Клініко-експериментальне обгрунтування доцільності використання антиоксидантів (аевіту, селени) і омепразолу як засобів оптимізації фармакотерапії нестероїдним протизапальним препаратом - індометацином. Метод визначення індометацину в біологічних рідинах.
Аннотация к работе
За останні роки в клінічну практику впроваджено десятки нових лікарських засобів з протизапальними та анальгетичними властивостями, однак після тривалих клінічних досліджень зясовувалось, що вони за ефективністю та безпечністю мало відрізняються від існуючих (Н.В.Бунчук, 1994; В.А.Насонова, 1994; С.Люфт, 1994; W.Blackburn et al., 1995). З групи протизапальних засобів, як препаратів першого ряду в лікуванні РА, одним з найефективніших залишається індометацин. Це дозволяє сподіватись на оптимізацію лікування індометацином шляхом поєднання його з препаратами інших фармакологічних груп, фармакодинамічний ефект яких реалізується через ті ланки патогенезу запалення, на які індометацин не впливає, або ж цей вплив недостатній. Не менш обгрунтованим видається включення до комплексу лікування селени, препарату що містить мікроелемент селен, рівень якого при хронічному запаленні, за літературними даними, часто виявляється зниженим (V.E.Honkanen, 1991; U.Tarp, 1994; Heinle K. et al., 1997). Оскільки індометацин належить до препаратів з коротким періодом напіввиведення (M.L.Orme, 1982; Taylor P.J. et al., 1998) і в організмі швидко метаболізується до фармакологічно неактивних метаболітів (В.Н.Коваленко и соавт., 1995), то досить актуальним для лікування ним є підтримання концентрації незміненої форми препарату в плазмі крові на терапевтично ефективному рівні.
Список литературы
Результати роботи опубліковано у 5 статтях в наукових журналах, в 1 збірнику наукових праць і 6 матеріалах та тезах наукових зїздів та конференцій різного рівня.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, розділу “Матеріали, моделі, методи дослідження та клінічна характеристика обстежених хворих”, 3 розділів власних досліджень, обговорення, висновків, практичних рекомендацій та покажчика цитованої літератури, який містить 286 джерел вітчизняних та зарубіжних публікацій. Дисертація викладена на 17 сторінках машинописного тексту, містить 40 таблиць та 19 рисунків.
ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал, моделі та методи дослідження. Експериментальна частина дослідження виконана на 273 щурах-самцях популяції Вістар масою 120-250 г, яких утримували на стандартному раціоні віварію.
Модель ревматоїдного артриту - адювантний артрит (АА) щурів відтворювали введенням повного адюванта Фрейнда (2 частини вазеліну, 1 частина ланоліну та вбита вакцина БЦЖ з розрахунку 5 мг/мл) під плантарний апоневроз задньої лапи щура в обємі 0,1 мл. АА розвивався у 80-90% тварин через 10-14 днів після введення i проявлявся у вигляді реактивного запального процесу суглобів кінцівок та хвоста.
Моделями ноцицептивної реакції служили тести термічного та механічного подразнення у щурів. В ролі термічного подразника використовували водяну баню з температурою 58о С, поріг ноцицепції оцінювали за тривалістю латентного періоду відсмикування хвоста. У відповідь на механічне подразнення поріг ноцицепції вивчали на суглобах, уражених адювантним артритом (Ф.П.Тринус та співавт., 1987).
Ульцерогенну дію індометацину оцінювали на щурах з адювантним артритом після внутрішньошлункового введення препарату в дозі 5 мг/кг 5 днів. Важкість пошкодження слизової оболонки оцінювали візуально. Дефекти діаметром 1-2 мм відносили до виразок першого ступеня важкості, 2-3 мм - до другого, а більше 3 мм - до третього ступеня. Перфоративні та пенетруючі виразки відносили до пошкоджень четвертого ступеня важкості.
Омепразол тваринам вводили перорально в дозі 50 мг/кг один раз на день протягом 5 днів. В дослід тварин брали не пізніше 3 год після останнього введення інгібітора.
При проведенні фармакокінетичних досліджень індометацин тваринам вводили в дозі 30 мг/кг. Концентрацію індометацину в плазмі крові визначали розробленим нами методом (Н.А.Станиславчук и соавт., 1998). Параметри фармакокінетики розраховували за двочастинною моделлю з урахуванням всмоктування (В.Н.Соловьев и соавт., 1980; А.А.Фирсов, 1981; В.К.Пиотровский, М.Вайс, 1988).
Вміст вільного токоферолу в плазмі крові визначали по реакції Емері-Енгеля з бато-фенантролеїном (Ю.М.Островський, 1979), а ретинолу - за реакцією з трифтороцтовою кислотою (С.Wang et al., 1978).
Bmict відновленого глутатіону (Г-SH) в печінці визначали в глутатіонтрансферазній реакції (K.Asaoka, K.Takahashi, 1981). Фосфоліпіди в слизовій оболонці шлунка та гомогенаті печінки визначали за методом, який грунтується на утворенні гідрофобного комплексу фосфоліпідів з амонію феротіоцианатом (О.О.Пентюк та співавт. 1987). Концентрацію загальних ліпідів в гомогенаті слизової оболонки та печінки щурів оцінювали за реакцією з фосфорнованіліновим реактивом. Відновлений глутатіон в гемолізаті еритроцитів хворих визначали по Е.Батлер та співавт. (1963) за реакцією з 5,5-дитіо-2-нітробензойною кислотою (И.Н.Гадзиева, 1982). Активність гама-глутамілтранспептидази в гомогенаті слизової оболонки шлунка щурів (КФ 2.3.2.2) оцінювали по вивільненню 4-нітроаніліну з гама-глутамілнітроаніліду (Ceriotti, De Nadai-Frank, 1972, 1973). Активність глутатіонредуктази (ГР) (КФ 1.6.4.2) оцінювали за швидкістю окислення NADPH в глутатіонредуктазній реакції (R.Pinto, W.Bartley, 1969) в модифікації R.Olinescu та співавт. (1994). Активність глутатіонпероксидази (ГПО) (КФ 1.11.1.9) в еритроцитах крові хворих визначали як описано (И.Н.Гадзиева, 1982). Супероксиддисмутазну (КФ 1.15.1.1) активність (СОД) в еритроцитах хворих визначали за здатністю ферменту пригнічувати утворення формазану з нітротетразолію хлористого (В.Н.Чумаков и соавт., 1977). Рівень селену в плазмі крові визначали кінетичним методом (О.А.Ефременко и соавт., 1985). Вміст продуктів, що реагують з тіобарбітуровою кислотою (ПР-ТБК) визначали як описано (Ю.А.Владимиров, А.И.Арчаков, 1972) і перераховували на малоновий диальдегід за молярним коефіцієнтом екстинції 1,56?105. Конюговані дієни (ДКОН) та дієнкетони (ДКЕТ) в сироватці крові хворих визначали за методом, описаним Гавриловим В.Б. та Мішкорудною М.I. (1988).
Статистичну обробку результатів дослідження виконували методами біометрії (Е.В.Гублер, 1978, В.Н.Носков, 1990).
В клініці обстежено 134 особи. З них було 104 хворих на ревматоїдний артрит та 30 практично здорових людей, які склали контрольну групу. Діагноз ревматоїдного артриту встановлювали на основі критеріїв Американської ревматологічної асоціації (АРА, 1987) i формулювали згідно класифікації М.Г.Астапенко (1982).
РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
На першому етапі в експериментальній частині дослідження на моделі адювантного артриту щурів було вивчено ефективність поєднання індометацину з антиоксидантами. Для дослідження було взято класичні природні антиоксиданти токоферол та ретинол у вигляді комбінованого препарату аевіту. Для порівняння оцінено ефективність синтетичного антиоксиданта дибунолу та селену - мікроелемента, який входить до складу простетичної групи основного антиоксидантного фермента глутатіонової антиперекисної системи глутатіонпероксидази. Селен застосовувався у вигляді препарату селена.
Було встановлено, що лікування індометацином зупиняє прогресування адювантного артриту щурів і викликає навіть деякий його зворотній розвиток, про що свідчить зменшення обєму запалених суглобів та підвищення порогу ноцицептивної реакції (табл. 1). Деякі протизапальні і, опосередковано, антиноцицептивні властивості виявлено у аевіту, дибунолу та селени, причому максимальний протизапальний ефект серед антиоксидантів справляв аевіт. За величиною протизапальної дії ефект аевіту наближався до такого у індометацину.
Поєднання антиоксидантів з індометацином сприяло прискоренню зворотнього розвитку адювантного артриту. В усіх випадках фармакологічний ефект поєднань перевищував дію одного індометацину і носив неповний аддитивний характер. Максимальний протизапальний ефект зареєстровано при одночасному застосуванні індометацину з аевітом та селеною.
Таблиця 1. Вплив антиоксидантів та омепразолу на ефективність лікування адювантного артриту індометацином (M ± m; n = 7)
Динаміка у відсотках
Спосіб лікування Набряку суглобів Порогу ноцицепції
Примітка: 1. “*” - достовірна відмінність щодо групи “АА без лікування”; 2. “**” - достовірна відмінність щодо групи “Індометацин”
Поріг ноцицепції та обєм суглобів до лікування прийнято за 100%
Омепразол, не проявляючи власної протизапальної дії істотно потенціював фармакологічний ефект індометацину.
Отримані результати демонструють можливість підвищення ефективності протизапальної терапії індометацином шляхом поєднання з антиоксидантами та омепразолом.
З огляду на відсутність власної протизапальної дії у омепразолу і істотнє потенціювання ним протизапального ефекту індометацину, нами припущено, що омепразол може втручатись в фармакокінетику індометацину, особливо з урахуванням відомостей літератури про здатність омепразолу гальмувати активність мікросомальних монооксигеназ. У звязку з цим нами в експерименті оцінено наявність фармакокінетичної інтерференції між індометацином та омепразолом.
Зясувалось (рис.), що індометацин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту і через 30 хв реєструється в плазмі крові в досить високій концентрації (більше 50 мкг/мл). Максимальна концентрація зафіксована через 1 год і складає в середньому 74 мкг/мл. Під час b-фази зареєстровано другий пік підйому концентрації, що, очевидно, повязано з явищем кишечно-печінкової рециркуляції.
Омепразол істотно уповільнював елімінацію з організму незміненої форми індометацину. Різниця з контролем ставала помітною з четвертої години досліду і наростала до кінця спостереження. Через 12 год концентрація індометацину в групі “Омепразол” була більш ніж у 3 рази вищою ніж у контролі. Уповільнення елімінації індометацину з організму під впливом омепразолу обумовлено, очевидно, зменшенням швидкості його метаболічної інактивації, оскільки омепразол не справляє регуляторного впливу на ниркову екскрецію лікарських засобів. В той же час описана взаємодія омепразолу з лікарськими препаратами на рівні біотрансформації.
Оскільки клінічна цінність будь-якого препарату визначається співвідношенням ефективності та безпечності застосування, нами було оцінено ульцерогенну активність індометацину та його поєднань з антиоксидантами та омепразолом.
Було встановлено, що після пятиденного курсу лікування індометацином у всіх тварин в слизовій оболонці шлунка та 12-палої кишки виявляються виразки різних ступенів важкості. Застосування разом з індометацином антиоксидантів в усіх випадках супроводжувалось зменшенням частоти та важкості побічних ефектів (табл. 2). Серед антиоксидантів максимальні гастропротекторні властивості виявлено у ретинолу та токоферолу. Найкраще захищало слизову оболонку шлунку тварин поєднання селени з аевітом, тоді як при застосуванні лише селени спостерігали тільки тенденцію до зменшення кількості виразок. Призначення омепразолу забезпечило зниження ульцерогенної дії індометацину приблизно до 3,3 виразок на 1 тварину, причому переважно за рахунок важких ступенів ураження. протизапальний індометацин омепразол біологічний
Таблиця 2. Динаміка ульцерогенного ефекту індометацину у тварин з адювантним артритом при поєднанні з антиоксидантами та омепразолом (M±m; n=7)
Група тварин в залежності від лікування Кількість виразок за ступенями важкості
Примітка: знаком “*” позначено достовірну відмінність щодо групи “Індометацин”
Про здатність токоферолу та селену зменшувати експериментальні виразки повідомляють і al-Moutairy A.R та Tariq M. (1996), які показали, що одночасне застосування селену разом з вітаміном Е посилює гастропротективний ефект як стосовно стресових виразок, так і стосовно виразок, обумовлених введенням нестероїдних протизапальних препаратів.
Зясувалось, що фармакотерапія індометацином призводила до зниження в слизовій оболонці вмісту загальних ліпідів переважно за рахунок фосфоліпідів. Вміст останніх зменшувався до 30%, очевидно через активацію ліпідної пероксидації в слизовій оболонці шлунку, про що свідчило підвищення вмісту в ній малонового диальдегіду. Призначення аевіту сприяло збільшенню вмісту фосфоліпідів в слизовій оболонці при одночасному зростанні концентрації загальних ліпідів. Максимальний нормалізуючий вплив на метаболізм ліпідів справляло застосування аевіту разом з селеною.
В експерименті зареєстровано ще один побічний ефект індометацину. Було виявлено, що фармакотерапія індометацином поглиблює викликаний хронічним автоімунним захворюванням дефіцит ретинолу та токоферолу в плазмі крові щурів з АА. Додаткове введення цих вітамінів у вигляді аевіту забезпечувало повне відновлення вмісту вказаних вітамінів в плазмі крові.
Таким чином, в експериментальній частині дослідження обгрунтовано доцільність поєднання індометацину з антиоксидантними вітамінами та селеною, які проявляють власну протизапальну та гастропротективну активність забезпечують максимальний фармакологічний ефект таких поєднань та мінімальний ушкоджуючий вплив на шлунково-кишковий тракт і попереджають гіповітамінізуючий ефект індометацину та хронічного автоімунного запалення. Найперспективнішими для впровадження в клініку видаються поєднання індометацину з ретинолом, токоферолом та аевітом разом з селеною. Ефективність цих комбінацій і була досліджена у хворих на РА в клінічній частині роботи.
З цією метою обстежені хворі (104) були розподілені на 4 репрезентативні групи в залежності від отриманої терапії (індометацином, його поєднаннями з ретинолом, токоферолом, аевітом та селеною). У частини хворих досліджено вплив омепразолу на фармакокінетику індометацину. Про ефективність лікування судили за загальноприйнятими субєктивними та обєктивними клінічними ознаками, динамікою рутинних біохімічних показників активності запального процесу, показників стану ПОЛ та антиоксидантної системи, які оцінювали на початку контрольованого лікування i через 2 тижні терапії.
Дослідження показали, що у хворих на РА має місце активація ПОЛ з накопиченням в плазмі крові первинних та вторинних його продуктів та зниженням показників антиоксидантної системи відповідно активності ревматоїдного запалення.
Дослідження рівня загального селену в плазмі крові хворих на РА виявило істотне його зниження. Якщо у здорових цей показник становив 77,88±3,77 нг/мл, то у хворих на ревматоїдний артрит він був на рівні 51,49±2,6 нг/мл, тобто був зниженим на 33%. Мінімальний рівень селену спостерігали у хворих з максимальною активністю запального процесу. У таких пацієнтів концентрація загального селену в плазмі крові становила 38,13±4,6 нг/мл. Не зареєстровано істотної відмінності між рівнем селену у хворих з мінімальним та середнім ступенем активності РА. Хоча мала місце тенденція зниження цього показника у пацієнтів з середнім ступенем активності запального процесу. Отримані результати вказують на можливу причетність селену до патогенетичних механізмів формування хронічного автоімунного запального процесу і про необхідність включення до комплексу лікування таких хворих препаратів, до складу яких входить мікроелемент селен.
В ході двотижневого курсу лікування індометацином було досягнуто певної позитивної динаміки основних клінічних симптомів захворювання. Зменшилась інтенсивність больового синдрому, тривалість вранішньої скутості, збільшилась функціональна активність суглобів.
Застосування одночасно з індометацином ретинолу та токоферолу разом з селеною сприяло прискоренню зворотнього розвитку клінічних ознак захворювання (табл. 3). Значно швидше купірувався больовий синдром, про що свідчило зменшення величини суглобового та больового індексів. Вказані поєднання забезпечили більшу протизапальну активність і, як наслідок, зменшення індексу набрякання суглобів. За сумарною ефективністю терапії обидва поєднання були однакові. Додаткове застосування разом з індометацином аевіту та селени також прискорювало регрес клініки артриту. Найдинамічнішими були набряковий індекс та суглобовий рахунок - обєктивні критерії ефективності протизапальної терапії.
Таблиця 3. Динаміка клінічних симптомів у хворих на РА під впливом лікування (M±m)
Примітка: “*” - достовірна відмінність щодо групи “Індометацин”
Наведені дані засвідчують очевидну клінічну ефективність застосування аевіту та селени разом з індометацином в комплексному лікуванні хворих на ревматоїдний артрит.
Лабораторні показники виявились менш чутливими до лікувального впливу індометацину. Протягом контрольованого терміну застосуванням індометацину не вдалось істотно загальмувати активність ПОЛ та досягти рівноваги з показниками антиоксидантної системи (АОС). Лише додаткове призначення антиоксидантів забезпечило значне зниження вмісту первинних та вторинних продуктів ПОЛ, сприяло зростанню більшості факторів антиоксидантного захисту, хоча повної нормалізації досліджених параметрів досягти не вдалось. Міра нормалізації балансу системи ПОЛ:АОС в основному відповідала динаміці клінічних проявів захворювання. У хворих, які разом з індометацином отримували аевіт та селену, спостерігали максимальне збільшення активності ГПО, яке склало 46,2±2,85%, що обумовлено включенням до комплексу лікування обох вітамінів та селени.
Нами проаналізована частота побічних ефектів індометацину при його поєднанні з антиоксидантами. Виявилось, що при застосуванні індометацину побічні ефекти зустрічались у 56% хворих. З них 70% склали побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту. Під впливом токоферолу з селеною частота побічних ефектів індометацину скоротилась з 56 до 29%, а під впливом поєднання з селеною та ретинолом - до 42%. Максимально скорочувалась частота побічної дії індометацину, коли до комплексу лікування включали аевіт та селену - всього 22,2%.
Таким чином, проведені експериментальні та клінічні дослідження показали, що фармакотерапія індометацином характеризується недостатньою ефективністю та цілим рядом побічних ефектів і тому вимагає оптимізації як з точки зору підвищення ефективності, так і з огляду безпечності.
Включення до комплексу лікування хворих на ревматоїдний артрит ретинолу та токоферолу з селеною дозволило істотно підвищити ефективність терапії та зменшити подразнюючий вплив індометацину на шлунково-кишковий тракт. Максимальний оптимізуючий ефект справляло додаткове призначення аевіту та селени, яке забезпечило більш повну нормалізацію показників ПОЛ та антиоксидантної системи, нормалізацію вмісту селену в плазмі крові, підвищувало терапевтичну активність і викликало найменшу кількість побічних ефектів.
ВИСНОВКИ
Встановлено, що фармакотерапія індометацином поглиблює викликаний адювантним артритом дефіцит ретинолу та токоферолу в плазмі крові та відновленого глутатіону в печінці щурів.
Експериментально встановлено, що ушкоджуючий вплив індометацину на шлунково-кишковий тракт супроводжується зниженням вмісту загальних ліпідів та фосфоліпідів в слизовій оболонці, накопиченням там малонового диальдегіду та підвищенням активності гама-глутамілтранспептидази.
Експериментально встановлено, що поєднання антиоксидантів, які проявляють власну протизапальну активність, разом з індометацином призводить до неповної сумації протизапального та знеболюючого ефектів. Додаткове призначення аевіту усуває дефіцит токоферолу та ретинолу в плазмі крові.
Застосування в експерименті антиоксидантів разом з індометацином зменшує його ульцерогенний ефект, нормалізує ліпідний спектр слизової оболонки шлунку, знижує активність гама-глутамілтранспептидази та підвищує вміст відновленого глутатіону в печінці.
Встановлено, що омепразол гальмує метаболічну інактивацію індометацину, підвищує концентрацію незміненої форми препарату в плазмі крові, посилює його протизапальну активність і зменшує подразнюючий вплив на шлунково-кишковий тракт.
Клінічні спостереження показали, що застосування антиоксидантів та індометацину в комплексній терапії хворих на РА дозволяє прискорити клінічний регрес захворювання і зменшити частоту та ступінь прояву побічних ефектів індометацину.
Розроблено чутливий і доступний для біохімічних лабораторій лікувальних закладів колориметричний метод визначення індометацину в біологічних рідинах, який із застосуванням тонкошарової хроматографії дозволяє відокремити незмінену форму препарату від метаболітів і контролювати її рівень в ході фармакотерапії індометацином.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
При лікуванні хворих на ревматоїдний артрит індометацином з метою підвищення ефективності протизапальної терапії, зменшення частоти побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту до комплексної терапії рекомендується включати аевіт. Показаннями для застосування слід вважати підвищений рівень в плазмі крові ДКОН, ДКЕТ та ПР-ТБК.
В клінічній практиці слід враховувати можливість фармакокінетичної та фармакодинамічної інтерференції між омепразолом та нестероїдним протизапальним препаратом індометацином, яка характеризується уповільненням елімінації індометацину з плазми крові і підвищенням його фармакологічної дії.
З метою підвищення ефективності протизапальної терапії у хворих на РА та зменшення побічних ефектів індометацину до комплексу лікувальних заходів доцільно додатково включати селену. Показанням до її призначення служить зниження рівня загального селену в плазмі крові більш ніж в 1,3 рази, активності селензалежної глутатіонпероксидази більш ніж на 30% і антиперекисного індексу більш ніж у 2 рази.
Для контролю за рівнем індометацину в плазмі крові в процесі фармакотерапії слід використовувати розроблений специфічний та чутливий колориметричний метод визначення.
СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Станиславчук Н.А., Пентюк А.А., Остапчук Е.И., Вовк О.Г. Влияние ретинола, токоферола и циметидина на ульцерогенный эффект ортофена, индометацина и напроксена// Экспериментальная и клиническая фармакология.- 1995, № 6.- С. 33-35.
Станиславчук Н.А., Горшков В.К., Пентюк А.А., Остапчук Е.И. Вовк О.Г. Антиноцицептивный эффект трамала в условиях его комбинирования с нестероидными противовоспалительными препаратами// Экспериментальная и клиническая фармакология.- 1997, № 1.- С. 22-24.
Остапчук О.І., Станіславчук М.А., Сєркова В.К. Стан оксидантно-антиоксидантної системи у хворих на ревматоїдний артрит в залежності від активності запального процесу// Вісник Вінницького державного медичного університету.- 1997.- №1.- С. 48-49.
Остапчук О.І., Медвідь З.С., Станіславчук М.А. Вплив циметидину, тіаміндифосфату та фенобарбіталу на фармакокінетику та фармакологічний ефект індометацину у щурів// Вісник Вінницького державного медичного університету.- 1997.- №2.- С. 28-29.
Пентюк Н.О., Остапчук О.І., Станіславчук М.А., Істошин В.М. Вплив недостатності вітамінів А і Е та додаткового введення ретинолу, токоферолу, селенита дибунолу на ульцерогенну дію ортофену, напроксену та індометацину// Ліки.- 1998, №4.- С. 12-15.
Остапчук О.І. Вплив ретинолу, токоферолу та циметидину на побічні ефекти індометацину// Український кардіологічний журнал (додаток).- 1995.- С. 88-89.
Станиславчук Н.А., Пентюк А.А., Вовк О.Г., Остапчук Е.И., Сливка О.Я. Модификация противовоспалительного эффекта ортофена, индометацина и напроксена индукторами и ингибиторами метаболизма ксенобиотиков и витаминными препаратами// Тези доповідей І Української наукової конференції за участю країн СНД “Актуальні проблеми клінічної фармакології”.- Вінниця.- 1993.- С. 39-40.
Остапчук О.І. Динаміка показників перекисного окислення ліпідів та глутатіонової антиперекисної системи у хворих на ревматоїдний артрит під впливом лікування індометацином та його поєднанням з ретинолом// Матеріали ІІ Національного конгресу ревматологів України.- Київ.- 1997.- С. 145.
Остапчук О.І., Станіславчук М.А., Сєркова В.К. Вплив аевіту та селену на ефективність протизапальної терапії індометацином хворих на ревматоїдний артрит// Матеріали ІІ Української наукової конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми клінічної фармакології”.- Вінниця.- 1998.- С. 193-195.
Станиславчук Н.А., Остапчук Е.И., Медвидь З.С. Определение индометацина в лекарственной форме и биологическом материале// Информационный листок. - Винница, 1998. - 3 с.