Історичні передумови хрещення Русі. Спроби прийняття християнства Аскольдом у 874 р. Язичницька реформа Володимира. Вплив християнства на мораль i культуру, на розвиток писемності, літератури, мистецтва, архітектури, зодчества і образотворчого мистецтва.
Аннотация к работе
Важливість даної теми, безперечно, велика, тому що релігія як надбуденне явище є одною з форм суспільної свідомості, що протягом тисячоліть відігравала величезну (часом вирішальну) роль в ході історичного процесу. Єдиним є лише той факт прийняття християнства, що обумовлюється державною релігією свідомо або несвідомо, а от практичне тлумачення Нової віри відкриває зовсім різні аспекти: для панівної верхівки це, перш за все, можливість удосконалення значущості та могутності держави на світовому рівні, обєднання всього руського народу в єдину монотеїстичну релігійну сімю, навернення ідей необхідності і розумності існуючого ладу, заснованого на підкоренні однієї частини населення іншій. Для народних мас нова ідеологічна система скоріш відігравала світоглядний аспект, становила собою філософський зміст осягнення закономірностей і першопричину світу, людина відчула втому зверхності та жорстокості язичницького пантеону, що і спровокувало звільнення від страху, пробудження власного "я", переосмислення конкретних явищ. Актуальність обраної теми є найважливішим моментом цієї роботи, так як саме Володимирове хрещення, яке подарувало Київській Русі нові тенденції до розвитку, впевненого утвердження та світового визнання величезної могутньої держави, розквіт дивовижної культури у всіх її проявах, дозволило існувати не просто двом релігіям одночасно, а і двом культурам. Мета полягає в здійснені цілісного аналізу предмету курсової роботи, детальному розгляді суспільних рухів на етапі переходу країни від поліїстичної релігійної системи до моноїстичної світової релігії, а також розвязати такі завдання: - що послужило причиною прийняття християнства, та які були передумови.Історичні передумови розгортаються з 972 року загибелі князя Святослава, коли у Київській державі спалахнули міжусобні війни між його синами: Ярополком, Олегом та Володимиром. Перебуваючи увесь час у походах, то в Хозарії і Волзькій Булгарії, то в Болгарському царстві у Подунавї, Святослав розподілив території, з яких збиралася данина, поміж трьома синами. У Києві став княжити старший Ярополк, що на той час приблизно мав 17-18 років, отримав прерогативу великого князя. А в Новгороді Володимир, як зазначає Лаврентієва літопись мав взагалі дитячий вік, був позашлюбною дитиною і, як бастард, не мав шансів на батьківський престол[1, c.137]. Причина тому зрозуміла: і Добриня, й Володимир були в числі лідерів "проязичницької" партії, різко ворожої християнській дружині, на яку спирався Ярополк, від його оточення можна було чекати спроби прибрати до рук північноруських земель.Приймає київський князь християнство з франко-аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма - Алеман). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник - попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора-римофіла Василія Македонця (868-886), балканського словянина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії, які в ІХ ст. Від племінних назв району Іллірії (Хорватія) походять імена Карп, Акун, Тілен, а назви місцевостей та рік Іллірії повторюються в іменах Істр, Стир, Гомол. Русь була віддана Візантії в знак подяки за її тодішню проримську позицію, а трохи раніше, у 869 - 870 роках, на Константинопольському соборі папські легати відмовилися на користь Візантії від претензій, щоб Болгарія залишалася під юрисдикцією папи, про що повторюється і пізніше у відповіді архієпископа Никомідійського єпископу Ансельму Гавелдергському, маючому у ХІІ ст. місію в Царгороді (3), хоча власне римського обряду бажав цар Болгарії Борис І (852 - 889), явно видозмінивши своє булгарське (тюркське) імя у напрямку до кельто-іллірійської католицької традиції.Пікантне становище Володимира змусило його найбільш буйних і небезпечних варягів розпустити на південь - грабувати візантійські володіння, тоді як обраних, надійну частину найманців, було залишено на Русі, їм було подаровано бенефіції (звісно, за рахунок київського прохристиянського боярства). Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо-побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич. Частина з них мали чужинське походження: Хорс, був іранським божеством Місяця, Перун - богом блискавки у литовців, Мокош - богинею хатнього вогнища у фінських племен Верхнього Поволжя. Перун був грізним божеством, але водночас, це був і мудрий бог. Втім, позиції київського язичництва на той час були вже докорінно підірвані; їх було підважино ще 860 року запровадженням християнства.Знамените хрещення Русі, яке поклало початок становленню могутньої держави, було викликано цілим комплексом факторів: - політичний - прагнення князя Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність за допомогою створення єдиного пантеону язичницьк