Волонтерський рух та особливості його розвитку в Україні - Курсовая работа

Система соціального захисту в Україні в сучасних умовах постійно потребує до себе уваги з боку держави та суспільства. Зміни в України в останні роки призвели до сильного погіршення населення, тому потреба у ефективній роботі системи соціального захисту постає перед нами як ніколи. Ось, що допомагає суспільству впевнено стояти на ногах, а волонтеру - отримати задоволення і безцінний життєвий досвід, набути професійних знань та навичок. Волонтерська діяльність в Україні, хоча і нестала масовою, проте є такою, що дозволяє говорити про неї як про суспільне явище та як про важливу складову діяльності недержавних соціальних служб. Сутність дослідження проблеми: волонтерський рух та особливості його розвитку в Україні знайшли відображення у низці досліджуваних робіт: Капська А.Й., Звєрєва І., Поликарпов М., Толстоухова С.В., І.Д.Волонтерський рух широко розвинутий у світі й розглядається як глобальний процес обєднання людей, які прагнуть зробити внесок на благо свого та світового співтовариства. Принципами, сформульованими Дюманом, керуються сьогодні волонтерський рух по всьому світі [32, c. До XIX ст. волонтерство сприймалось, як військова справа, а волонтери - романтичні юнаки, які прагнули за покликом серця піти в бій за чужу незалежність і обовязково далеку екзотичну країну. З XIX ст. волонтерство набуває соціального змісту і визначається як добровільна вмотивована, неоплачувана діяльність у вільний від основної роботи час, спрямована на допомогу інших та на благо суспільства. Після Першої Світової війни, у 1920 році у Франції, біля Страсбурга, здійснено перший масштабний волонтерський проект за участю німецької і французької молоді, які зустрівшись, вирішили, що: “краще працювати разом, ніж воювати один проти одного”, у межах якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими і французькими військами.У звязку із посиленням впливу на найбільш уразливі групи населення таких світових проблем, як винищення навколишнього середовища, зловживання наркотиками, загроза поширення СНІД/ВІЛ, постала нагальна потреба, щоб волонтери взяли на себе більшу частку відповідальності за розвиток співробітництва з державним та приватним секторами. Та все ж, наразі, багато аспектів роботи волонтерів при її неосяжності залишаються невизначеними, оскільки у багатьох випадках їх діяльність здебільшого має неофіційний та неструктурований характер [22, c. Найбільшого розквіту благодійності Україна досягла в XVI-XVII ст., коли поширилися православні братства, у яких більшість обовязків виконувалася на добровільних засадах, через громади й общини як “народні осередки милосердя”, а також монастирі, які, крім релігійної та просвітницької діяльності, надавали притулок і допомагали людям похилого віку, осиротілим, потерпілим від лиха, вдовам, хворим. Як окремий феномен вияву благодійності (ХУІІ-ХУІІІ ст.) стало меценатство видатних людей України: гетьмана Петра Сагайдачного, Івана Виговського, Івана Мазепи, Кирила Розумовського та ін., котрі сприяли поширенню освіти та просвітництва, створюючи нові навчальні заклади (Києво-Могилянська академія й культурні центри, Миколаївський собор, будинок Лаврської друкарні, камяний мур навколо Києво-Печерської лаври) [22, c. Людей, що займалися суспільно-корисною справою називали доброчинцями, благодійниками, альтруїстами, громадськими діячами, меценатами (Князь Володимир, Ярослав Мудрий, Гетьман Петро Сагайдачний, Мазепа), приватні благодійники (Терещенки, Семеренти, Броцькі).Будучи закоріненим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває усе більшої потужності, обєднує усе більше громадян та залучає значні людські ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання. Держава своєчасно реагує на цю потребу часу, про що переконливо свідчить визначення у законодавчому полі основ державної політики щодо волонтерства, введення до законодавства основних термінів і понять стосовно цього соціального явища, визначення субєктів державного управління і громадського самоврядування, відповідальних за розвиток волонтерського руху [8, c. Термін “волонтерський рух” визначений законодавчо, задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним з основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю [31]; організовано проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів, у межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху [28]; у 2003 році Кабінетом Міністрів України утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху [30]; визначено термін “волонтер” як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер, легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з пол

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Історичні аспекти функціонування волонтерського руху

1.1 Міжнародний досвід волонтерського руху

1.2 Розвиток волонтерського руху в Україні

1.3 Правові аспекти розвитку волонтерського руху в Україні

Розділ 2. Характеристика особливостей волонтерського руху

2.1 Поняття та суть волонтерського руху

2.2 Групи добровільних помічників

2.3 Різновиди центрів волонтерського руху в Україні

Висновки

Список використаних джерел