Духовна культура ранньої історії України-Русі в спадщині М.Ю. Брайчевського. Процес етнополітичної консолідації східнослов’янських племен. Процес еволюції культурних типів, безперервність культурного розвитку. Становлення та утвердження християнства.
Аннотация к работе
Засвоєння історичного досвіду минулих поколінь, їхніх традицій, інтересів, цінностей є джерелом тієї духовності, що лежить у витоках національної самосвідомості, історичного самопізнання людей нового часу. Дисертаційна робота виконана у відділі філософсько-психологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства МОН України в межах виконання двох тем НДР НДІУ МОН України: «Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення» (державний реєстраційний номер 0104U003351) та «Український етнос в світовому часопросторі» (державний реєстраційний номер 0107U002234). Брайчевського та виявити закономірності й особливості становлення духовної культури українського народу в творчій спадщині вченого. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи обєктивності, системності та логічності, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу. У процесі роботи було використано аналіз культурологічної, філософської літератури для визначення історико-філософського аспекту проблеми й теоретико-методологічних засад українознавчого дослідження; систематизацію й узагальнення для визначення оптимальних шляхів розвитку духовної культури; моделювання для обґрунтування структури й особливостей розвитку української духовної культури.У першому розділі «Джерела та теоретико-методологічні засади українознавчо-філософського дослідження» здійснюється розгляд наукової літератури та джерел з даної проблеми, окреслюються теоретико-методологічні основи дослідження. Джерельна база дослідження значна за обсягом і зберігається у Науковому архіві Інституту історії України НАН України, Науковому архіві Інституту археографії НАН України та фондосховищах Національної бібліотеки України ім. Брайчевського» зазначається, що внесок в розробку версії етногенезу зробило кілька поколінь українських філософів, мовознавців, істориків, археологів, етнографів, антропологів - М. Учений також висунув винятково важливу гіпотезу, що анти були полянами: «в грецьких джерелах були знані як анти, в українських літописних джерелах - як поляни». Важливо підкреслити, що вчений уживав термін «український» в ранній і середньовічній історії України: «українські племена», «українська державність» в контексті Антського царства, Україна-Русь (відносно Х-ХІ ст.), «українське королівство», «друге українське королівство» для XIII ст. і т.п.