Дослідження політичної доктрини Аристотеля, на основі його "Політики". Вплив політико-правової концепції Аристотеля на процес становлення і розвитку політичної думки в Античності, Середньовіччі та Новому часі та на розвиток європейської політичної думки.
Аннотация к работе
Результатом емпіричних пошуків античної політичної філософії було написання Арістотелем "Політики", твору, який відноситься до числа найбільш відомих і змістовних трактатів людства про державу. Всі теоретики і практики, які звертали свої погляди до державного будівництва, використовували ідеї, висловлені у "Політиці" Арістотелем. Розглянуті філософом такі питання державного будівництва як сутність держави та її елементів, форм державних правлінь, права і закону, органів влади та їхніх функцій, теорія "середнього громадянина" і "середнього власника", вирішення проблеми підкупу посадових осіб та виховання кадрів керівників, а загалом усе те, що становить основу сучасного розуміння правової держави і громадянського суспільства, мало непересічну актуальність як у минулому, так і має практичну значимість і в сьогоденні. Пропонована дисертація є першим системним дослідженням, де поєднано в єдине логічне ціле аналіз і оцінка “Політики”, її історична доля та розгляд ідейного звязку європейських політичних теорій з концепцією Арістотеля через призму проблем державознавства. Дисертант ставить своєю метою обєктивно, у комплексі дослідити політичну концепцію Арістотеля на основі його "Політики", встановити і довести фактичним матеріалом ідейний звязок з нею європейської політико-правової думки подальших віків.Крім "Політики" Арістотеля при написанні третього й четвертого розділів дисертації використано також політико-правові твори європейської (від Полібія до Г.Гегеля) політичної думки, виходячи із сутності тематики і завдання нашого дослідження. У роботі використано ті джерела політичної, правової й філософської думки, які мали певний змістовний звязок і зазнали впливу політико-правових ідей Арістотеля, висвітлених у "Політиці". Дослідження процесу ідейного звязку європейської політичної думки з "Політикою" Арістотеля та її вплив на розвиток політичних проблем не було до цього часу предметом вивчення. У загальному огляді методології підходу до проблем власне "Політики" Арістотеля, хотілось би накреслити ряд основних моментів. Тому, враховуючи таку невизначеність в оцінках дослідників і відсутність в українській історико-політичній науці будь-яких студій "Політики" Арістотеля, а тим більше дослідження її звязку з європейською політичною думкою, назріла необхідність у комплексному історико-політологічно-філософському дослідженні, незаангажованому різними ідеологічними уявленнями як політичної концепції Стагірита, так і впливу її основних проблемних ідей на формування уявлень про них в Античності, Середньовіччі та Новому часі у західноєвропейській політичній думці.Особливість "Політики" Арістотеля полягає у тому, що в ній реальні шляхи державотворення, підґрунтям яких є історична дійсність, явно переважають над утопічними, на відміну від проектів попередників. Тому "Політика" є цінним джерелом, як для вивчення політичних поглядів самого Арістотеля, так і для дослідження давньогрецької історії, а розроблена ним дедуктивна методика вивчення політичних процесів залишається дієздатною і по-сьогодні. Реальна мета існування держави повинна включати в себе і моральне зростання громадян, бо держава має бути обєднанням людей, які живуть разом для досягнення кращого життя. Це є "ідея" або суть держави; ці визначення привели Арістотеля до переконання, що держава є "самодостатньою", тобто вона сама по собі здатна забезпечити всі умови, за яких можливий її подальший розвиток. Закон, структура держави, держава і форма правління мають тенденцію до єднання.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
У висновках підбито основні положення дослідження. Особливість "Політики" Арістотеля полягає у тому, що в ній реальні шляхи державотворення, підґрунтям яких є історична дійсність, явно переважають над утопічними, на відміну від проектів попередників. Шлях до кращої державності полягає, за Стагіритом, через область пізнання і вдосконалення того, що існує в дійсності. Тому "Політика" є цінним джерелом, як для вивчення політичних поглядів самого Арістотеля, так і для дослідження давньогрецької історії, а розроблена ним дедуктивна методика вивчення політичних процесів залишається дієздатною і по-сьогодні. В результаті дослідження зроблено наступні узагальнення: 1. Теорія Арістотеля - творчий розвиток ідей давньогрецьких вчених-філософів, щодо держави. Це проявляється зокрема у тому, що дослідження концепції поліса, як типу державного утворення в Європі, практично неможливе без використання праць Арістотеля.
2. Етична природа держави в нього не тільки домінує, але й повністю перекриває політичну і правову природу. Реальна мета існування держави повинна включати в себе і моральне зростання громадян, бо держава має бути обєднанням людей, які живуть разом для досягнення кращого життя. Це є "ідея" або суть держави; ці визначення привели Арістотеля до переконання, що держава є "самодостатньою", тобто вона сама по собі здатна забезпечити всі умови, за яких можливий її подальший розвиток.
3. Закон, структура держави, держава і форма правління мають тенденцію до єднання. В даному випадку можна зробити висновок, що саме Стагірит визначив головну тенденцію грецького поліса до демократії.
4. В якості головного державотворчого принципу автор "Політики" вважав верховенство закону як ознаку доброї держави, а не тільки як неприємну необхідність. Різке розмежування природного і умовного, яке Сократ і Платон запровадили, виходячи з позицій крайнього інтелектуалізму і раціоналізму, було, таким чином, знешкоджене Арістотелем. У добрій державі розум політика не можна відривати від розуму, що втілений у законах і звичаях суспільства, яким керує політик. Важливим досягненням політичної концепції Арістотеля є концепція про реальність діянь вченого-політика.
5. Економічна структура не розглядається як складова державного устрою, але часто саме вона справляє вирішальний вплив на визначення конкретного політичного устрою. Метод, згідно з яким здійснюється правління, залежить частково від комбінації економічних факторів, а також від того, яким чином ці фактори взаємодіють один з одним. Нарешті, деякі економічні фактори породжують переважно неправову державу, деякі - правову державу.
6. Він вперше чітко виділяє три гілки влади, які існують у певній формі за будь-якого правління. Перша - це ради, що приймають остаточні рішення держави в таких питаннях, як оголошення війни і миру, укладання угод, контроль рахунків міського уряду, законодавча діяльність. Друга - це різноманітні урядові й адміністративні посади, і третя - система правосуддя. Кожна з цих гілок може бути організована демократично чи олігархічно або більшою чи меншою мірою демократично чи олігархічно.
7. Принцип ідеальної держави. Принципом держави середнього класу є збалансованість, рівновага між двома факторами, що обовязково мають значення у будь-якій політичній системі. Він їх називає якістю і кількістю влади. Перший фактор - політичний вплив, який виникає із престижу багатства, походження, становища й освіти; другий - це переваги, що їх гарантує більшість. Якщо домінує перший, то правління стає олігархією, а якщо другий - то демократією. Для того, щоб встановити стабільність, необхідно, аби держава містила в собі обидва фактори і взаємно регулювала їх. Держава, яка здатна поєднати ці два фактори, може бути певна, що вона вирішила основні проблеми стабільного і постійного правління.
8. Першим досвідом практичного застосування теорії Арістотеля стала спроба Полібія надати ідеї змішаного врядування вигляду системи пересторог і рівноваг - вигляду, в якому вона дійшла до Ш.Монтескє та фундаторів американської конституції.
9. Діяльність Фоми Аквінського, Данте Алігері і Марсилія Падуанського полягала у відродженні політичної концепції Арістотеля на тлі нового середньовічного комплексу і особливо вписування ідей церкви, та її місця у суспільному розвитку.
10. Услід за Арістотелем Н.Макіавеллі повязує участь у політиці різних верств суспільства з їх майновим положенням та інтересами. Досліджуючи громадянські чвари і незгоди в середині країни між нобілями, пополанами і плебсом, Н.Макіавеллі, як і Стагірит, у свій час, переконаний, що вони породжуються крайнім майновим розмежуванням. Тому Н.Макіавеллі приходить до арістотелівського визначення, що найкраща форма власності - "власність середньої величини", і взагалі "помірне і середнє є найкраще".
11. У добу спочатку Ж.-Ж.Руссо, а потім Г.Гегеля йшло усвідомлення природного права людини, як громадянина на рівність у спілкуванні. Це також було розвитком політичної теорії Арістотеля. Однак, у поглядах Стагірита проявляється і консерватизм по відношенню до розвитку сучасної йому політичної історії у відстоюванні ним полісного типу держави та у неприйнятності філософом нової територіальної держави, що впроваджувалась в життя руками його учня, яка вивела еллінський світ на більш масштабний етап історичного розвитку (еллінізм).
Своє практичне втілення політичні ідеї Арістотеля знайшли місце у законодавчих актах демократичного характеру багатьох країн світу і зокрема України. Його ідеї залишаються актуальними, поки існує створений людьми політичний інститут - держава.
Список литературы
Петрінко В.С. “Політика” Арістотеля та розвиток політичної думки італійського Відродження // Людина і політика. - 2001. - №5 (17). - С. 96-104.
Петрінко В.С. Арістотель, Локк, Монтескє: теорія розподілу влади // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2001. - Т.8. - С. 293-296.
Петрінко В.С. Право, закон і влада у політичній концепції Арістотеля // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 123-124. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 333-340.
Петрінко В.С. "Політика" Арістотеля й античність // Науковий Вісник УЖДУ. Серія "Історія".- 1998.- №2. - С.149-152.
Петрінко В.С. Арістотелізм і арабо-мусульманський світ (VIII-XII ст.) // Науковий Вісник УЖДУ. Серія "Історія".- 1999.- №3.- С.80-84.
Петрінко В.С. Поліс як державне утворення у "Політиці" Арістотеля // Науковий Вісник УЖДУ. Серія "Історія". - 2000.- №4. - С.183-188.
Петрінко В.С. Політична морфологія Арістотеля // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць. - Чернівці: Рута, 2001. - Т.8. - С. 293-296.