Основні віхи життєвого та політичного шляху М.С. Грушевського, еволюція його світоглядно-філософських та політичних позицій. Внесок великого українця у розвиток вітчизняної історії та археології, його роль у процесі боротьби за українську державність.
Аннотация к работе
На сучасному етапі української історії відбуваються складні процеси становлення державності та громадянського суспільства, демократичних і гуманістичних вартостей, відродження національного духу та ідеї. Життєвий, науковий та політичний шлях Михайла Сергійовича Грушевського, що став уособленням боротьби за незалежну Україну, виступає й сьогодні предметом жвавих дискусій у наукових та політичних колах і не втрачає цінності для подальших наукових досліджень. Грушевського дає плоди й для досліджень практичного характеру, слугує яскравим прикладом патріотичного шляху, боротьби за власну національну незалежну державу і дає для сучасних керманичів української держави приклад відданості інтересам народу. Грушевського, не зважаючи на свою чисельність, не задовольняють вимогу системного осмислення його поглядів як державного, громадського діяча та універсального вченого. Джерельною базою бакалаврської роботи є теоретичні монографії сучасників великого українця, а також праці та періодичні статті що побачили світ у роки незалежності України.Походить Михайло Сергійович Грушевський, як він пише у своїй автобіографії, з бідної родини Грушів (пізніше - Грушевських), що загніздилася в Чигиринському повіті. Михайло народився 29 вересня (17 ст. ст.) 1866 року в Холмі (тепер містечко Хелм на території Польщі), а виростав на Кавказі, куди батько переїхав працювати - спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі, зрідка відвідуючи Україну. Батько прищеплював синові любов до всього українського - мови, пісні, традиції, і в Михайла рано збудилося й усвідомилося національне почуття, підтримуване книжками та нечастими поїздками до України. В 1880 році батько віддав Михайла до Тифліської гімназії, де хлопець із запалом читав усе, що міг дістати з історії, літератури та етнографії України. На початку 1891 року професор Антонович, повернувшись з подорожі на Галичину, запропонував Грушевському очолити кафедру історії України, яку планувалося згодом відкрити у Львівському університеті.Згодом родина одержує вид на проживання в Москві, але із забороною відвідувати Україну під будь-яким приводом. Шаповала та інших - Центральна рада дістала широку підтримку не тільки серед українства на материнській землі, але й поза її межами, зокрема в українських громадах Москви, Петрограда та інших міст, де проходили мітинги, масові маніфестації на підтримку ідеї федералізму, якою від імені Ради виступив Грушевський. Після багатьох десятиліть гноблення всього українського і перетворення України на «Малоросію» найголовнішим для діячів Ради стало прагнення досягти консолідації, єдності українського народу представників різних політичних груп. Повернувшись до Києва, на засіданні Центральної ради він наполягає на негайному скликанні Всеукраїнського національного конгресу, який відбувся 5-7 квітня 1917 р. Грушевському належала величезна роль у згуртуванні й консолідації 700 делегатів конгресу навколо ідеї повної автономії України. Спираючись на таку загальну підтримку українського населення, Грушевський і його однодумці поклали фундаментальні принципи автономності й федералізму в основу перших законодавчих актів Центральної ради, то були прийняті цими своєрідними Установчими зборами України.На початку лютого 1919 року, коли за Київ точилися запеклі бої між більшовиками, денікінцями, національно-патріотичними силами, Грушевський виїхав спочатку до Камянця-Подільського, де редагував газету «Голос Поділля» і займався роботою над підручником «Історія України для трудової школи», а згодом - за кордон у складі делегації Української партії есерів на конференцію II Інтернаціоналу. Перебуваючи в еміграції, Михайло Сергійович вимушений був змінювати місце проживання, мешкаючи з сімєю то в Празі, то в Відні, то в Женеві. Разом з своєю дочкою Катериною видає французькою мовою книжки: «Початок соціалістичного руху на Україні і женевський соцгурток», «З історії релігійної думки на Україні» та інші. Відчуваючи брак архівних матеріалів для роботи над основною працею свого життя «Історією України-Руси», Михайло Грушевський протягом майже всього часу перебування в еміграції вів обтяжливі для нього переговори з урядом УСРР про повернення в Україну. Одержавши гарантію своєї безпеки та дозвіл від більшовицького уряду на повернення в Україну, він у березні 1924 року приїздить з сімєю до Києва, сподіваючись завершити працю над багатотомною «Історією України-Руси».В науковому світі обєктивно стверджено, що Михайло Грушевський є найвидатнішим українським істориком, який своїми дослідженнями, зокрема монументальною «Історією України-Руси», заклав твердий фундамент під розвиток української наукової історіографії. Антоновича та інших істориків, які намагалися в умовах царської цензури досліджувати окремі явища і періоди історії України, видавати джерельний і важливий архівний матеріал для створення джерельної основи історичних досліджень. Проблема обєктивної оцінки Михайла Грушевського як історика й організатора української історичної науки складна і нелегка. її складність полягає пер
План
План
Вступ
Розділ 1. Життєвий та політичний шлях Михайла Грушевського
1.1 Ранні сторінки біографії великого українця
1.2 Грушевський на чолі Центральної Ради
1.3 Діяльність М. Грушевського в завершальний період життя
Розділ 2. Внесок великого українця у розвиток вітчизняної науки
2.1 Михайло Грушевський - найвидатніший історик України