Системний аналіз теоретичних положень і сучасної практики. Розробка науково обґрунтованого підходу до вирішення проблем сучасного кримінально-процесуального доказування. Вдосконалення системи теоретичних знань про зміст і засоби діяльності з доказування.
Аннотация к работе
Актуальність теми обумовлена тим, що доказування та докази виступають найважливішими правовими засобами в реалізації завдань кримінального судочинства. Частково цей стан речей пояснюється тим, що значна частина вчених відстоює основи теорії доказів, закладені за часів радянського кримінального процесу, інша ж виступає прихильниками радикальної зміни ряду наукових положень кримінально-процесуальної теорії доказування. Судді не завжди вилучають ці докази з доказування та використовують їх при прийнятті процесуальних рішень. Під час дослідження застосовувалися загальнонаукові (аналіз і синтез, узагальнення та ін.) і спеціальні методи пізнання: метод системного аналізу - дав можливість розглянути властивості доказів як систему повязаних між собою елементів; формально-юридичний метод - використовувався при аналізі норм Конституції України, кримінально-процесуального законодавства, постанов Пленуму Верховного Суду України; історико-правовий метод - дав змогу показати історичний розвиток доказів та їхніх властивостей, визначити шляхи вдосконалення нормативної регламентації питання властивостей доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві України; порівняльний метод - застосовувався при аналізі особливостей механізму встановлення властивостей доказів у кримінально-процесуальному доказуванні зарубіжних країн; структурний метод - дозволив вивчити структуру і зміст компонентів окремих властивостей доказів; формально-логічний метод - застосовувався для визначення понятійного апарату за темою дисертаційного дослідження; статистичний метод - використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування та інтервювання) - застосовувались при вивченні й узагальненні практичної діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів; герменевтичний метод - був застосований під час встановлення змісту поняття «доказ» на основі легальної дефініції, дослідження норм, що становлять інститут допустимості доказів. Наукову новизну результатів проведення дослідження можна конкретизувати в таких положеннях і висновках: вперше: сформульовано визначення поняття доказів як будь-яких відомостей, що зібрані в передбаченому законом порядку, на підставі яких орган дізнання, слідчий, прокурор та суд встановлюють наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі; належності як властивості доказу, що характеризує звязок відомостей, які становлять його зміст, із обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальній справі; допустимості як властивості доказу, що характеризує його з погляду законності джерела, способів і форм збирання відомостей про обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі; достовірності доказів як відповідності доказу обєктивній дійсності, його безсумнівності, обумовленої проведеним кримінально-процесуальним дослідженням; достатності як системи належних, допустимих і достовірних доказів, що забезпечує безсумнівне встановлення наявності або відсутності обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі;Перший розділ «Кримінально-процесуальне доказування, докази: поняття, сутність та ознаки» складається з двох підрозділів, у яких розглянуто питання сутності доказування та правової природи доказів у кримінальному процесі, проаналізовано теоретичні та правові основи визначення властивостей доказів у кримінальному процесі. У роботі висвітлюється питання виділення двох аспектів доказування, дається авторське визначення доказування в кримінальних справах як діяльності органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, здійснюваної за участі інших субєктів кримінального процесу, спрямованої на збирання та дослідження доказів з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Досліджуються критерії перевірки та оцінки доказів, обґрунтовується, що замість виокремлення таких категорій як окремий елемент процесу доказування в кримінальних справах має виступати дослідження доказів, що становить собою здійснювану з дотриманням принципів кримінального судочинства розумову та практичну діяльність субєктів кримінально-процесуального доказування з визначення властивостей (характеристик) доказів та їх системи, формування на цій основі висновків з метою прийняття законних та обґрунтованих кримінально-процесуальних рішень. З урахуванням того, що відомості, які використовуються для вирішення питань, що виникають на стадії виконання судового рішення (вироку, постанови, ухвали), теж є доказами, докази в кримінальних справах визначено як будь-які відомості, що зібрані в передбаченому законом порядку, на підставі яких орган дізнання, слідчий, прокурор та суд встановлюють наявність або відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Зазначено, що у визначення належності доказів не може бути включено вказівку про здатність встановлювати обставини, що підлягають доказуванню у справі.У дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в