Взаємозв"язок між характером процесу регіональної інтеграції і компліментарністю методологічного підходу у вивченні міжнародних систем. Аналіз тенденцій розвитку східноєвропейської політики Франції в контексті проблематики розширення Європейського Союзу.
Аннотация к работе
Актуальність теми дослідження визначається сутнісною зміною парадигми світового розвитку 2-го і 3-го тисячоліть, що викликає надто диференційовані, а часом і суперечливі оцінки в різних школах політичної думки. Франція як системна складова, що впроваджує на макрорівень політичної дії ЄС національні настанови, демонструє ефективність якісно нового шляху національно-державної самореалізації в масштабі світової системи міжнародних відносин. Мікрорівень французької дії, взятої окремо, віддзеркалює сингулярний характер розвязання дихотомії "національна держава Ї регіон", що увібрала в себе традиції власного формування, досвід практичної участі, бачення "ідеальної" моделі регіонального системоутворення. Нова ситуація потребує цілісного аналізу та використання інтеграційного досвіду Франції як "середньої" держави в системі високого рівня взаємозалежності. Вагомий фактологічний матеріал дисертації дозволяє на конкретному прикладі чітко зясувати сенс, особливості і механіку участі національних акторів у виробленні інтегративного "політичного продукту", що має науково-теоретичне і практичне значення для вдосконалення інтеграційної стратегії України.У першому розділі "Еволюція зарубіжних концепцій європейської інтеграції" простежено розвиток теоретико-концептуальних засад дослідження інтеграційної політики держави як дійового актора регіонального інтеграційного процесу. Геополітичний напрямок, що віддає перевагу схемі "система за системою", дозволяє фіксувати особливості певної культурно-цивілізаційної спільноти в межах географічного регіону як особливості регіональної структури, що є складовою частиною світової системної організації. Леві та ін.) надав можливості розглянути європеїзацію як процес дифузії, що здійснюється через контакти ліній "Захід-Схід" та "Північ-Південь", створюючи умови для інтраєвропейської самогенерації. Практичний вимір охарактеризовано наступними факторами: синергетикою франко-німецьких відносин, актуалізацією франко-американського зближення, еволюцією французької офіційної позиції щодо розширення ЄС і перспектив країн Центральної та Південно-Східної Європи. Аналізуючи проект "великої конференції", автор дійшов наступних висновків: проект не відповідав класичній моделі конфедеративного устрою, конфедеративно-федеральний сенс концептуальної платформи віддзеркалив ступінь диферентності між поступом економіко-політичної інтеграції регіону, принциповим фактором стримання профедеральної концептуальної еволюції визначена проблема трансферту національного суверенітету.Інтеграційна політика Франції базується на глобальному баченні стратегії розвитку європейського регіону як полюсу світової рівноваги. Інтеграційний процес розглядається як складова цивілізаційного проекту і є відповіддю регіональної спільноти на глибинні трансформації світової системи міжнародних відносин. Пріоритет участі в інституційному реформуванні ЄС, створенні механізму "посиленого співробітництва" паралельно з нарощуванням французької присутності на потенційному просторі регіонального утворення є ознакою праксеологізації інтеграційної дії Франції, що підтверджує чи заперечує вірність обраних концептуальних засад шляхом їх практичної версифікації. Високий ступінь інтеграційного входження французької держави і, як наслідок, французького соціуму до регіональної системи взаємозалежності каталізує державну дію Франції у напрямку неконфліктної конвергенції національних ідентичностей в ідентичність європейську. Платформа ідентичного культурно-цивілізаційного походження європейців у її французькому баченні доповнена ідентифікацією за стилем життєвої самореалізації, що передбачає багатоскладність структури європейської ідентичності, формуючи соціоекологічну домінанту в інтеграційній політиці Франції.
План
Основний зміст дисертації
Вывод
І. Інтеграційна політика Франції базується на глобальному баченні стратегії розвитку європейського регіону як полюсу світової рівноваги. Інтеграційний процес розглядається як складова цивілізаційного проекту і є відповіддю регіональної спільноти на глибинні трансформації світової системи міжнародних відносин.
ІІ. Концептуальний вимір інтеграційної політики Франції характеризується комплексним підходом, що вбирає в себе і синтезує багатоваріантне бачення інтеграційного розвитку регіону.
Ключовими визначені концепції "Великої конфедерації" та "Європи держав". Головним принципом інтеграційної взаємодії виступає примат інтеретатизму, проте фіксація зростання компетенцій регіональних структур водночас віддзеркалює все ту ж федеративну сутність концептуальної еволюції.
ІІІ. У практичному вимірі поступово актуалізуються можливості функціонально-інструментального підходу. Пріоритет участі в інституційному реформуванні ЄС, створенні механізму "посиленого співробітництва" паралельно з нарощуванням французької присутності на потенційному просторі регіонального утворення є ознакою праксеологізації інтеграційної дії Франції, що підтверджує чи заперечує вірність обраних концептуальних засад шляхом їх практичної версифікації.
IV. Високий ступінь інтеграційного входження французької держави і, як наслідок, французького соціуму до регіональної системи взаємозалежності каталізує державну дію Франції у напрямку неконфліктної конвергенції національних ідентичностей в ідентичність європейську.
Платформа ідентичного культурно-цивілізаційного походження європейців у її французькому баченні доповнена ідентифікацією за стилем життєвої самореалізації, що передбачає багатоскладність структури європейської ідентичності, формуючи соціоекологічну домінанту в інтеграційній політиці Франції.
V. Провідною детермінантою інтеграційного розвитку європейського регіону константно залишається франко-німецька взаємодія. Партнерський діалог між Францією і ФРН найбільш багатовимірним чином віддзеркалює складність характеру інтраєвропейського інтеграційного дискурсу, що заломлюється крізь призму труднощів співіснування (різного досвіду державотворення, традицій політичного адміністрування, геополітичних орієнтацій).
VI. Головні вектори спрямованості сумарної взаємодії Франції і ФРН - поглиблення компетентно-функціональної ваги структур ЄС і розширення його території є додатковими складовими єдиної програми регіонального системного розвитку.
VII. Легітимація ЄС як зовнішньополітичної сутності в межах світової системи міжнародних відносин модифікує платформу трансатлантичного співробітництва. Імплікація нової ланки до євро-американського системного ланцюга відповідає реалізації французької програми комплексної автономізації європейського регіону від впливу втручання США до внутрішньої та зовнішньої політики ЄС.
VIII. Домінуючими витоками розбіжностей франко-американських орієнтацій у вимірі європейської інтеграції є проблеми організації системи європейської безпеки з максимою "європеїзації" Північно-Атлантичного Альянсу, а також рівнів участі США в процесі становлення східноєвропейських держав як складових простору демократії і свободи.
Разом з тим, спільність глобального бачення світової еволюції дозволяє досягти більш високого ступеня конвергенції позицій та інтенсивності практичної взаємодії.
ІХ. В контексті проблематики розширення Європейського Союзу вплив "німецького" та "американського" факторів на інтеграційну політику Французької Республіки має сенс каталізуючої дії, що сприяє динамізації процесу регіональної інтеграції в цілому.
Позитивні результати інтеграції політичних позицій Франції, ФРН і США мають велике значення для майбутньої еволюції західної цивілізаційної спільноти.
Х. Французьке стратегічне бачення проблеми розширення ЄС відповідає сенсу проекту "єдиної Європи" і фіксує потребу включення "нових демократій" як повноправних складових до регіональної політичної системи. Попередньою умовою здійснення розширень союзної території визначена інституційно-реформуюча підготовка ЄС до майбутньої титанізації.
ХІ. Згідно з комплексним концептуальним підходом вибір робиться на користь гнучкої "поліцентричної моделі" регіональної організації з чіткою диференційною домінантою і практикою селективного відбору кандидатів за принципом критеріальної відповідності.
ХІІ. Фіксується постійність тенденції зростання інтенсифікації взаємодії з країнами - кандидатами (реальними і потенційними) як на рівні двосторонніх відносин, так і на рівні структур ЄС.
ХІІІ. Позиція Франції щодо європейських перспектив України є вивіреною і реалістичною. Франція визнає Україну як важливого актора у справі обєднання європейського регіону в цілісну систему високого рівня функціональності. Разом з тим, фіксується факт залежності підключення української підсистеми до регіональної системи від спроможності України до проєвропейської "самогенерації".
XIV. Поглиблення двосторонньої взаємодії між Францією і Україною є необхідним моментом реалізації європейської регіональної ідеї. Зростання взаємодії, збільшення напрямків співробітництва, удосконалення функціональної механіки на сучасному етапі є внеском до справи гідного партнерства у майбутньому як рівноправних складових регіональної політичної системи.
Список литературы
1. Погорська І. Франко-німецький чинник Європейського інтегрування // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск №8. К.: ІСЕМВ НАН України, 1999. С. 31-37.
2. Погорська І. Париж, Берлін, Вашингтон: трансатлантична вісь компромісів // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск № 10. К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. С. 37-43.
3. Погорська І. Перспективи франко-українського співробітництва в галузі безпеки // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск № 15. К.: ІСЕМВ НАН України, 2001. С. 49-54.
4. Погорська І. Євроінтеграційна політика Франції // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск № 20. К.: ІСЕМВ НАН України, 2000. С. 110-114.