Загальні риси розвитку культури. XIX століття увійшло в історію світової культури як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики, духовності. У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини.
Аннотация к работе
Зміст Вступ 1. Загальні риси розвитку культури XIX століття 2. Криза у мистецтві XIX століття та шляхи її подолання Список використаної літератури Вступ У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На грунті наукового світогляду створюється нова культура, в якій експериментальна наука поступово захоплює домінуючі позиції. Вчений перестає називати себе філософом, як він це робив v XVIII ст. Справді, коли протягом життя одного покоління людей руйнуються монархії, виникають нові держави, повністю перекроюється політична карта Європи, докорінно змінюється життя цілих народів, люди на власному досвіді переконуються в тому, що суспільство безперервно розвивається. Мабуть, найвагомішою серед них була школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації (О. Тьєррі, О. Міньє, Ф. Гізо). Видатний німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770- 1831 рр.) зробив спробу систематизації всього змісту виробленої людством культури. Показово, що своїм духовним батьком Гегель визнавав видатного німецького поета, мислителя, природознавця Иоганна-Вольфганга Гете (1749-1832 рр.). Без «Східних поем» важко собі уявити творчість видатного англійського поета Д. Байрона. Орієнталістські сюжети були притаманні німецьким романтикам (Шлегель, Гауф, Рюккерт, Платен), вплинули на формування французького романтичного живопису (Делакруа, Шассеріо). У другій половині XIX ст. європейський та північноамериканський живопис зазнає впливу японського мистецтва, яке відіграло важливу роль у творчості Мане, Дега, Уістлера. Ось, наприклад, які настанови давав скульпторам начальник відділення витончених мистецтв міністерства внутрішніх справ Франції доби наполеонівської імперії: «Риси гарного обличчя є простими, правильними і якомога менш ускладненими. Тема злого та страшного світу з його сліпою владою матеріальних цінностей, ірраціональністю людської долі, одноманітністю повсякденного життя пройшла крізь всю історію романтичної літератури XIX ст., знайшовши найбільш яскраве втілення в творах видатного англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788-1824 Рр.), німецького письменника, композитора, художника Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776-1822 рр.), американського письменника Едгара Ал-лана По (1809-1849 рр.), а також російського поета Михайла Лєрмонтова (1814-1841 рр.), автора поеми «Демон», яка є геніальним символічним втіленням ідеї бунту особистості проти несправедливого, антилюдяного світового устрою.