Визначення місця риторики, як однієї з дисциплін, в якій досліджувались теоретичні та практичні особливості мистецтва слова у генезисі форм суспільного життя. Розгляд особливостей сучасної ораторської діяльності і жанрів мистецтва художнього читання.
Аннотация к работе
Те, що зветься мистецтвом мовлення входить в мовний дискурс взагалі - як в художньому, так і в метахудожньому контексті. Ораторське мистецтво тяжіє скоріше до політики, педагогіки та юриспруденції, сценічна мова, художнє слово - до мистецтва, організація переговорів в умовах конфлікту або його відсутності - до політики, етики та навіть менеджменту. Мабуть, необхідно виділити інваріантні принципи та методи організації мовної комунікації - герменевтичні, психологічні, орфоепічні тощо - всі вони мають значення і для мистецтва. З одного боку, сценічна мова має багато точок стику з традиційною риторикою та ораторським мистецтвом, а з другого, риторика, сценічна мова, мистецтво художнього слова не зводяться один до одного, часто мають різні задачі та різні критерії. виявити можливість застосування системного підходу, який дозволить аналізувати мовну ситуацію в цілому та у більш точних термінах, тобто досліджувати загальну основу мистецтва мови у всіх її формах як систему, не зважаючи на різні аспекти: 1 як інтерпретацію тексту виконавцем, 2 як розуміння тексту реципієнтом, 3 як можливість вербальних та невербальних прийомів комунікації, 4 як організацію усного спілкування у виді особливої форми комунікації, 5 як структурну організацію мистецтва мовлення, 6 як особливу структуру компонентів культури мовлення, 7 як технічні прийоми і засоби мовного спілкування, - виявити, які знання основ теорії систем забезпечать ораторові чи фахівцю художнього читання інструментарій для аналізу мовної ситуації та текстів, з якими вони працюють.У Вступі обґрунтовано актуальність теми, дано стислий огляд ступеня опрацювання проблеми дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, наведені головні положення, що виносяться на захист.По-перше, поглянути на мистецтво вимовленого (озвученого) слова саме як на мистецтво - з точки зору віками накопиченої акторської майстерності. Звертається увага на те, що в останні десятиріччя риторика переживає період ренесансу, інтерес до її предмету зростає. У другому підрозділі "Риторика як галузь аналізу алгоритмів мистецтва мовлення" стверджується, що риторика не існує заради себе самої, а подає модель, яку можна наповнити будь-яким предметним змістом (економічним, політичним, юридичним, педагогічним, театральним і т.п.). Риторика як наука відрізняється системністю, тому що вона закладає основи системної уявно-мовної діяльності, а всі науки гуманітарного напрямку, такі як філософія, логіка, етика, еристика, граматика та ін., поглиблюють ту чи іншу грань цієї діяльності. Як наслідок, у людини формується системне бачення світу, відображене у розмаїтті спеціальних предметів, тобто риторика виступає систематизатором процесу навчання.Будь-який текст несе фасцинацію, її може бути більше чи менше, вона може мати різну інтенцію, але вона не може зникнути зовсім. Утворено досить стійкі жанри цього мистецтва - розповідь, театр одного актора, хорове читання, літературний концерт, авторське читання. У першому підрозділі - "Генеза форм сценічної мови у метахудожньому контексті" - ми скористались поняттям, згідно з яким мовлення - це озвучене мислення, але в кожному мистецтві є особливості цього озвучення. В результаті досліджень багатьох режисерів, акторів, мистецтвознавців була збудована система роботи актора над текстом. Зразковим варіантом взаємовідносин драматурга та актора для них була commedia delarte, де від автора вимагалося лише побудувати сценарну канву та зафіксувати її на папері, тобто закріпити словами вузлові моменти розвитку драматичної дії, слова ж повинні народжуватися в процесі гри самим актором.У першому підрозділі, який називається "Полісистемні виміри мистецтва мовлення", висувається ідея, згідно з якою слово "система" використовується при аналізі мистецтва мови не випадково, воно вказує на можливість використання системного підходу в аналізі. Виявлено два напрямки і два стилі роботи мистецтвознавців: екстенсіональний (котрий застосовувався автором у попередніх розділах роботи і котрий звязаний з розширенням поля дослідництва у галузі мистецтва - з отриманням "знання про …" і, відповідно, з дескриптивним стилем) і інтенсіональний, котрий направлений не на описання, а на пояснення дійсності в мистецтві, і за своїми стилістичними характеристиками наближується до наукового дослідження. Але це, по-перше, ні в якому разі не вичерпує всього проблематичного поля мистецтва мови, по-друге, направлене на аналіз вибраних інтерпретатором концептів, а не структурних особливостей мовного спілкування, вироблення прийомів відтворення тексту, синтезу елементів мистецтва мови у щось ціле і ефективне практично, по-третє, недостатньо раціональне і "технологічне". Але вона дозволяє процедуру розуміння (а саме розуміння є метою конкретного мовного акту, і саме розуміння нам потрібно тоді, коли ми хочемо усвідомити сам обєкт - мовний акт - у вигляді цілісної єдності вербальних і невербальних засобів, заданих даною культурою і контекстом спілкування)