З’ясування найважливіших економічних і соціально-політичних факторів, які визначали особливості сільськогосподарського виробництва на території Лівобережної України у 1861–1917 рр.. Вплив орендних відносин на розвиток поміщицьких і селянських господарств.
Аннотация к работе
Проблема виробництва і збуту сільськогосподарської продукції завжди була життєво важливою для людської спільноти незалежно від регіону, країни чи континенту. Увага дослідників до періоду, точкою відліку якого стало скасування у 1861 р. кріпосного права, певною мірою пояснюється існуванням на сучасному етапі розвитку України цілого ряду проблем, які є співзвучними з тими, що хвилювали наших предків у минулому. Вивчення поземельних відносин та особливостей господарської діяльності безпосередніх товаровиробників на рубежі ХІХ - ХХ ст. в одному з традиційних центрів землеробства і скотарства (Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях) дає можливість сучасним вітчизняним теоретикам і практикам врахувати відповідний (як позитивний, так і негативний) досвід минулого. Важливу роль у визначенні хронологічних меж дослідження відіграла і відповідна джерельна база, адже сільськогосподарські переписи 1916 та 1917 років відкривають широкі можливості для аналізу й обґрунтованих висновків щодо тих процесів, які відбувалися на терені тогочасної держави на початку ХХ ст. у таких галузях народного господарства як рослинництво і тваринництво. На основі загальнонаукових і конкретно-історичних методів дослідження дисертантом обґрунтовано ряд важливих положень, а саме: у ході аграрних реформ 1861 - 1866 рр., проведених царським урядом в інтересах привілейованих станів, поміщицькі господарства Лівобережної України одержали, порівняно із селянськими, незрівнянно кращі стартові умови для модернізації сільськогосподарського виробництва та успішної конкуренції на ринку товарів і послуг;У першому розділі - «Історіографія, джерела, методологія та методи дослідження», який складається з трьох підрозділів: «Історіографія», «Джерельна база», «Методологія та методи дослідження», - зясовано стан вивчення даної наукової проблеми, здійснено аналіз джерельної бази, охарактеризовано основні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Уперше дослідники звернулися до зясування проблем сільськогосподарського виробництва у Російській імперії загалом та в окремих її регіонах, включаючи і Лівобережну Україну зокрема, невдовзі після скасування кріпосного права. У 70-80-х роках ХХ ст. зявилися праці, присвячені виключно аграрним відносинам на території Лівобережної України, автори яких охарактеризували деякі особливості землеволодіння та землекористування поміщиків і селян вказаного регіону, зясували рівень сільськогосподарського виробництва та умови формування ринку продукції рослинництва і тваринництва під традиційним для радянської історіографії кутом зору (Н. Відзначаючи загалом високий рівень праць згаданих авторів, у яких детально проаналізовано розвиток поміщицьких і селянських господарств (навіть із застосуванням математичних методів) в окремо взятих губерніях Лівобережжя в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., варто вказати і на ряд спірних, на нашу думку, положень. Більшість же поміщиків, не маючи в окремих випадках можливості, а в інших - просто бажання удосконалювати технічну базу свого господарства, вдавалися до практики використання інвентарю, що належав селянам, які в силу тих чи інших обставин змушені були працювати на поміщика.Характерною рисою епохи, що настала в українському селі після скасування у 1861 р. кріпосного права та реформування становища колишніх державних селян (1866 р.), було існування привілейованих (переважно дворяни) і непривілейованих (селяни і козаки) станів, умови господарювання яких суттєво відрізнялися. Беручи до уваги переобтяження дрібних товаровиробників санкціонованими державою платежами і натуральними повинностями, а також відсутність доступу до пільгових кредитів, є усі підстави констатувати факт очевидної нерівності умов конкуренції на ринках товарів і послуг для представників привілейованих і непривілейованих станів. Власники поміщицьких маєтків, у розпорядженні яких перебувала майже половина усіх сільськогосподарських угідь краю, під час складання так званих «уставних грамот» одержали від держави значні кошти, які за умови відповідних інвестицій могли якщо не вивести їхні господарства на рівень передових європейських країн, то хоча б наблизити до них по такому важливому показнику як урожайність, а значить, і рентабельність ланів та тваринницьких комплексів. Однак переважна частина помісного дворянства, яка здебільшого успадкувала належні їм маєтки, цим історичним шансом перебудови свого господарства на нових засадах, які передбачали відмову від так званих «відробітків» і перехід на широке використання вільнонайманої робочої сили із застосуванням найновіших знарядь праці і передових технологій обробітку ґрунту, розведення високопродуктивних тварин, переробку і реалізацію на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції тваринницької галузі, не скористалася. Проте, незважаючи на цілий ряд несприятливих для основної маси дрібних товаровиробників умов господарювання, прогрес у рослинництві і тваринництві на Лівобережній Україні, як і загалом у Російській імперії, після скасування кріпосного права все ж