Вивчення поетонімогенезу (онімізації, апелятивації, трансонімізації) на формування семантичних та образних властивостей поетонімів як складної ієрархічної структури в оригінальному творі і в перекладах. Трансонімізація як засіб формування поетики онімів.
Аннотация к работе
Незважаючи на те, що як засіб поповнення лексичного фонду мови трансонімізація давно привертає увагу вчених, вона недостатньо вивчена як явище художнього мовлення, хоча у практиці роботи літераторів здатність власних назв змінювати свої властивості при застосуванні їх для позначення референтів іншого типу активно експлуатується, що часто дає науково значущі результати. Недостатньо вивчено також вплив інших процесів поетонімогенезу (апелятивації, онімізації та ін.) на формування образних і семантичних властивостей поетонімів. Своєчасність і важливість роботи зумовлена також відсутністю в Україні досліджень структурно-семантичних та стилістичних властивостей пропріальної лексики у творчості французьких поетів та в перекладах їх творів словянськими мовами. Тема дисертаційного дослідження є одним із напрямків наукових досліджень кафедр мовознавства та російської мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов, загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету й узгоджується з провідною темою роботи кафедр "Актуальні питання сучасної ономастики", у межах якої розглядаються питання поетичної ономастики, східнословянської ономастики, особливостей українських словотвірних моделей (на матеріалі топонімів східнословянського регіону України). Мета й матеріал роботи зумовили використання таких методів та прийомів дослідження: 1) відбір і систематизацію контекстів з поетонімами, їх мовну атрибуцію та інвентаризацію; 2) компонентний аналіз експліцитних та імпліцитних складових семантичної структури поетонімів; 3) контекстний аналіз умов функціонування поетонімів у віршованому тексті; 4) “внутрішній” порівняльно-зіставний аналіз поетонімогенезу в оригінальних творах та в їх перекладах; 5) психолінгвістичну інтерпретацію деяких властивостей “перекладацького почерку”.Вчені, що досліджують поетику з позицій психолінгвістики й розвивають відповідний підхід до семантики, розрізняють три форми значення, притаманні поетоніму: 1) мовне (вербальне, знакове, символічне); 2) предметне значення; 3) рольове значення. Ознаки предметного значення імені, що виникають у звязку з ускладненням характеристики обєкта (персонажа), а також актуалізація пресупозицій оніма призводять до формування контекстної семантики поетонімів. Причому контекст розглядається не тільки як фактор оточення, в якому функціонує поетонім, але й як актуалізатор виражальних можливостей імені. Приділено увагу проблемі, що отримала в літературній ономастиці назву “художня безіменність”, а також актуальній для нашого дослідження проблемі, повязаній з функціонуванням у художньому творі імен з артиклями. У третьому підрозділі “Облігаторне й факультативне в семантиці та поетиці літературного оніма” зроблено спробу визначити, які з компонентів змістової структури поетоніма визначають найважливіші його художні властивості, а які являють собою лише неминуче доповнення та є необовязковими, тобто припускають варіювання, заміну одного компонента іншим.Власне імя в контексті художнього твору являє собою сутність, що постійно змінюється завдяки процесам онімізації, апелятивації, трансонімізації. Розвиток поетоніма може відбуватися у двох протилежних напрямках: у накопичуванні компонентів змістової та образної структури, що забезпечує “ускладнення” та “збагачення” оніма; Будь-яке вживання в художньому творі того чи іншого імені є зупинка поетонімогенезу, його кодифікація свідомістю автора та дешифровка сприймаючою свідомістю читача деякого інформаційного стану, досягнутого онімом; Зіставне вивчення явищ поетонімогенезу в оригіналі й у перекладах дозволило визначити облігаторні та факультативні складові структурно-семантичного комплексу поетонімів, осягнути сутність поетонімогенезу як процесу реалізації творчих завдань пропріальними засобами; Порівняльно-зіставний аналіз поетонімогенезу в оригінальному художньому творі та в перекладах іншими мовами показав, що передача імен з конотемами позалінгвістичного плану менш складна для перекладачів, ніж відтворення емоційно-змістових відтінків, детермінованих мовними явищами.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
1. Власне імя в контексті художнього твору являє собою сутність, що постійно змінюється завдяки процесам онімізації, апелятивації, трансонімізації.
2. Взаємовплив та взаємодія контексту твору й поетоніма значною мірою зумовлені їх існуванням у широкому історико-літературному й культурному оточенні.
3. Розвиток поетоніма може відбуватися у двох протилежних напрямках: у накопичуванні компонентів змістової та образної структури, що забезпечує “ускладнення” та “збагачення” оніма;
у втраті елементів структурно-семантичного комплексу, що призводить до спрощення поетоніма, набуття ним властивостей оніма з нульовою образністю.
4. Будь-яке вживання в художньому творі того чи іншого імені є зупинка поетонімогенезу, його кодифікація свідомістю автора та дешифровка сприймаючою свідомістю читача деякого інформаційного стану, досягнутого онімом;
5. Вивчення трансонімізації дозволило визначити параметри змін властивостей поетонімів під час їх використання для іменування “невластивих” референтів;
6. Результатом поетичної трансонімізації стають мезоніми, семантично перетворені та образно насичені поетоніми;
7. Зєднувальною ланкою трансонімізації є індивідуально-авторські, оказіональні, рідше - узуальні інтерлінгвальні та інтралінгвальні співзначення;
8. Зіставне вивчення явищ поетонімогенезу в оригіналі й у перекладах дозволило визначити облігаторні та факультативні складові структурно-семантичного комплексу поетонімів, осягнути сутність поетонімогенезу як процесу реалізації творчих завдань пропріальними засобами;
9. Символічний заголовок як онім особливого роду сприяє початковій антиципації змістової сторони твору й формуванню його поетики;
10. Порівняльно-зіставний аналіз поетонімогенезу в оригінальному художньому творі та в перекладах іншими мовами показав, що передача імен з конотемами позалінгвістичного плану менш складна для перекладачів, ніж відтворення емоційно-змістових відтінків, детермінованих мовними явищами.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях
1. Функции ойкодомопоэтонимов в “Малом Завещании” Франсуа Вийона // Филологические исследования. - Вып.5. - Донецк: Юго-Восток, 2002. - С.310-324.
2. Поэтика мужских антропонимов в “Ballade des seigneurs du temps jadis” Франсуа Вийона // Восточноукраинский лингвистический сборник. - Вып.9. - Донецк: Донеччина, 2004. - С.105-111.
3. Поэтика антропонимов в “Балладе о дамах былых времен” // Филологические исследования. - Вып.6. - Донецк: Юго-Восток, 2004. - С.271-284.
4. Лексикографирование поэтонимов, функционирующих на базе приемов трансонимизации // (у друку [Київ])
5. Поэтика “онимов-персонификаций” в произведениях Ф. Вийона // (у друку [Горлівка]).
6. Сопоставительный анализ семантики и поэтики ойкодомопоэтонимов в “Завещаниях” Франсуа Вийона и их переводах на русский язык // Ономастика Поволжья: Тезисы докладов IX Международной конференции. - Волгоград: Перемена, 2002. - С.42-43.
7. Проблемы сохранения в переводе художественных свойств антропоэтонимии поэтических текстов // Матеріали міжрегіональної конференції молодих учених. - Горлівка, 2003. - С.112-114.