Висвітлення проблем етнополітичних явищ на Закарпатті у зв"язку з світовими геополітичними процесами, суспільно-політичні процеси 1918-1920-х років, що відбувались у краї. Фактори, які зумовили перехід Закарпаття до складу Чехословацької республіки.
Аннотация к работе
Розширення джерелознавчої бази і поглиблення історичного аналізу обовязково веде до заперечення багатьох концептуальних висновків та якісно піднімає на значно вищий рівень розуміння самої проблеми. Дослідження історії національно-визвольного руху в Україні вимагає повязання і висвітлення проблем етнополітичних явищ у звязку з світовими геополітичними процесами. Важливо висвітлити не самі події цього процесу, скільки очевидні і приховані фактори, що зумовили перехід краю до складу новоствореної держави, та наслідки перебування закарпатських українців у складі спільної держави чехів і словаків. У 1918 році внаслідок поразки у Першій світовій війні країн Четвертного союзу та розвитку національно-визвольних рухів в Європі, виникли, а точніше, на руїнах Австро-Угорської та Російської імперій було відновлено ряд держав Центральної Європи. Влади УНР і ЗУНР були повалені, а їх терени, в тому числі і Закарпаття, були включені в чужі державні організми.Будапешт намагався утримати цей етнографічний терен України у своєму складі і після закінчення війни. Здебільшого це проявлялося у спробі мілітарного контролю, як це було з акцією в Ясінях напередодні гуцульського повстання, в активній підтримці проугорських настроїв, в агітації, в імітуванні національних поступок для українців краю, в клопотанні перед країнами Антанти. Так, в грудні 1918 року Угорщина оголосила про надання краєві адміністративно-територіальної автономії під назвою «Руської країни». Активізація дипломатичної боротьби наступила тоді, коли Росія - головний претендент на Закарпаття - вибула із політичної гри. Дотепер багато істориків не можуть, а дехто свідомо не хоче оцінити цього, справді важливого, рішення для подальшої долі Закарпаття та України.Український народ змушений був вести війни проти агресивних імперських домагань як більшовицької і білої Росії, так Польщі та навіть військ Антанти на півдні України. Негативізм щодо вирішення української проблеми, який найбільш повно виявив себе на Паризькій мирній конференції, був зумовлений кількома обставинами: Захід не зміг і не встиг піднестися до розуміння ролі незалежної України в європейській геополітиці. Європа і США дивилися на Україну через білі російські окуляри, бачили в Україні силу, яка доклала зусиль до руйнування могутності Російської імперії та потенційного союзника Німеччини. Російська політична рада, що складалась з колишніх членів Тимчасового уряду в Петрограді, 10.05.1919 р. подала меморандум до Паризької мирної конференції з претензіями на землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. На рішення Паризької мирної конференції та ряду наступних конференцій вплинули такі чинники: 1) у Західній Європі і в світі загалом продовжувала домінувати стара русоцентрична орієнтація в українській справі, 2) на позицію політичних і громадських кіл держав Антанти мали вплив російські емігранти, польський, чеський та інші проводи національно-державних рухів, які значно вигравали перед українським визвольним рухом своєю більшою тривалістю і організованістю.
План
Зміст
Розділ І. Актуалізація проблем
Розділ ІІ. Контрпродуктивні дії Будапешту
Розділ ІІІ. Міжнародні геополітичні обставини
Список використаних джерел та літератури
Розділ І. Актуалізація проблем
Список литературы
Нариси історії Закарпаття. Т.ІІ (1918-1945).-Ужгород, 2005
Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами.- Ужгород,2006
Стерчо П. Карпато-Українська держава.-Львів, 2004
Магочій П.Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848-1948)- Ужгород, 2004