Зародження та етапи розвитку епіграфіки як спеціальної історичної дисципліни. Дослідження епіграфічних колекцій в Україні, їх значення в історії держави. Методи та інструменти дослідження епіграфічних колекцій за кордоном, оцінка їх ефективності.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА РЕФЕРАТ Тема: «Вивчення епіграфічних колекцій у музеях» Київ-2009 Вступ Епіграфіка - допоміжна історична дисципліна, що вивчає написи (переважно давні й середньовічні) на твердих матеріалах (камені, металі, глині й т.д.) Виникла в епоху Відродження. Найдавніші ієрогліфічні написи Єгипту відносяться до рубежу 4 - 3-го тис. до н.е. (деякі ідеограми - більше раннього часу): тексти на стінах пірамід і ін. культових споруджень, на стелах і ін. Написи більше пізнього часу (з 7 ст. до н.е.) з материкової Греції, Південної Італії й з островів Середземного моря численні й різноманітні по змісту: зводи законів, декрети, міжнародні договори, списки посадових осіб і т.д. а також тексти історичного змісту. Як самостійна дисципліна епіграфіка відмежувалася від палеографії у першій половині XX ст., хоч перші спроби її наукового дослідження та вироблення методики опрацювання епіграфічних джерел припадають на початок XIX ст. Дослідження епіграфічних колекцій в Україні Першим серед українських учених найдавніші єгипетські написи описав в 1727-1730 р. учений-мандрівник В.Г, Панський. У Новгороді під час археологічних розкопок знайдені написи, вирізьблені на деревяних циліндрах, що використовувались у давнину як пломби, що ними запечатували мішки з продуктами, хутровиною тощо, зібраними як податки.