересипання піску та дрібних предметів, миття рук, посуду, прання, прасування, застібання ґудзиків, «блискавок», кнопок, соціальні навички і фізичні вправи тощо. Основною метою цих практичних вправ є розвиток дрібної і великої моторики, координації рухів, самостійності, звикання до виконання безлічі дрібних операцій у певній послідовності.
Методика Монтессорі формує в дітей широкий кругозір, внутрішню мотивацію до пізнання нового, уміння концентруватися на роботі, спостережливість і самостійність.
Нормоксична лікувальна компресія (баротерапія)
Багато хвороб успішно лікують із застосуванням баротерапії (нормоксичної лікувальної компресії), насичуючи клітини киснем і відновлюючи тканинне дихання. У такий спосіб піднімають на ноги хворих, які перенесли інсульт, важкі черепномозкові травми, лікують гіпертонію. Але раптом для лікарів баротерапія виявилася «золотим ключиком», що відкрив двері у царство успішної реабілітації дітей, які страждають на дитячий церебральний параліч.
Щадячий режим баротерапії з подачею кисню під невеликим тиском дозволяє відновити роботу постраждалих клітин мозку, перервати ланцюжок патологічних змін у ЦНС, зупинивши так званий запальний синдром аутоалергічної природи, нормалізувати мікроциркуляцію крові у судинах мозку та інших органів. Після сеансу баротерапії, отримавши можливість «дихати», клітини мозку здобувають надзвичайну працездатність. Прискорюється інтелектуальний розвиток, зростають фізичні можливості дитини. Логопеди і педагоги, які займаються з хворими дітьми, після сеансів баротерапії відзначають значне поліпшення інтелектуальних і мовних можливостей, поліпшення памяті та швидкості асоціативного мислення, істотне поліпшення дрібної моторики рук.
При цьому зменшується спастичність постраждалих мязів, вони стають пластичнішими, здатними розслаблюватися. Після 10-15 хвилин перебування в барокамері у дітей із ДЦП значно нормалізується патологічний мязовий тонус, зменшуються гіперкінези, збільшується обсяг рухів у всіх суглобах. Заняття лікувальною фізкультурою, які проходять після за сеансу баротерапії, переносяться дітьми набагато легше і дають відчутне поліпшення рухових функцій. Отримані результати при цьому зберігаються протягом 4-12 місяців, до наступного курсу реабілітаційної терапії.
Необхідні ліки на тлі баротерапії краще засвоюються і набагато ефективніші, навіть у малих дозах і при меншій тривалості їх прийому.
Баротерапія виявилася потужним каталізатором відновлення нервових клітин і поліпшення психомоторного розвитку дітей, хворих на ДЦП, що не поступається за ефективністю стовбурним клітинам.
Лікувальний навантажувальний костюм «Аделі» та електрична стимуляція мязів при ходьбі
Лікувальний навантажувальний костюм є водночас мяким ортопедичним апаратом і навантажувальним тренажером, який впливає на багаторазове посилення і корекцію пропріоцептивної імпульсації в кору та підкірку головного мозку. Це нормалізує функції ушкоджених структур мозку, які контролюють моторику.
Як ортопедичний апарат він сприяє одномоментній корекції пози тулуба і нижніх кінцівок, виведенню суглобів у максимально можливе фізіологічне положення, виконуючи функції еластичного фіксуючого каркаса. Впливає на усунення сколіотичної постанови хребта, гіперлордозу і кіфозу, патологічних згинальних установок у тазостегнових, колінних та гомілковостопних суглобах.
Як навантажувальний костюм він допомагає гасити патологічні рефлекси і дозволяє дати дозоване навантаження на необхідні мязи, підсилюючи вплив лікувальних гімнастичних вправ. Зближаючи зі значним навантаженням суглобні поверхні, навантажуючи або розтягуючи необхідні мязи, костюм різко підсилює фізіологічно необхідний пропріоцептивний вплив на центральну нервову систему, яка отримує потужний імпульс інформації про набуття правильної пози тулуба і кінцівок, можливості правильно стояти і ходити, робити фізичні вправи (нормалізація статики і кінетики). При цьому придушуються і практично зникають гіперкінези мязів, включаючи гіперкінези мовної та мімічної мускулатури обличчя, різко поліпшуючи мову дитини.
Потужна пропріоцептивна імпульсація стимулює ЦНС і сприяє активації її діяльності у всіх напрямках - від розвитку психо-мовних і фізичних функцій до нормалізації судорожної активності на ЕЕГ. Однак варто памятати, що при активних епілептиформних судорогах застосування костюма може викликати їхнє посилення, у звязку з чим протипоказано.
У результаті застосування навантажувального костюма результативність ЛФК і лікування в цілому набагато зростає, і бажаний ефект можна досягти у найкоротший термін. Діти починають самостійно пересуватися на 1-2 роки раніше, ніж при звичайному лікуванні.
Застосовувати лікувальний навантажувальний костюм потрібно з урахуванням відносних та абсолютних протипоказань, аби не було небажаних ускладнень.
Метод штучної корекції рухів за допомогою багатоканальної функціональної електричної стимуляції мязів відповідно до природної програми рухів людини
У процесі лікування набагато підсилюється сила і функція мязів, які стимулюються, що дозволяє швидше нормалізувати статичні та рухові порушення, а також виробити правильний малюнок ходьби.
У ході лікування відзначається купірування корінцевих болючих синдромів, відновлення обєму рухів у хребті та кінцівках, різко збільшуються основні характеристики кроку (довжина, темп, швидкість), збільшується опорна і толчкова функція нижніх кінцівок (і верхніх при їх лікуванні), зростає електрична активність мязів, поліпшуються тазові функції.
Метод високоефективний для хворих ДЦП і млявими парезами різної етіології, при корекції вальгусних і варусних деформацій стіп, у лікуванні сколіозів різного ступеня важкості, остеохондрозу та при грижах міжхребтових дисків (консервативне і післяопераційне ведення). Обовязково обєднується з ортопедичною корекцією і носінням корсетів, ортезів та апаратів.
Лікувальний ефект при використанні даного методу досягається набагато швидше.
Поступово в ході лікування хворі починають пересуватися без додаткової опори та ортопедичних апаратів. Ремісія болючих синдромів становить від 2 до 5 років.
При нефіксованих формах сколіозів у 70% випадків наявне зменшення деформації (на 55-80%!), в інших 30% - зупинене прогресування захворювання.
Максимальний ефект приносить комплексна реабілітація, що поєднує обидва перерахованих вище методи, доповнені масажем, рефлексотерапією, повноцінним ортезуванням, необхідними фізіотерапевтичними процедурами та заняттями у басейні, застосуванням строго необхідних лікарських препаратів. Педагогічна робота сімейного психолога, педагога і логопеда також необхідні.
Хірургічні методи лікування ДЦП
Одним з додаткових засобів лікування ДЦП є хірургічні методи. Найбільш розповсюдженими з них є ортопедичні втручання, спрямовані на усунення вкорочення мязів і кісткових деформацій. Метою цих операції у дитини з потенціалом до ходьби в майбутньому є поліпшення можливостей до пересування. Для дітей у яких немає перспективи самостійної ходьби, метою оперативного втручання може бути поліпшення можливості сидіти, полегшення виконання гігієнічних функцій, а також, у ряді випадків, усунення болевих синдромів.
Найбільш розповсюдженими є операції, спрямовані на корекцію сколіозу, дислокації кульшових суглобів, подовження чи перенос сухожиль, для зниження дисбалансу спастичних мязів, а також остеотомія з метою виправлення неправильного положення кінцівки.
В даний час вченими ще не вироблена єдина точка зору щодо оптимального часу проведення хірургічного лікування. Відповідно до існуючих рекомендацій, при вирішенні питання доцільності проведення операції необхідно враховувати ступінь зрілості нервової системи, наявність потенціалу до розвитку самостійної ходьби, а також швидкість розвитку і прогресування деформацій.
Ефективність проведення хірургічних втручань в даний час є актуальним питанням. У рамках наукової програми по оцінці ефективності різних методів лікування, яку проводить Американська академія церебральних паралічів (American Academy of Cerebral Palsy and Developmental Medicine), був проведений великий аналіз існуючих публікацій щодо застосування аддуктотомії для профілактики підвивиху кульшового суглоба при ДЦП [1]. Огляд літератури показав, що рентгенологічні поліпшення після проведення аддуктотомії при підвивихах кульшових суглобів відмічалися лише в 168 випадках з 530. Ці ж учені показали, що в даний час немає жодного достовірного дослідження, яке переконливо доводило би поліпшення якості життя пацієнтів з церебальним паралічем після проведення аддуктотомії, тобто, зменшення болевого синдрому, поліпшення гігієни тазових органів, збільшення обєму рухів у кульшових суглобах, поліпшення сидіння і зменшення перекосу таза.
Останнім часом, поряд з використанням традиційних нейро-ортопедичних підходів, що характеризуються роботою хірурга безпосередньо на спазмованих мязах, і сухожиллях, деформованих чи недорозвинених суглобах, останнім часом в західних країнах застосовуються методи функціональної нейрохірургії.
Одним з таких методів є селективна дорзальна різотомія. При цьому, після ламінектомії (розрізу дуги хребця, який дає доступ до спинного мозку) проводиться хірургічне перерізання 70-90% чутливих задніх корінців поперекового відділу (L2-S1) у місці їхнього відгалуження від спинного мозку. У деяких пацієнтів з ДЦП це втручання допомагає знизити спастику мязів і поліпшити здатність сидіти, стояти чи ходити. Для цієї операції необхідний ретельний добір пацієнтів, тому що мязова слабість, що виникає після операції, може істотно знизити рівень функціональної незалежності пацієнта.
Іншим методом нейрохірургічного втручання при ДЦП є методи довготривалого введення в спинно-мозковий канал (інтратекально) препарату Баклофен. Цей препарат є похідною від гамма аміномасляної кислоти. Механізм його дії полягає в пресинаптическом виділення збудливого трансмітера аферентними волокнами.
Баклофен вводиться в підоболонковий простір спинного мозку за допомогою інфузійної системи, що включає насос, який вживлюється в підшкірну клітковину передньої черевної стінки, і катетер, проведений в спинно мозковий канал нижче конуса спинного мозку. Насос забезпечує безперервну подачу препарату в спинномозкову рідину. Резервуар насосу поповнюється кожні 3 місяці за допомогою інєкції. Дана методика забезпечує цілий ряд переваг для хворого: Баклофен надходить безпосередньо на місце дії через спинномозкову рідину, крім того, підтримується стійка концентрація препарату в спинномозковій рідині в порівнянні з змінним рівнем при його оральном прийомі
При цьому багато дослідників вважають, що методи інтратекального введення баклофену і селективної дорзальної різотомії є малоефективними при наявності в хворого фіксованих деформацій кінцівок, а максимально ефективні при нефіксованих рефлекторних контрактурах, що виникають в вертикальному положенні тіла хворого й обумовлені спастичністю мязів і їх силовим дисбалансом.
Широкий спектр існуючих методів хірургічного лікування ДЦП вимагає подальшого ретельного вивчення з метою розробки детальних показів і протипоказів до їх застосування в пацієнтів різних вікових груп з різними клінічними формами ДЦП.
Медикаментозне лікування ДЦП
Медикаментозне лікування застосовуються при лікуванні в гострому періоді ураження головного мозку новонародженої дитини, переважно в першому півріччі життя.
При формуванні церебрального паралічу медикаментозне лікування переважно призначається тим пацієнтам, у яких ДЦП супроводжується судорогами, а також іноді використовується для зниження спастики мязів та мимовільних рухів.
Для боротьби зі судомами застосовують наступні групи медикаментів: Антиконвульсанти, які швидко припиняють судомну активність та запобігають її повторному виникненню. Існує велика кількість різних медикаментів які відрізняються за своїм механізмом дії.
Бензодіазепіни це препарати, які діють на хімічні процеси в мозку. Найпоширенішим з них є діазепам, який нерідко застосовуються в екстрених випадках для зупинки частих судом або епілетптичного статусу.
Переважно препарати підбираються пацієнтам індивідуально, в залежності від типу судом. Жоден препарат не є ефективним при всіх типах приступів. Проте, інколи пацієнтам з однаковими типами судомних приступів краще допомагають різні типи медикаментів, а багато кому необхідне застосування одночасно двох або більше препаратів.
Медикаменти також інколи застосовуються для зниження спастики мязів, особливо після хірургічних втручань. З цією метою найчастіше застосовують наступні медикаменти: діазепам, який діє як загальний релаксант мозку і тіла; баклофен (ліорезал), який блокує сигнали (команди до скорочення) від спинного мозку до мязів та дантролен, який впливає на процес скорочення мязів. При пероральному введенні (прийомі у вигляді таблеток) ці медикаменти можуть знизити мязовий тонус лише на короткий період часу. Їх значення для тривалої регуляції мязового тонусу ніким ще не доказано. Вони можуть викликати суттєві побічні ефекти, такі як сонливість, а їх вплив на дитячу нервову систему ще не вивчений. Зараз доволі активно вивчаються переваги та слабкі сторони інших шляхів введення цих препаратів - зокрема з застосуванням баклофенових насосів - мініатюрних пристроїв, які вживлюються під шкіру пацієнта, і дають можливість дозовано вводити необхідний препарат прямо в ліквор спинного мозку.
Пацієнтам з гіперкінетичними формами ДЦП інколи назначають препарати, які допомагають знизити інтенсивність мимовільних рухів. При цьому назначають препарати допамінергічної або антихіолнергічної дії.
Допамінергічні ліки широко застосовуються в лікуванні хвороби Паркінсона, вони підвищують вміст в мозку хімічної речовини, яка називається допамін. За рахунок цього досягається зниження ригідності мязів та патологічних рухів. Прикладом таких ліків є леводопа.
Дія антихолінергічних препаратів полягає в зниженні активності хімічної речовини, яка називається ацетилхолін. Ацетилхолін є нейротрансмітером який допомагає передавати інформацію між деякими нервовими клітинами та запускає процес скорочення мязів.
До медикаментозного лікування також можна віднести введення ботулінового токсину А - широко відомого як Ботокс. При інєкційному введенні він викликає помірний параліч мязів та зменшує їх напруження. При церебральних паралічах він застосовується для зниження спастики мязів кінцівок і збільшення обєму рухів та загальної рухливості. Ефект ботулінових інєкцій переважно триває 3-6 місяців.
Медикаментозне лікування може бути є лише доповненням і жодною мірою не може замінити фізичну реабілітацію та інші методи лікування, спрямовані на розвиток моторних функцій дитини. Медикаменти застосовуються при лікуванні в гострому періоді перинатальних гіпоксичних або травматичних уражень мозку переважно у першому півріччі життя.
Войта терапія
Метод Войта терапії, відомий також як метод рефлекс-локомоції, був розроблений чеським лікарем Вацлавом Войтою (Vaclav Vojta, 1917-2000) на початку 50-х років. Цей метод відновного лікування був створений емпірично, при вивченні моторних реакцій, які спостерігаються у відповідь на специфічну стимуляцію, проведену в певних положеннях дитини. Вацлавом Войтою встановив, що ця стимуляція викликає глобальну мязову активність, яка є присутньою у всіх формах людського пересування (локомоції).
Описані В. Войтою «Глобальні моделі» стали теоретичною основою методу рефлекс - локомоції. Термін «глобальні локомоції» означає моторні відповіді, які виникають під час застосування методу рефлекс-локомоції. При цьому мязи всього тіла координовано активуються, імпульси надходять в усі регулюючі ланки нервової системи, що сприяє формуванню нових рефлекторних звязків. В рухові моделі втягують не лише скелетні мязи, але й мімічні, очні, дихальні мязи, а також мязи, що беруть участь у ковтальних рухах, перистальтиці кишечнику і сечового міхура.
Описані моторні реакції викликаються дозованим тиском на певні зони тіла пацієнта, який знаходиться в положенні на животі, або в положенні на боці. Ці глобальні моделі є частиною різних рухових актів людини - хапання, перевороту, повзання і ходьби. Вони становлять основу для моторної реабілітації пацієнтів різних вікових груп - немовлят, дітей, підлітків і дорослих.
Завдяки своїм дослідженням др. Войта виявив, що рефлекторні реакції, які виникають у людей з уже сформованими руховими порушеннями аналогічні реакціям здорових дітей. Це означало, що можна стимулювати формування важливих рухових моделей ще в ранньому віці, тобто створювати необхідні «будівельні блоки» для раннього моторного розвитку.
Метою методу рефлекс-локомоції є розвиток у дитини навичок контролю положення тіла, формування опорної функції кінцівок і стимулювання координованої мязової активності. Ці навички порушені у всіх пацієнтів з центральними і периферичними ураженнями нервової системи, а також у пацієнтів з порушеннями опорно рухового апарата спричиненими іншими факторами.
Патологічні рухові моделі, які виникають при ураженнях нервової системи, можуть коригуватися за допомогою методу рефлекс-локомоції. У практиці застосування методу Войта використовуються два так званих - координаційних комплекси: рефлекс повзання і рефлекс перевороту. Ці два рефлекси вивчалися в пацієнтів з руховими порушеннями (спастичними паралічами), а також у здорових немовлят і дітей раннього вікую.
Лікувальний ефект при Войта терапії може бути досягнутий при частому повторенні вправ протягом тривалого часу. При цьому в лікувальний процес залучаються батьки, які проходять необхідний курс навчання під керівництвом фахівця з Войта терапії з наступним проведенням компле
Список литературы
1. Абрамова Т.Ф. Фізична реабілітація дітей з порушеннями функцій опорно-рухового апарата. / Абрамова Т.Ф., Гончарова Г.А., Гросс Н.А. // Дитячий церебральний параліч. М.: Радянський спорт, 2000. - с. 131-135.
2. Авакян Г.Н. Вивчення координаційних порушень у хворих дитячим церебральним паралічем. / Авакая Г.Н., Булаева Н.В., Гроппа С.А./ Кишинів: Охорона здоровя - 1984. - №2 з 23 - 24.
3. Белова Г.И. Відбудовне лікування дітей, хворих церебральним паралічем, в умовах санаторію. / Белова Г.И., Семенова К.А., Шамарин Т.Г. / К.: Здоровя, 1984. - 104 с.
4. Бен ван дер Стам. Допомога дітям при церебральному паралічі. Практичні поради / Бен ван дер Стам. - Львів: Місіонер, 1995. - 72с
5. Бортфельд С.А. Лікувальна фізична культура і масаж при дитячому церебральному паралічі. / Бортфельд С.А., Рогачова Е.И. / Л.: Медицина, 1986. - 176 с.
6. Валеев Н.М. Рухливі ігри в системі реабілітації дітей з церебральним паралічем. / Валеев Н.М. / М.: Фізкультура в профілактиці лікуванні і релаксації - 2004. - №5 - с. 29 - 31.
7. Герцин Г.И. Реабілітація дітей з поразками опорно-рухового апарата в санаторно-курортних умовах. / Г.И. Герцин, А.А. Лобенко. // Дитячий церебральний параліч. - М.: Медицина, 1989. с. 198 - 218
8. Гришулина Н.Ю. Адаптивна фізкультурно - спортивна корекція статомоторних вегетативних порушень у дітей, хворих на церебральний параліч. / Гришулина Н.Ю./ М.: Медична перспектива - 2004. - т4. - №1 - с. 96 - 99.
9. Ефименко Н.Н.В. Зміст і методика занять фізкультурою з дітьми, що страждають церебральним паралічем. / Ефименко Н.Н., Сермеев Б. У / М.: Радянський спорт, - 1991. - с. 24 - 50.
10.Іванникова Е.Д. Роль лікувальної фізичної культури і трудотерапії в комплексному лікуванні хворих страждаючих дитячому церебральному паралічем / Іванникова Е.Д. / М.: Медицина - 1973. - с. 38 - 45, 120 - 127
11.Іллященко Т.Д. Корекція психосоціального розвитку дітей з церебральним паралічем у реабілітаційному центрі / Т.Д. Іллященко. - К., 2003.
12. Кожевникова В.Т. Вестибулярне тренування в лікуванні хворих із ДЦП / Кожевникова В.Т. / М.: Фізкультура в профілактиці лікуванні і релаксації - 2004 - №1 - с. 20 - 22.
13. Кожевникова В.Т. Сучасна концепція фізичної реабілітації дітей хворих дитячим церебральним паралічем/ Кожевникова В.Т. / М.:, журн Мед., техніка 2005. - №2 - с. 42 - 45
14. Козявкін В. І. Методи оцінки ефективності медичної реабілітації в системі інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. /В. І. Козявкін, О.О. Кочмар/ Л.: Українській медичний часопис №3 (35), 2003. - с. 61 - 66.
15. Лебедєв В.Н. Про ролі порушень функції вестибулярного апарата в патогенезі і клініці ДЦП I/Матеріали 1-й Респ. научн. конф.: Дитячий церебральний параліч. / Лебедєв В.Н. / Л., 1974. С. 64 - 65.
16. Лильин E.T., Степанченко О.В., Бриль А.Г. Современные технологии восстановительного лечения и реабилитации больных с детским церебральным параличом. // Детский Доктор, 1999. - 2.
17. Мастюкова Е.М. Фізичне виховання дітей з церебральним паралічем / Е.М. Мастюкова / - М.: Освіта, - 1991. - 159 с.
18. Перхурова И.С. Регуляція пози і ходьби при ДЦП і деякі способи корекції. / Перхурова И.С., Лузиновин В.М., Сологубов Е.М. / М.:, журн Мед., техніка - 1996. - №3 - с. 31 - 36
19. Текорюс В.В. Лікування рухових порушень у дітей з церебральним паралічем / Текорюс В.В. / Невропатологія і психіатрія. М.: Медицина, - 1985. - т. 84. - 205 - 341 с.
20. Тюрин А.В. Комплексна реабілітація інвалідів з порушенням опорно-рухового апарата при ДЦП / Тюрин А.В./ М.: Лікарська праворуч - 2002. - №3 - 4, с. 93 - 98.
21. Фонарев А.М. Розвиток орієнтованих реакцій у дітей./ Фонарев А.М. / М.: Педагогіка, - 1977. - 67 с.
22. О.Г. Вплив корекції рухових порушень на функціональний стан мозку при дитячому церебральному паралічем / Шейнкман О.Г. / М.:, Невропатологія і психіатрія - 2000. - т 100 - №3 - с. 28 - 32