Iсторико-правові аспекти становлення прав людини у світі та в Україні. Європейські стандарти захисту прав людини. Розвиток кримінально-процесуального законодавства в Україні. Положення Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Аннотация к работе
Людство на шляху утвердження прав і свобод людини пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносин між ними. Демократизації процесу, повязаного з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяло прийняття низки міжнародних документів щодо закріплення, правової регламентації та розробки механізму міжнародного захисту прав людини у державах, що підписали відповідні міжнародні документи. Істотною відмінністю міжнародних правових документів у галузі прав людини від інших міжнародних угод є те, що зобовязання, що накладаються на держави, регулюють відносини не стільки з іншими державами, скільки мають своєю метою захистити права і свободи громадян саме цієї держави. Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов‘язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 року, Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього від 9 грудня 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду і покаранні за нього від 30 листопада 1973 року, Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів звертання і покарання від 10 грудня 1984 року і європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 4 листопада 1950 року. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод встановлює не лише найбільш вдалу у світі систему норм міжнародного права систему норм міжнародного права для захисту прав людини, але й одну з найбільш розвинутих форм міжнародної юридичної процедури.Адже більшість норм ЄСХ(п) містять оцінювальні поняття (наприклад, «достатній життєвий рівень», «справедливі, безпечні та здорові умови праці», «належні умови для професійної підготовки», «належний соціальний, правовий та економічний захист», «гідне ставлення на роботі»), межі змісту яких визначає Європейський комітет із соціальних прав з огляду на особливості соціально-економічних прав та, зокрема, на можливість реалізації державою відповідних «позитивних» обовязків залежно від економічної ситуації у ній. У сфері зайнятості Хартія забороняє примусову працю; працю осіб, що не досягли 15-річного віку; передбачає особливі умови праці для осіб віком від 15 до 18 років; гарантує право заробляти на життя вільно обраною працею, а також цілковиту зайнятість; створення справедливих умов праці, зокрема у сфері тривалості робочого дня й розміру винагороди; захист від сексуальних домагань і моральних принижень; свободу створення профспілок й інших організацій працівників для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; свободу кожного вступати чи не вступати в такі організації; заохочення спільних консультацій, колективних переговорів, механізму примирення і добровільного арбітражу; захист на випадок звільнення; право на страйк. Хартія гарантує правовий захист сімї; право на соціальне забезпечення, соціальну допомогу і соціальні служби; право на захист від бідності та соціального відчуження; вживання спеціальних заходів для захисту осіб літнього віку, родини, дітей і молоді; право на воззєднання родини; право громадян на виїзд із країни; наявність процедурних гарантій у разі висилання з країни; спрощення імміграційного режиму для європейських працівників; право чоловіків і жінок на однакове ставлення і рівні можливості у галузі зайнятості; права іноземців, що проживають і легально працюють на території даної країни, заборону дискримінації за ознаками раси, статі, віку, кольору шкіри, мови, релігії, поглядів, національності, соціального походження, стану здоровя, чи належності до національних меншин у галузі всіх прав, проголошених Хартією; право осіб з обмеженими правами на соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті. Після цього звернення Комітет з правових питань постановив, що “хоча кожна держава має право встановлювати норми для захисту прав людини в межах своєї території, метою колективної гарантії повинно бути забезпечення того, щоб такі норми та їх застосування відповідали загальним принципам права, визнаним цивілізованими державами (ст. Серцевиною є її дві факультативні статті, які забезпечують вирішальні складові механізму правозастосування системи: стаття 25, яка дає як окремим особам, так і державам право на звернення до Європейської комісії з прав людини, і стаття 46, яка уповноважує Європейський Суд з прав людини провадити слухання і розгляд справ, про які доповіла Комісія.Ухвалення 1996 року Конституції незалежної України, яка передбачала суттєві зміни в структурі кримінальної юстиції, зокрема в розподілі повноважень прокурорів та суддів, підвищення ролі судді у питаннях, повязаних з обмеженням прав та свобод громадян, запровадження інституту присяжних засідателів, позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування, обумовило необхідність прийняття нового КПК.
План
Зміст
Вступ.
1) Історико-правові аспекти становлення прав людини у світі та в Україні.
2)Європейські стандарти захисту прав людини.
3)Розвиток кримінально-процесуального законодавства в Україні.