Здійснення історичного огляду виникнення, удосконалення та розвитку поняття "культурна спадщина" згідно з аналізом концепцій певних ідей культурної спадщини в культурному просторі України. Особливості трансляції культурної спадщини в часі та просторі.
Аннотация к работе
Культура - спосіб буття людини як соціального індивіда, як матеріальний і духовний простір формування та звеличення людини. Культура у вузькому, «галузевому» значенні - конкретна сфера життя суспільства, в якій зберігається і використовується культурно-історична спадщина, здійснюється художня освіта, творчість, виконавство та ін. У науковій літературі існує безліч трактувань поняття «культурна спадщина», повязаного з визначенням таких категорій, як: «історико-культурна спадщина», «культурно-природна спадщина», «обєкти культурної спадщини», «історико-культурні ресурси», «памятки історії та культури», «культурні цінності», «культурне надбання», «охорона памяток» тощо [14]. Така термінологічна невпорядкованість ускладнює розуміння сутності суспільних і правових відносин у сфері охорони культурної спадщини. У сфері культури постійно відбуваються динамічні соціально-культурні процеси, які розглядалися в працях зарубіжних і вітчизняних науковців: Н.Сучасне розуміння охорони культурної спадщини формувалося поступово, спочатку як роздуми про культуру взагалі, і тільки потім культурна спадщина виокремилася в самостійний обєкт дослідження. Поняття «культурна спадщина», «культурні цінності», «захист цінностей культури» вперше трапляється в Пакті Реріха (1935 р.) [3]. Кот науково обґрунтував доцільність використання саме терміна «памятка історії та культури» як базового, що за своїм змістом охоплював би і термін «памятник» у значенні найвизначніших архітектурно-монументальних споруд, побудованих на честь подій чи осіб [7]. На її думку, поняття «культурна спадщина» не має єдиного розуміння в нормативно-правових актах, що породжує неоднозначність тлумачення при їх правозастосуванні, а саме в діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України, які викривають та розслідують правопорушення, повязані із посяганням на культурну спадщину. Зокрема, вона доводить, що визначені поняття і правовий режим охорони культурної спадщини в Законі України «Про охорону культурної спадщини» повністю відповідають Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р., але стосуються тільки нерухомих обєктів, що зумовлює невідповідність існуючим підзаконним актам, тому пропонує долучити до списку обєктів культурної спадщини рухомі предмети, які становлять для суспільства історичну, наукову, художню цінність.Аналіз сучасних вітчизняних і зарубіжних теорій, повязаних з інтерпретацією культурної спадщини, свідчить про існування різноманітних концепцій визначення сутності поняття «культурна спадщина». Відбувається інтеграція обєктів культурної спадщини в життя сучасного суспільства завдяки наданню в концесію памяток, розвиткові туризму, створенню креативних кластерів на базі обєктів культурної спадщини тощо [14].
Вывод
До початку XIX ст. під терміном «памятка» розуміли лише музейні предмети. Пізніше склалося близьке до сучасного уявлення про памятки історії та культури, проте чіткого формулювання не існувало. Сучасне розуміння охорони культурної спадщини формувалося поступово, спочатку як роздуми про культуру взагалі, і тільки потім культурна спадщина виокремилася в самостійний обєкт дослідження. Поняття «культурна спадщина», «культурні цінності», «захист цінностей культури» вперше трапляється в Пакті Реріха (1935 р.) [3].
Культурна спадщина складається з минулого, сучасного і майбутнього. Досягнення суспільства в минулому (матеріальні та нематеріальні результати людської діяльності), що набули цінності, зберігаються і передаються наступним поколінням. На думку В. Д. Холодок, обговорення термінологічної бази українського памяткознавства активізувалося в 70-х рр. XX ст. [9]. Особливо гострою була дискусія стосовно термінів «памятник» і «памятка». У 1986 р. С. Кот науково обґрунтував доцільність використання саме терміна «памятка історії та культури» як базового, що за своїм змістом охоплював би і термін «памятник» у значенні найвизначніших архітектурно-монументальних споруд, побудованих на честь подій чи осіб [7].
У результаті наукових дискусій остаточно визначилася змістова наповненість термінів «памятник» і «памятка». Скульптурні й архітектурні споруди, встановлені з метою увічнення певної події, на честь історичної особи, а також надгробки - усе це памятники. Термін «памятка» - значно ширший, використовується як узагальнюючий для визначення предметів матеріальної та духовної культури, що мають наукове, історичне або художнє значення. Водночас, змістовно він охоплює і монументальні памятники, що відповідають цим критеріям. Терміни «памятка», «памятка історії та культури» є загальновизнаними в науковій літературі, зафіксованими в чинному законодавстві України про охорону й збереження історико-культурної спадщини. Традиційно під памятками історії та культури розуміють споруди, памятні місця і предмети, повязані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства та держави, твори монументальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність [2].
Як зазначалося, термін «памятки історії та культури» поступово ввійшов до вітчизняного законодавчого поля та наукового обігу і використовувався впродовж багатьох років. Після прийняття Закону України «Про охорону культурної спадщини» був замінений на «обєкти культурної спадщини».
Досконале обґрунтування понять «памятка» і «спадщина» здійснила Т. М. Миронова, яка зазначає, що памятка передусім орієнтується на збереження памяті, спогадів, вона виключена з активної господарської діяльності, а спадщина - це те, що передали предки не просто на збереження, а для інтерпретації і примноження» [8].
Отже, на відміну від памятки, яка є нединамічною категорією, обєкт культурної спадщини являє собою складову цілісної системи, що розвивається. Тому культурну спадщину потрібно розглядати з позиції її розвитку і включення до «життєвого» середовища.
Досить ґрунтовно проблему визначення поняття «культурна спадщина» досліджувала К. А. Поливач, що дозволило їй доповнити існуючі розвідки і систематизувати підходи до вивчення цього питання за типами: генетичний, історичний, географічний, інформаційний, правовий, соціально-економічний, збалансований та гуманітарний. Дослідниця започатковує новий напрям у науці - географію спадщини, обєктом вивчення якої є культурна (зокрема нематеріальна) та природна спадщина, розглядає її як чинник соціально-економічного розвитку регіонів і пропонує авторські дефініції засадничих понять культурної спадщини: історико-культурних ресурсів як системи обєктів та явищ культурної спадщини, зокрема нематеріальної, які мають велике суспільне значення, можуть використовуватися або використовуються для задоволення духовних, пізнавальних і рекреаційних потреб людини та розглядаються як фактор економічного, соціального й гуманітарного розвитку суспільства; історико-культурного потенціалу як сукупної здатності наявних історико-культурних, природних, соціально-економічних та інших факторів і передумов забезпечувати інтеграцію культурної спадщини до соціально-економічного та культурного розвитку певної території; історико-культурного каркасу як генералізованого просторового поєднання ареалів, центрів і ліній з компонентами культурної спадщини всесвітнього, національного й місцевого значення [9].
Поняття «культурна спадщина» за міжнародним та українським законодавством з правової точки зору досліджувала Т. Г. Каткова [4]. На її думку, поняття «культурна спадщина» не має єдиного розуміння в нормативно-правових актах, що породжує неоднозначність тлумачення при їх правозастосуванні, а саме в діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України, які викривають та розслідують правопорушення, повязані із посяганням на культурну спадщину. Зокрема, вона доводить, що визначені поняття і правовий режим охорони культурної спадщини в Законі України «Про охорону культурної спадщини» повністю відповідають Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р., але стосуються тільки нерухомих обєктів, що зумовлює невідповідність існуючим підзаконним актам, тому пропонує долучити до списку обєктів культурної спадщини рухомі предмети, які становлять для суспільства історичну, наукову, художню цінність. Т. Г. Каткова визначає культурну спадщину як природні, природно-антропогенні або створені людиною рухомі і нерухомі обєкти, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність: споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, повязані з ними території чи території під водою, визначні місця, обєкти науки і техніки, а також предмети та документи [4].
О.Р. Копієвська визначає культурну спадщину як «сукупність всіх матеріальних і духовних культурних досягнень суспільства, його історичний досвід, соціальний капітал, що зберігається в арсеналі національної памяті. Як важлива складова розвитку будь-якої цивілізації, культурна спадщина формує особливий національний менталітет, затверджує спадкоємність духовних, моральних, етичних та гуманістичних цінностей» [5].
Таким чином, у науковому середовищі домінують твердження, що до складу культурної спадщини комплексно належать як матеріальні обєкти, так і культурні цінності. Ми поділяємо думку цієї групи дослідників, тобто в основі визначення поняття «культурна спадщина» розглядаємо як обєкти матеріальної, так і нематеріальної спадщини.
Існують різні погляди вчених стосовно тотожності понять «культурна спадщина» і «культурні цінності». На думку М. М. Богуславського поняття «культурні цінності» за своїм значенням прирівнюється до поняття «культурна спадщина» [1].
С. І. Кот стверджує, що поняття «культурні цінності» тісно повязане з розумінням культури як суспільного феномена. Воно є ширшим за своїм змістом, ніж поняття «культурна спадщина», оскільки охоплює всі матеріальні та духовні здобутки людства - досягнення як минулих поколінь, так і сучасної генерації, яка перебуває в активній фазі процесу їх творення. Тобто, слід зважати на те, що наявна історична складова в ньому є лише частиною загального цілого. Як продукт культури, всі створені нею матеріальні та духовні цінності становлять сутність поняття «культурні цінності». Наявність у культурі історичного контексту поширюється і на культурні цінності як її прояви [7]. На думку вченого, саме долученість історичної складової до обох понять «культурні цінності» і «культурна спадщина» зумовила висновок відомого дослідника правових питань у сфері культури М. М. Богуславського щодо того, що ці поняття за своїм змістом збігаються.
Отже, аналіз позицій учених щодо співвідношення понять «культурна спадщина» та «культурні цінності» свідчить про існування різних підходів. Немало науковців дотримує думки, що термін «культурні цінності» є загальнішим поняттям, оскільки охоплює весь комплекс памяток - як рухомих, так і нерухомих, тоді як поняття «культурна спадщина» переважно стосується нерухомих обєктів. Поняття «культурні цінності» визначають закони України «Про музеї та музейну справу» від 29 червня 1995р. та «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. [10, 12].
У законі України «Про культуру» сформульовано поняттєвий апарат регулювання сфери культури, а саме: до визначення поняття «культура» долучені «культурна спадщина» і «культурні цінності»; поняття «вітчизняний національний культурний продукт» - «культурні блага» й «культурні цінності»; сукупність унікальних культурних цінностей, обєктів культурної спадщини, що мають виняткове історичне значення для формування культурного простору України, становлять «національне культурне надбання»; вироби художніх промислів є складовими поняття «культурні блага»; «нематеріальна культурна спадщина» - це звичаї, форми показу та вираження, знання, навички, що передаються від покоління до покоління, постійно відтворюються спільнотами та групами під впливом їхнього досвіду, оточення, взаємодії з природою, історії та формують у них почуття самобутності та наступності, сприяючи, таким чином, формуванню поваги до культурного розмаїття і творчості людини [11].
Отже, закон розмежовує поняття «культурні цінності» та «культурна спадщина», які є складовою національного культурного надбання. У визначенні національного культурного надбання культурні цінності й культурна спадщина є його змістовними складовими.
На наш погляд, поняття «культурна спадщина» і «культурні цінності» не можна вважати тотожними, оскільки останні є складовими культурної спадщини як сукупності матеріальних (рухомих і нерухомих) і нематеріальних обєктів.
Наведене свідчить, що сучасне розуміння культурної спадщини містить не тільки памятки культури та історії, а й навколишні природно-культурні територіальні комплекси, що сформувалися внаслідок взаємодії природи та людини, її соціокультурної та господарської діяльності. Характерною особливістю поєднання природної і культурної спадщини є введення терміна «всесвітня культурна та природна спадщина», вимагає переходу від охорони поодиноких памяток до комплексної охорони культурної спадщини.
Отже, різні погляди науковців привели до зміни концептуального напряму і відобразилися в пошукові нових підходів до визначення поняття «культурна спадщина». Основний з них передбачає визнання культурної спадщини як стратегічного ресурсу розвитку суспільства. Культурну спадщину вважають складовою життєвого середовища, використовують як економічний та соціокультурний розвиток, тобто продукується економічна термінологія [13].
Інноваційним є підхід до культурної спадщини як інформаційно-культурного феномена. Значна увага приділяється розкриттю сутності культурної спадщини за допомогою традицій, духовних цінностей. Існують численні напрацювання в галузі вивчення цього поняття з правової точки зору. Дослідники довели, що правові акти оперують подібними термінами, які з часом змінюються, вдосконалюються, проте багато з них не розкривають сутності і змісту понять, а лише використовуються в переліку обєктів, що підлягають збереженню. Основуючись на конкретних цілях і завданнях, кожен з правових актів містить свої визначення, що використовуються в межах відповідної конвенції, рекомендації чи закону, але це тематика подальших досліжень.Аналіз сучасних вітчизняних і зарубіжних теорій, повязаних з інтерпретацією культурної спадщини, свідчить про існування різноманітних концепцій визначення сутності поняття «культурна спадщина». Спільними ознаками для всіх концепцій є сукупність матеріальних і духовних цінностей чи обєктів, спадковість, історична память, звязок минулого і сучасного. Сучасне розуміння культурної спадщини - це не тільки памятки культури та історії, а й навколишнє середовище, унікальні історико-ландшафтні території. Відбувається інтеграція обєктів культурної спадщини в життя сучасного суспільства завдяки наданню в концесію памяток, розвиткові туризму, створенню креативних кластерів на базі обєктів культурної спадщини тощо [14].
Отже, обєкти, що належать до культурної спадщини, різноманітні. Поняттєвий апарат памяткоохоронної галузі сформований, поняття законодавчо закріплені, проте брак єдності в застосуванні термінів призводить до правових колізій, що потребує подальшого дослідження і впорядкування. Це і є тематикою подальших досліджень.
Список литературы
1. Богуславский М. М. Ценности в международном обороте: правовые аспекты / М. М. Богуславский. М.: Юристъ, 2005. 427 с.
2. Горбик В. О. Памятки України: проблеми збереження і дослідження / В. О. Горбик, Г. Г. Денисенко, П. І. Скрипник. Київ: Ін-т історії України НАН України, 1994. 42 с.
3. Денисенко О. А. Охорона і збереження памяток історії та культури в Українській державі (1918 р.): автореф. дис.... канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / О. А. Денисенко. Київ, 2002. 19 с.
4. Каткова Т. Г. Поняття культурної спадщини за міжнародним та українським законодавством / Т. Г. Каткова // Право і безпека. 2005. Т. 4. № 5. С. 148-152.
5. Копієвська О. Р. Всесвітня культурна спадщина: регулювання міжнародним правом / О. Р. Копієвська // Держава і право: зб. наук. пр.
6. / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Київ, 2006. Вип. 33. Юрид. і політ. науки. С. 25-30.
7. Кот С. І. «Культурні цінності»: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури / С. І. Кот. // Праці центру памяткознавства: зб. наук. пр. 2011. Вип. 20. С. 10-27.
8. Кот С. І. Памятка чи памятник? / С. І. Кот // Памятки України. 1988. № 4. С. 27-30.
9. Миронова Т. М. Сохранение природного и культурного наследия как императив культурной политики постиндустриального общества: дис.... канд. культурологии: спец. 24.00.01. М., 2000. С. 77.
10. Поливач К. А. Культурна спадщина та її вплив на розвиток регіонів України (суспільно-географічне дослідження): дис.... канд. геогр. наук: спец. 11.00.02. Київ, 2007. 220 с.
11. Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: закон України від 21 вересня 1999 р. № 1068-XIV // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 48. С. 405.
12. Про культуру: закон України від 14 грудня 2010 р. № 2778-VI // Відомості Верховної Ради України. 2011. № 24. С. 168.
13. Про музеї і музейну справу: закон України від 29 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. №25. С. 191.
14. Холодок В. Д. Становлення та розвиток системи державного управління охороною культурної спадщини в Україні / В. Д. Холодок // Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2012. Вип. 3 (14). С. 131-139.
15. Холодок В. Д. Сутність охорони культурної спадщини: соціокультурний аспект / В. Д. Холодок // Державне управління та місцеве самоврядування: тези XII міжнар. наук. конгресу. Харків: Вид-во ХАРРІ НАДУ «Магістр», 2012. С. 362-363.