Аналіз здобутків й недоліків вітчизняної та зарубіжної історіографії у визначенні місця карпатоукраїнського фактора у міжнародній кризі напередодні Другої світової війни, його впливу на формування зовнішньої політики європейських країн у 1938-1939 рр.
Аннотация к работе
Розєднаність українських земель була не тільки проблемою великої європейської нації, а й одним із найскладніших факторів міжнародної ситуації у Центральній і Східній Європі у період між двома світовими війнами. Яскравим фактом, що характеризує таке становище стали закарпатські події 1938-1939 років в умовах так званої чехословацької (центральноєвропейської) міжнародної кризи напередодні Другої світової війни. Рушіями цього процесу, з одного боку, стали у пошуках реваншу країни, що зазнали поразки у війні 1914-1918 років (Німеччина, Угорщина), з іншого - держави, що не входили до цього кола, але мали власні зовнішньополітичні агресивні амбіції (Польща, СРСР, Італія). Історичні події 1938-1939 рр. у цьому українському регіоні стали яскравим підтвердженням ситуації, коли внутрішні процеси (домагання автономії чи державотворчі потуги корінного населення) знайшли кінцеву реалізацію за умов зовнішньополітичного впливу, при різній зовнішньополітичній орієнтації місцевої політичної еліти. Дослідження історичних подій на Закарпатті у 1938-1939 роках, їх місця у міждержавних відносинах надають можливість знайти важливі ключі до вивчення подальшої історії краю, та України взагалі.У першому розділі дисертації - “Карпатська Україна і політика європейських держав: джерела та історіографія” - розглядаються здобутки та недоліки вітчизняних та зарубіжних досліджень із розглядуваної проблеми, а також аналізуються джерельні матеріали. Друга група - робити, присвячені міжнародним відносинам перед другою світовою війною у Центральній Європі (праці І.Попа, А.Пушкаша, М.Швагуляка, В.Волкова, А.Шлепакова, Ю.Сливки). Потрібно звернути увагу на закономірність: якщо на початку радянського етапу дослідження історії карпатоукраїнської автономії виходили переважно праці, присвячені діяльності комуністичної крайової організації, то згодом дослідження проблеми велося в контексті міжнародних відносин у Східній Європі напередодні світової війни. До іншої групи належать узагальнюючі праці по історії Закарпаття та України (дослідження І.Ваната, О.Субтельного, В.Маркуся, П.Магочія, А.Пекаря, А.Жуковського). Аналіз зарубіжної історіографії чехословацької кризи напередодні Другої світової війни дозволяє зробити висновок, що історія Закарпаття 1938-1939 років, місце краю у системі міжнародних відносин знайшло свого дослідника серед іноземних вчених.Протягом 1938-1939 рр. карпатоукраїнське питання було не лише окремим елементом чехословацької передвоєнної кризи, а й важливим обєктом міжнародних відносин. Активне обговорення проблеми надання автономних прав Закарпаттю у 1938 р. поряд із внутрішньо чехословацькими факторами пояснюється рядом зовнішньополітичних причин: по-перше, винесення на рівень міждержавних зносин гасла національного самовизначення з боку Німеччини; по-друге, використання автономістських гасел гортиською Угорщиною як тактичний крок для досягнення своїх експансіоністських цілей; по-третє, активним обговоренням проблеми автономії у середовищі української діаспори. На першому етапі предметом міждержавного обговорення була проблема надання автономних прав Закарпаттю у межах Чехословаччини на основі Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. На другому етапі завдяки зусиллям угорської дипломатії та діяльності русофілів проугорської орієнтації в Угорщині, Польщі та Америці питання закарпатської автономії трансформується в обговорення дійсної, справжньої автономії краю у межах угорського королівства. Проблема можливої самостійності Карпатської України та її перспектив знайшли своє обговорення на міжнародній арені у часі чехословацької кризи 1938-1939 рр. У цьому плані, у першу чергу, потрібно згадати ОУН (у тому числі закарпатську її крайову екзикутиву) та споріднені з нею ідеологічно політичні та громадські українські організації у світі.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
У висновках, які завершують дисертаційне дослідження, підводяться підсумки та зроблено узагальнення.
Протягом 1938-1939 рр. карпатоукраїнське питання було не лише окремим елементом чехословацької передвоєнної кризи, а й важливим обєктом міжнародних відносин. Його вплив на міжнародні відносини потрібно розглядати у трьох ракурсах. По-перше, міжнародне обговорення проблеми національного самовизначення народів Закарпаття, проблеми карпатоукраїнської автономії й перспектив незалежності краю. По-друге, питання територіальної цілісності краю, територіальної приналежності Карпатської України взагалі, так і його окремих частин. По-третє, вплив карпатоукраїнських подій на актуалізацію української проблеми на міжнародному рівні. Звичайно, всі три аспекти тісно взаємоповязані і їх повністю відособлено розглядати не можна.
Активне обговорення проблеми надання автономних прав Закарпаттю у 1938 р. поряд із внутрішньо чехословацькими факторами пояснюється рядом зовнішньополітичних причин: по-перше, винесення на рівень міждержавних зносин гасла національного самовизначення з боку Німеччини; по-друге, використання автономістських гасел гортиською Угорщиною як тактичний крок для досягнення своїх експансіоністських цілей; по-третє, активним обговоренням проблеми автономії у середовищі української діаспори.
Розгляд проблеми карпатоукраїнської автономії пройшло протягом 1938-1939 рр. Два етапи: травень-11 жовтня 1938 р. та період від перетворення Чехословаччини у федерацію до її розпаду. На першому етапі предметом міждержавного обговорення була проблема надання автономних прав Закарпаттю у межах Чехословаччини на основі Сен-Жерменського мирного договору 1919 р. Як окремим його аспектом можна вважати питання автономії виключно угорської меншини, яке було предметом угорсько-чехословацьких та угорсько-німецьких відносин у передчас і відразу після Мюнхенської конференції. На другому етапі завдяки зусиллям угорської дипломатії та діяльності русофілів проугорської орієнтації в Угорщині, Польщі та Америці питання закарпатської автономії трансформується в обговорення дійсної, справжньої автономії краю у межах угорського королівства. Якщо для офіційного Будапешта це був лише тактичний крок, то для русофілів - політичним переконанням.
Перегляд версальської системи європейських кордонів охопив Закарпаття, яке входило до складу Чехословаччини. Питання державної приналежності закарпатських територій розглядалося в кількох площинах. Одна з них: приєднання до Угорщини закарпатської території з переважаючою більшістю угорського населення (етнографічний кордон) активно обговорювалася у час Мюнхенської конференції й переговорів у Комарно.
Вона завдяки угорської та італійської дипломатії трансформувалася у питання “стратегічних кордонів” із залученням до Угорщини територій з найбільшими закарпатськими містами, що завершилося утвердженням кордону на Віденському арбітражі. У подальшому мало місце започатковане на ранній стадії чехословацької кризи Будапештом та Варшавою обговорення ідеї створення польсько-угорського кордону у Карпатах шляхом повного приєднання Закарпаття до Угорщини.
Закарпатські події безпосередньо вплинули на актуалізацію загальноукраїнської проблеми. Результатом чого стало найбільше з часу українських визвольних змагань 1917-1920 рр. обговорення в дипломатичних колах, на шпальтах періодичних видань української теми. На міжурядовому рівні, у колі українських організацій з-поза меж Закарпаття відбулося активне обговорення ідеї створення Великої України, опираючись на карпатоукраїнську автономію.
Проблема можливої самостійності Карпатської України та її перспектив знайшли своє обговорення на міжнародній арені у часі чехословацької кризи 1938-1939 рр. У цьому плані, у першу чергу, потрібно згадати ОУН (у тому числі закарпатську її крайову екзикутиву) та споріднені з нею ідеологічно політичні та громадські українські організації у світі. Уже з літа 1938 р. у програмових та агітаційних їх документах закарпатська проблема розглядається як можливе ядро для вирішення загальноукраїнської національно-визвольної проблеми.
Але у постмюнхенський період спостерігається різне ставлення до закарпатських подій у середовищі ОУН: з одного боку, більшість Проводу організації, з іншого - нелегали активісти із ЗУЗ. Основою розбіжностей стала оцінка часу можливої незалежності краю: відразу чи з часом. Згодом ці та інші тертя на карпатоукраїнському ґрунті стали одними з причин розколу в ОУН у 1940 р. По-друге, проблема незалежності Карпатської України її можливості та прогнозування зовнішньополітичних дивідендів для Німеччини, із різною активністю, обговорювалися в німецьких військових та політичних колах. Але далі обговорення справа не дійшла. По-третє, можливість карпатоукраїнської незалежності за німецької підтримки та перспективи її використання у німецький зовнішньополітичній діяльності активно обговорювалися урядами деяких європейських країн (Великобританія, Франція, СРСР).
Проголошення незалежності Карпатської України 14-15 березня 1939 р. не стало результатом певної планованої акції. Цей акт був лише вимушеним кроком та похідною, з одного боку, зміни політичної ситуації на теренах чехословацької федерації, з іншого - зміни центральноєвропейського міжнародного становища. Доречніше застосовувати термін проголошення самостійності Карпатської України. Адже сам акт не визнала ні одна країна.
Закарпатські події справили безпосередній вплив на актуалізацію питання становища української національної меншини у центральноєвропейських державах. Потрібно говорити про два ракурси: по-перше, безпосередню реакцію української спільноти на закарпатські події як прецедент; по-друге, діяльність українців у підтримку закарпатської автономії. В Угорщині та Польщі справа дійшла до вимоги автономії. У першому випадку угорський уряд із тактичних міркувань підтримував на словах ідею автономії під угроруськими гаслами у межах Угорщини. Тому діяльність русофільських політичних діячів не носила опозиційного характеру щодо офіційного курсу угорського уряду. У Польщі, навпаки, уряд намагався максимально зменшити закарпатські впливи, що активізували український відцентровий рух у Східній Галичині. Тим самим, діяльність у середовищі української спільноти (відхід від курсу нормалізації та активізація діяльності Контактного Комітету; вимога національної автономії; вияви моральної та матеріальної підтримки закарпатської автономії, нелегальні переходи кордону) були результатом поряд із внутрішньо польськими факторами, впливу закарпатських подій та реакції на офіційну політику Польщі з приводу карпатоукраїнської справи.
Оцінка та діяльність політичних і громадських організацій української діаспори, взагалі, та закарпатської, зокрема, із приводу закарпатських подій 1938-1939 рр. ще раз підтвердили факт розрізненості у середовищі української діаспори напередодні Другої світової війни. Вона ґрунтувалася не тільки на різниці етнокультурних орієнтирів, а й на неоднакових зовнішньополітичній орієнтації та методах досягнення власних політичних цілей і переконань. Закарпатські події безпосередньо вплинули на діяльність організацій української діаспори, стали важливим предметом обговорення та їх діяльності. При цьому позиція тієї чи іншої української організації не була виключно сталою, а еволюціонувала у залежності вид безпосередніх перемін у краї чи змін міжнародної ситуації навколо нього. Але вплив карпатоукраїнського фактора не став причиною якихось кардинальних змін у середовищі української діаспори у передчас світової війни.
Саме існування автономної Карпатської України й загравання Німеччини українською проблемою підняло українське питання до рівня міжнародної зацікавленості та уваги. І не тільки щодо Закарпаття, а й Галичини, Буковини та України взагалі. Окупація Карпатської України не вирішувала української проблеми, а навпаки підсилювали її напередодні Другої світової війни.
Список литературы
Основні положення дисертації викладено в публікаціях: 1.Богів О.Я. Вплив закарпатських подій 1938-1939 рр. на українців у Польщі //Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. - Випуск 5. - Луцьк: Волинський державний університет імені Лесі Українки, 2000. - С.5-15.
2.Богів О.Я. Карпатська Україна (Підкарпатська Русь) у англо-французькій дипломатії періоду чехословацької кризи 1938-1939 рр. //Науковий вісник Ужгородського університету. - Серія історія. - Вип.5. - Ужгород: В-во В.Падяка, 2000. - С.87-92.
3.Богів О.Я. Релігійний фактор на Закарпатті у період міжнародної кризи 1938-1939 років //Carpatica - Карпатика. - Вип.20: Релігія і церква в країнах Центральної та Південно-Східної Європи. - Ужгород: В-во УЖНУ,2002. - С.55-60.
4.Богів О.Я. Місце карпатоукраїнського фактору в центральноєвропейській передвоєнній кризі (1938-1939 рр.) //Українська історична наука на порозі ХХ ст. (Міжнародний науковий конгрес. Чернівці, 2000). - Т.1. - Чернівці: Рута,2001. - С.303-308.
5.Богів О.Я. Вплив карпатоукраїнського (підкарпатського) фактора на зовнішню політику Радянського Союзу в період чехословацької кризи 1938-1939 років //Українські землі в роки Другої світової війни. - Ужгород,1998. - С.29-40.
6.Богів О.Я. Діяльність закарпатських русофілів в Угорщині (листопад 1938 - березень 1939 років) //Актуальні та малодосліджені проблеми історії України. - Випуск перший. - Ужгород,1998. - С.18-23.
7.Богів О.Я., Задорожний В.Є. Карпатська Україна (Підкарпатська Русь) у міжнародних відносинах (травень 1938 - березень 1939 рр.)”. - Ужгород: Патент,1999. - 91 с. (особисто здобувачу належать 80 %).
8.Богів О.Я. Карпатська Україна і політика країн Центральної Європи (березень-листопад 1938 р.) // Актуальні питання історії Закарпаття. - Ужгород,1992. - С.9-14.
9.Богів О.Я. Карпатська Україна (Підкарпатська Русь) і політика європейських держав в радянській історіографії (1944-1991) // Закарпатська Україна. 1945 рік Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю перемоги над фашизмом та 50-річчю воззєднання Закарпаття з Україною (Ужгород, 26 травня 1995). - Ужгород: Патент,1995. - С.78-91.
10.Богів О.Я. Українська (русинська) діаспора і питання про надання Підкарпатській Русі автономії (травень-жовтень 1938 р.) //Історична школа професора Володимира Задорожного (Науковий збірник). - Вип.1. - Ужгород: Патент, 1999. - С.149-163.
11.Богів О.Я., Вегеш М.М. Міжнародне становище Карпатської України (1938-1939 рр.). - Ужгород,1997. - 136 с. (особисто здобувачу належать 20 %).
12.Богів О., Вегеш М., Задорожний В. Галичина і Карпатська Україна у 1938-1939 роках //Україна: культурна спадщина, національна спадщина, державність (збірник наукових праць). - Львів: Інститут українознавства ім. І.Крипякевича НАН України, 2000. - Вип.7. - С.428-445. (особисто здобувачу належать 40%).